Українець – це довготерпивець і борець.
Українець витрачає життя на виживання і робить вигляд, що він самореалізується.
Бути українцем – це чути щодня, як Він “лажає”, а Вона – бреше. Бути українцем – це ходити косяками за сліпими поводирями. Заходити в нікуди і знову йти на манівці.
Бути українцем – це шкодувати “діячів” усіх мастей і вболівати за них як за футбольних зірок. Це бути глядачем – спостерігати як грають інші.
Це ганити американців або росіян за те, що ті голосно розмовляють на людях. Не висовуватися, не задавати питань після лекцій.
Бути українцем – це остерігатися, чи знатимуть, що Україна – це не Росія, і де ми знаходимося на карті.
Бути українцем – це сторонитися земляків за кордоном. Це – добивати одне одного всередині країни, але об’єднуватися з україно- та російськомовним в дискусіях проти “москалів”.
Бути українцем – це “в гробу бачити” усіх, хто зверху, і палець об палець не вдарити, аби їх спихнути.
Бути українцем – це шукати винних на стороні. Це до посиніння винаходити велосипед замість того, щоб їхати.
Бути українцем – це поки робиться ремонт змінювати по три бригади. Бо не якісно. І так само неякісно працювати на власному робочому місці. Це вірити, що працелюбність – це відчуття втоми від роботи, а не якісний результат.
Бути українцем – це дякувати картоплі за можливість виживання і проклинати її за те, що вона є.
Бути українцем – це знати, що посади купуються і пишатися, що ти не податківець, не митник, не “мент”. ДАІшник приїжджає на ДТП і вимагає хабара у обох сторін – винуватої та правої. Ще б пак: “я що, дарма сюди їхав?!”.
Діти вірять, що пожежники – це ті, хто бореться з вогнем. Дорослі думають, як відкупитися від перевірки.
Синдром Шарікова, принцип “я начальник – ти дурак” процвітають на взаємній неповазі, злиднях і традиції рабства.
Бути українцем – це коли мама виїздить на заробітки, щоб можна було не штопати колготи. Це коли вихованням підлітків займаються бабусі, а батьки розриваються: або виховувати дітей впроголодь, або нагодувати родину і перетворитися на сім’ю по листуванню.
Бути українцем – це раптом усвідомити, як багато твоїх френдів у соцмережі Фейсбук дописують з-за кордону.
Це коли можна купити диплом не лише для роботи на держслужбі, але й у лікарні. Це коли тітка лягає на операційний стіл і починається лотерея: заріжуть – не заріжуть.
Бути українцем – це виїздити з фірмового автосервісу на не прикручених колесах. Це читати на форумах обговорення про проплачені, але не виконані замовлення. І далі – статистику про те, що половина населення не готова боротися за свої права.
Це знати, що найякісніших виробів з розрекламованого асортименту у наявності нема, і коли буде – невідомо.
Це вгадувати, чи “кидануть”. Це платити за ще не отриману послугу або товар – “передоплата” називається.
Бути українцем – це постійно вирішувати: заплатити податки і мати додаткову сотню гривень до мізерної пенсії колись, чи жити поки молодий.
Пенсія – окрема тема. Бути українцем – це кожен день бачити зневажену старість.
Бути українцем – це сушити сухарі на горищі, пам’ятаючи про голодовки і репресії.
Це слухати, як одні патріоти вимагають України “від Сяну до Дону”, а інші – вкоротити ту саму Україну наполовину. Патріот патріоту вовк.
Бути українцем – це ганити владу за корупцію. А разом з тим обурюватися у компанії: “Чому не наш клан при кориті?!”.
Це зранку владу матюкати, а ввечері на форумі анонімно писати: “Я так само крав би!”. Це крити владу за кумівство і брати на держслужбу родичів і свояків.
Бути українцем – це складати гроші на хабарі для вступу дитини до інституту. Це все робити “для дітей”. Це дитину любити до нестями. Утримувати їх на своїй батьківській шиї до її передпенсійного віку і пишатися цим на все село. Інфантилізм і корупція у первинному сенсі (розклад, псування) – forever?
