Як і його славетний тезка – покровитель усіх закоханих, тернополянин Валентин Шмигун теж допомагає молодятам здійснити їхню мрію бути разом. Він супроводжує їх і коли нареченій роблять зачіску та одягають вельон, і коли з усім почтом дружбів приїздить наречений, і під час офіційної церемонії у РАЦСі та неофіційної – в ресторані,… знімаючи на відео усе весілля. Валентин став «хрещеним батьком» уже майже ста подружніх пар, розділивши з ними весільне дійство від першої до останньої секунди. Правда, йому доводиться ще майже тиждень вивчати кожний їхній крок та жест з екрану монітора, монтуючи відеофільм. Саме тоді із відзнятого робочого матеріалу довжиною практично в 24 години робиться захоплююча мелодрама (а часом і романтична комедія), тривалістю до трьох годин. Коробочка із цим фільмом потім займає своє почесне місце в архіві реліквій новоствореної молодої сім’ї, а сам фільм з гордістю демонструється усім родичам, друзям та знайомим, а потім – дітям та онукам, пише «Тернопільської липа».
Валентин, як ти взагалі почав займатися відео?
Все дуже просто. Якось мій тато почув по радіо оголошення, що обласне телебачення запрошує на роботу відеооператорів. Я зацікавився, пішов туди, місяць проходив стажування, та й захопився цієї справою. Після стажування у нас був конкурс – два чоловіки на місце, і з дуже суб’єктивних причин мене тоді на роботу не взяли. Я довго не думав і того ж дня пішов на ТV-4, де мене відразу прийняли. Так і почав там працювати. Це був 2001 рік, отож, вже десять років у цій сфері «кручуся».
А перше «своє» весілля пам’ятаєш?
Весілля я пішов знімати вже за півроку роботи на ТV-4, причому, як би не дивно це звучало, попросили про це друзі з ТТБ. До речі, оператора, якого тоді взяли на моє місце, вигнали, і мене почали агітувати повернутися. Однак я відмовився, адже на ТV-4 вже зійшовся з колективом, та й чого було бігати. І тоді хлопці кажуть: «Слухай, тут друг одружується, зніми весілля». Я спочатку не погоджувався, бо ще інколи не робив такого, і камери тоді були не так «розумні», як зараз. Навіть трохи страшно було. Але потім таки відважився. Правда, тоді це все було набагато простіше – зняв, витяг касету з камери і відразу віддав роботу.
Відтоді потрохи-потрохи – і набув досвіду. А зараз саме цим в основному займаюся. Вже 4 роки, як я пішов з ТV-4, і тепер повністю присвятив себе відео-виробництву: зйомки реклам, музичних кліпів, але, насамперед, – весіль.
То виходить, що вихідні у тебе постійно зайняті?
Так, але, чесно кажучи, два дні поспіль працювати дуже важко. Відпрацювавши суботу цілий день до ранку, в неділю погоджуюся на зйомки хіба що в дуже близьких друзів: досить важко фізично це витримати. В середньому виходить, що на сьому ранку вже треба бути в молодої, адже знімаю все – від моменту, коли вона їде в перукарню на макіяж-зачіску, і аж до того, поки не знімуть вельон. А у нас це традиційно година третя-четверта. Якось взагалі довелося з п’ятої ранку почати працювати! А колись, здається, у Бучацькому районі, весілля тривало до сьомої: бабці вже женуть худобу пасти десь на берег, вже білий день, а тут ще «перегулювання» молодої!
Скажи, курйозні випадки з тобою під час зйомок траплялися?
Частенько таке буває. От якось знімали в парку молодят, я захотів «спіймати» гарні кадри, як вода бризкає з-під каменя, став на камінець, і сам опинився по пояс у воді. З камерою! І так мокрий поїхав далі в зал – не переодягався, не перевзувався, але годинки за дві все висохло: літо було тоді. А раз із машини випадав! Тоді був грудень, якраз перший сніг випав, а водій машини, у якій я їхав («мерседес»-універсал, до речі) виявися не дуже досвідченим. Сидів я у відкритому багажнику того «мерседеса» і знімав усю весільну колону авто. Раптом на повороті до «загсу» нашу машину починає розкручувати (а зі мною техніка, все необхідне), і я вилітаю з багажника. Правда, ніхто не встиг нічого зрозуміти: я речі схопив, в машину закинув і ми далі поїхали знімати. Зате досі, коли той водій мене бачить, завжди каже: «Ну що, покатаємося?»
Чесно кажучи, у операторів є обов’язкове правило: що б з тобою не робилося, як би ти не падав, руку з камерою – відразу догори. Сам можеш побитися, як хочеш, а камера – це святе.
То весільні традиції ти вже, напевно, знаєш краще за будь-якого етнографа?
Напевно, так, бо доводилося знімати весілля в усій нашій області, працював у Львові, Івано-Франківську, Києві. Чесно кажучи, батьки мої з півночі Тернопільщини, так що традиції, поширені у нас, я з дитинства знав, а от вже місцеві довелося для себе відкривати, бо вони відрізняються.
Що мене в цьому плані дуже вразило, так це те, що в деяких місцевостях коровай несуть не старости, а дружби. І розміри його не такі звичайні, як ми звикли, а десь зі стіл. От дружби несуть його на рушнику, та ще й «гoп, гoп» вигукують… А спереду весілля ще має бути ялинка, прикрашена квіточками, і в кінці забави її викидають на дах.
