Напередодні посівної сільгосппідприємства України поставлені у безвихідь. Не одне-два-три підприємства з якихось локальних причин – всі сільгосппідприємства країни з причини того, що влада вдалася до прогресу. Вирішила навести порядок. Локальний. В царині реєстрації речових прав, до яких, зокрема, належить право оренди земельних паїв. І в дуже слушний час – напередодні весняної сівби…
Раніше документальним оформленням всіх аспектів земельних відносин займався “центральний орган державної влади у сфері земельних відносин” – чи то Держкомзем, чи то, як тепер говорять Державне агентство з земельних ресурсів (як би музикантів з “центрального органу державної влади у сфері земельних відносин” не розсаджували, і твір і виконання все ті ж). Тепер функцію з оформлення землевпорядної документації залишили за Держземагентством, а функцію реєстрації речових прав на землю – права власності і права розпорядження, у тому числі оренди, віддали Державній реєстраційній службі. На думку багатьох експертів, уже можна констатувати ряд очевидних недоліків у діяльності цього новоствореного відомства.
Не можна сказати, що влада зовсім не опікувалася прогресом. Свого часу, а саме 7 липня 2011 року Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” був доповнений статтею 28-1 з абсолютно адекватною назвою, яка говорить сама за себе: “Взаємодія органів державної реєстрації прав та органу, що здійснює ведення державного земельного кадастру”. Майже через рік, 4 липня 2012 стаття 30 “Інформаційна взаємодія органу, що здійснює ведення державного земельного кадастру, та органу державної реєстрації прав” Закону України “Про державний земельний кадастр” в свою чергу була відповідним чином відредагованою. Так де ж ця взаємодія?
Стан справ навколо реєстрації договорів оренди показав абсолютну нездатність влади розробляти і запроваджувати в життя навіть самий простий модуль сучасної системи державного управління. Це відбулося за рахунок досягнення останніх стадій декваліфікацій кадрового складу інститутів влади і поширення настроїв нехтування кваліфікацією професіоналів, людей інтелектуальної праці у суспільстві.
В минулому столітті в Україні існував цілий прошарок економіки, який виробляв інтелектуальний продукт – технології виробництва. В 30-х роках, в повоєнні роки ХХ століття нові підприємства вводилися в дію кожні 10 годин. Люди старшого покоління пам‘ятають, що це було саме так. І ці підприємства – набагато більш складі виробничо-управлінські комплекси, аніж інтерфейс між двома базами даних при сучасному розвитку інформаційних технологій! – працювали загалом нормально. На сучасному етапі світового економічного розвитку технологій виробництва не досить, вони повинні супроводжуватися і йти рука об руку з технологіями управління. Ми йдемо в глобальну економіку, прагнемо до Європи, але у нас ніхто навіть не говорить про технології. Тим паче не виробляє їх як продукти. І це на сучасному етапі, коли вони є вкрай необхідною частиною національного економічного механізму. Як голова у людини. Тобто наша економіка – без голови, що абсолютно очевидно. Ситуація навколо реєстрації договорів оренди просто показала, що далі йти нікуди.
Що робити? Потрібно домогтися прийняття рішення про розробку системних змін до державного земельного кадастру – з підсистемою реєстрації речових прав на землю – силами фахівців та інвесторів, забезпечити розробку якісного технічного завдання на таку систему і авторський нагляд за побудовою і введенням її в експлуатацію. Потенційно це можна зробити протягом року. “Введення в експлуатацію” – тут ключове слово. Саме тут сьогодні відбувся основний збій. Тобто і сама система була досить примітивна, а введення її в експлуатацію вилилося просто у повний провал. Держава має купити таку систему у професіоналів. Або, якщо немає грошей, дозволити її експлуатувати на комерційній основі. Власне, сама держава навіть сьогодні експлуатує недіючу систему на комерційній основі.
Коли в багаточисельних ток-шоу говорять про те, що влада погана, що вона працює “під себе”, що рівень інтелекту в неї не той, це виглядає досить абстрактно і, чого гріха таїти, працює скоріше проти опонентів – на цьому ж і виборчу кампанію 2009-2010-х років виграли. Але в даному випадку критиканська абстрактність зійшла на землю і отримала дуже конкретний вигляд. Сьогодні її відчувають сільгоспвиробники. Вони затиснуті між двома альтернативами: або обробляти землю без реєстрації договорів оренди, тобто незаконно, бути звинуваченими у самозахваті, повною мірою понести відповідальність, віддавши, як мінімум, все напрацьоване, набуте, вирощене або взагалі землю не обробляти. Другий шлях виглядає набагато доцільнішим. Хіба що сільські трударі не звикли сидіти без роботи. Але усталені стереотипи, якось, мабуть, подолають…
До населення хвиля кризи докотиться тоді, коли на початку літа воно не побачить на базарах свіжої дешевої вітчизняної городини, до якої останніми роками дуже вже звикло.
До влади катаклізм докотиться останнім. Це відбудеться наприкінці літа, коли бюджет не отримає масиву податкових надходжень від продажу зернових, а НБУ – валютної виручки. Але так далеко – в кінець літа – влада не заглядає. Тим паче – в наступні роки і десятиліття, коли наслідки її “прогресивної” діяльності виявляться повною мірою.
Народний депутат України, Член Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин
Михайло Апостол, Тернопільська область