Бути українцем – це молитися, щоб якийсь мажор на джипі не збив на тротуарі дитину. І гнати від себе думку, що після цього з тим мажором зробити!
Бути українцем – це означає знати, що обиратимуть не кращих, а тих, хто ссе двох, трьох маток. Це бути вічним сержантом на чужій війні.
Це нести україномовність як хрест у столиці держави Україна. Це відчуватися в гостях за кордоном. І у власному домі.
Бути українцем – це перед кожними виборами відповідати на запитання іноземних експертів, чи не розвалиться Україна. А після виборів переконувати земляків, що країну колоти не можна.
Бути українцем – це не знати, скільки коштує кілограм хліба чи літр молока і вдивлятися у дрібними літерами текст – чи і тут не мухлюють з мірилом?
Бути українцем – це пишатися тим, що наші пісні наймилозвучніші і що на російську “Ой, чий то кінь стоїть?” не перекладається. Це знати, що нема більше у світі народу, у якого стільки пісень починається на “Ой”.
Бути українцем – це не довіряти нікому, а може й собі. Це знайомитися з сусідами коли заливають. Або під час революції.
Це знати, що знову серед двох десятків кандидатів на мандат годі шукати достойного. Це критикувати владу і знову й знову обирати тих самих.
Це кожного разу, коли журналісти напишуть правду, дошукуватись, кому вигідно і про саму правду забувати. Це не мати новин про щойно відкриту книгарню, бо власник книгарні не проплатив за це як за рекламну статтю.
Бути українцем – це прагнути до Європи і ненавидіти саму думку про похід до посольств за візою. Це у польському готелі з подивом дізнаватися, що для того, аби там оселитися, треба залишити паспорт як заставу і сплатити за проживання наперед.
Це бачити, як ті, хто не мириться і шукають, замість згуртування, стають на різні полюси. Як ідея свободи і протесту веде не до формування професійної звитяжної армії, а до розсипів отаманських загонів, які воюють, доки бачать власну стріху чи свій корпоративний інтерес.
Бути українцем – це носити з собою паспорт, бо без паспорта не купиш ані квитка на поїзд, ані валюти не обміняєш.
Це запитувати себе: де більше кіосків, вуличних міняйл і маршруток без касових апаратів – у нас чи в Індії? Де у нас таксі – з лічильниками і чеками за проїзд?
Бути українцем – це співчувати труднощам дитсадка та школи і носити туди гроші. Бути українцем – це підприємцеві наважуватися на протест і сподіватися, що загін спецпризначення не буде бити, а прокуратура – переслідувати. Адже вони самі цей бізнес “кришують”.
Бути українцем – це отримувати по щоці. І одразу ж – пхати голову в гільйотину.
Бути українцем – це бачити, що у Грузії на акції протесту виходять чоловіки, часто – вже з сивиною. У Білорусії – молодь. Україна – батьківщина матріархату?
Бути українцем – це знати, що на виборах нема вибору, а в судах –справедливості. Це жити у світі, де слова давно втратили своє значення. Це жити найвищим прагненням зробити нормальність нормою!
Бути українцем – це серед ночі спостерігати, як у Чопі на кордоні з ЄС вагон, як безсловесного вола, підіймають над колією і замість по царській милості нестандартного розміру коліс переставляють на ті, що придатні для руху Європою.
Україна відбудеться тоді, коли постіль у наших купе ніколи не буде вологою, а поїзди “Євроекспрес” курсуватимуть до Донецька.
Бути українцем – це бути готовим до того, що на заклик відгукнеться сотня, а прийде десяток.
Це бути певним, що тих одиниць вистачить, щоб виборювати кожен крок прогресу до останнього. Нехай за фотофінішем, але – перемагати!
Бути українцем – це з кожним днем переконуватися, що ми усі – різні. І що ми приречені на перемогу.
Бути українцем – це розуміти, що аби отримати шанс на справедливість, треба спершу здобути свободу. Одну на всіх.
Свобода – це те, за що варто боротись!
Бути українцем. Бути українцем – це боротись і перемагати!
Володимир Кухар, політичний аналітик, ГО “Українська альтернатива”, для УП