А щодо власне весільних відеофільмів якісь популярні тенденції існують?
Побажання у молодят щодо того, як би мав виглядати їхній весільний фільм дуже різноманітні. Хтось хоче традиційної класики з ангелочками, сердечками та іншими спецефектами. З ними мороки, звичайно, багато, але завдяки цій «мішурі» можна, як правило, заховати усі недоліки оператора та монтажу. А от більш сучасні наречені наполягають, щоб все виглядало, як кіно. Саме це і є зараз дуже модним. Йдеться, щоб кожна частина весілля була зроблена окремим відеокліпом: одягання молодої та молодого, прогулянка, – все це як маленький фільм під гарну музику, без усіляких сердечок, мультиків, «оверлеїв» – нічого зайвого. До речі, за цими частинами весілля – одягання наречених і прогулянка, в основному, й оцінюють роботу відеооператора.
А батьки, між іншим, традиційно хочуть, щоб було відтворено все весілля від початку до кінця, щоб було всього багато. Через це частенько розпалюється «конфлікт між поколіннями», оскільки молоді, в свою чергу, вимагають, щоб було коротко, стисло: сіли, подивилися, видихнули, як то кажуть, і з хорошим настроєм пішли десь святкувати. Тому, аби задовольнити обидві сторони, треба брати таку собі серединку, щоб і батькам було добре, і молодятам сподобалося.
Скільки часу в середньому вимагає робота над монтажем одного весільного фільму?
Якщо за 8-годинним робочим днем рахувати, то монтаж весілля в середньому займає 5-6 днів. І це без перекурів: сідаєш о 10 ранку і о 8 вечора з комп’ютера «злізаєш». Хіба невеличкі перерви все таки робиш – поїсти чи розім’ятися.
А щодо творчих моментів, то відео – це динаміка. Не важливо, що там ззаду, на фоні у «головних дійових осіб». Важливо те, як себе поводять молодята, як вони грають, все залежить тільки від них. Запорука хорошого відео – емоції. Це не так, що прийшов, клацнув, пішов. Головне – піймати момент.
До речі, а тебе як «молодого неодруженого» на весіллях запрошували з молодою вельон «перегулювати»?
Звичайно, запрошували, кожне весілля. Я навіть ставав у чергу підв’язку ловити. І зловив одного разу, між іншим.
І з симпатичними дівчатами, очевидно, мав ексклюзивну можливість знайомитися не раз…
Чесно кажучи, навмисне не знайомився. На весіллі ж у оператора часу ніколи не має, бо почнеш відволікатися і щось пропустиш цікаве, – така вже особливість нашої роботи. Але вже після забави можна, звичайно, підійти до когось, поговорити, запросити на келих вина чи шампанського, бо аж тільки коли все закінчується, ми можемо нарешті спокійно, по-людськи щось поїсти чи випити…
То з дружиною своєю ти не на весіллі познайомився?
Я зі своєю Наталею познайомився не на весіллі, але все одно на зйомці. Ми знімали сюжет в «Подолянах», де вона працювала у відділі маркетингу. От там я її вперше і побачив. Дивлюся: стоїть дівчинка. Запитую у свого колеги Вовки-фотографа, чи не знає, хто вона. А він і каже – хочеш познайомлю. Але я тоді відмовився, бо оператори завжди загнані, як ті коні. Думаю, може якось інакшим разом, культурніше, як буде можливість. А Володя запропонував варіант попросити дозволу взяти у неї номер телефону. Я погодився, і наступного дня подзвонив. Отже, все таки, ми з Наталею по телефону познайомилися. А за тиждень, до речі, я вже зробив їй пропозицію вийти до мене заміж і за місяць ми одружилися!
І ти вже мав можливість організувати своє весілля за найоригінальнішим сценарієм який тільки може бути, виходячи з твого весільного досвіду!
Навпаки! Я стільки всього набачився, що наше весілля було дуже простим: присутні лише друзі і батьки, десь до двадцяти чоловік.
А за журналістською роботою, за постійним рухом подій не шкодуєш?
Ні, не шкодую. А в русі я й так залишаюсь постійно і до ста чоловік на кожному весіллі бачу, багато хто мене знає, вітається. Тим більше, якщо вже займатися зйомкою весіль професійно, то це вимагає і відповідної апаратури, і досвіду, і самовдосконалення. Є в Інтернеті форуми операторські, є сайти, де виставляють свої роботи серйозні майстри. Таким чином можна подивитися, скажімо, і на американські, і на московські роботи, бо є визнані фахівці у цій сфері. Отож, завжди цікавимося, що нового вони роблять, і собі намагаємося до них підтягуватися.
Як ти бачиш своє майбутнє?
Майбутнє? Знімати весілля. Найближчі років двадцять – це точно. А далі не знаю, чи здоров’я вистачить цілий день бігати, як зараз. Можна відкрити свій салон весільних послуг або рекламну агенцію, набрати людей, які будуть за мне бігати. Але, з іншого боку, велику роль у нашій роботі відіграє ім’я, вже сформований авторитет. Відеооператор, як художник чи режисер, має мати своє ім’я!
Олена Лайко, “Тернопільська липа”