Україна багата історичними подіями і славними традиціями національно-визвольної боротьби. Відомі і невідомі патріоти йшли на смерть, щоби здобути свободу нащадкам.
Ми пишаємося тим, що Тернопільщина стала батьківщиною засновника Запорізької Січі Дмитра Байди Вишневецького, козацьких ватажків Северина Наливайка, Нестора Морозенка, Івана Заруцького, діячів ОУН-УПА Ярослава Стецька, Ярослава Старуха, Юрія Лопотинського, Дмитра Мирона, Максима Орлика, генерал-полковника Української Національної Армії Павла Шандрука, полковника УПА Дмитра Клячківського ( Клима Савура). Вони мужньо стали на прю з ворогами української нації і усі загинули у боротьбі за нашу свободу. На жаль, ми досі не знаємо багатьох місць захоронень героїв та імен усіх, хто поліг у цій боротьбі. Назвати усіх і віддати шану у мармурі, бронзі, літературі – наш святий обов’язок. Бо лише ті народи, які виховують молодь на героїчній історії і плекають любов і повагу до неї мали добрих боронителів своєї нації і завдяки їм нині мають вільне щасливе і багате життя.
У боротьбі не буває тільки перемог. Є прорахунки, є поразки. Після поразки визвольних змагань у 1917-1921 рр., українські землі окупували країни-сусіди. Східні та центральні регіони захопила більшовицька Росія, Галичину і Західну Волинь – Польща, Буковину і Бесарабію – Румунія, а Закарпаття – Чехословаччина. На переважній більшості українських земель окупанти чинили жорстокий терор аби придушити прагнення народу до свободи.
Однак, не зважаючи на розпорошеність своїх земель, українці чинили опір окупантам. Особливо це проявлялося на землях Західної України. У липні 1920 року з ініціативи колишніх вояків Галицької армії та Українських Січових Стрільців була створена Українська Військова Організація (УВО). Вона бойкотувала набір до польського війська, вибори до сейму, ліквідовувала польських урядовців. Це, по суті, була спроба у мирний час зберегти прототип українського війська. Підпільно УВО керував Євген Коновалець. Завданням націоналістів була збройна революція і поглиблення ідейно-політичної революції серед якомога ширших кіл українців. 3-7 листопада 1927 року покликало до життя Провід українських націоналістів, а 29 січня – 3 лютого 1929 на першому конгресі українських націоналістів шляхом злиття УВО , СУНМ, ЛУН та інших організацій створено єдину всеукраїнську надпартійну підпільну Організацію Українських Націоналістів. Головою проводу ОУН одноголосно вибрано Євгена Коновальця. Основою визвольної боротьби полковник бачить революційний шлях і опору на власні сили.
Євген Коновалець готує старшинські кадри. Для цього спеціально був створений військовий штаб, який слідкував за вишколом членів УВО-ОУН. В той час ОУН розгорнула найактивнішу діяльність у Галичині. Одночасно Коновалець опікується розбудовою підпілля на Наддніпрянщині. 23 травня 1938 року у м. Ротердамі (Голандія) полковник загинув від руки московського ката.
У волинських і поліських лісах ще у 1941 році почали виникати перші збройні загони. Планомірно й організовано створювалися збройні сотні та курені під проводом ОУН(б) з осені 1942 року. Перший такий відділ сформував на Поліссі Сергій Качинський («Остап»). Саме з найкращих вишколених вояків самооборонних відділів ОУН (б) засновано першу сотню Української Повстанської Армії (УПА), якою командував поручик Іван Перечійняк («Довбешка»). Офіційна дата зародження УПА – свято Покрова Пресвятої Богородиці 14 жовтня 1942 року. Її встановила Українська Головна Визвольна Рада (УГВР) в травні 1947 року. Згодом були організовані й інші повстанські сотні УПА.
На початку 1943 року до УПА майже у повному складі перейшов Український курінь допоміжної поліції («українського легіону»). Він дав велику кількість старшинських і підстаршинських кадрів для УПА. Вагомим підсилинням, а одночасно дошкульним ударом для німців був масовий перехід на бік повстанців українців із німецьких поліційних охоронних загонів «шуцманшафт». Шуцмани перейшли в УПА переважно зі зброєю, ліквідувавши перед цим німецьку владу у місцях базування своїх підрозділів. Першим головним командиром УПА на Волині став Дмитро Клячківський ( «Клим Савур»).
У листопаді 1943 року формування військової структури УПА завершилося. Було створено головний військовий штаб, якому підпорядковувались військові з’єднання. Армія діяла у трьох генеральних округах. Частини на Волині і Поліссі називали УПА – Північ. Відділи УПА сформовані із загонів Української Народної Самооборони УНС ( нині Львівська, Івано-Франківська, частина Тернопільської та західні райони Хмельницької областей) отримали назву УПА – Захід. Повстанські загони Вінничини, решти Хмельниччини, Тернопільщини, частини Рівненщини названо УПА-Південь. Головним командиром УПА став генерал-хорунжий Роман Шухевич («Тарас Чупринка»). Шефом штабу призначений Дмитро Грицай («Перебийніс»). Упа-Північ очолив Дмитро Клячківський («Клим Савур»), УПА-Захід – Василь Сидор («Шелест»). УПА-Південь – Василь Кук («Коваль»).
Українська Повстанська Армія боролася за українську самостійну соборну державу, за те, щоб кожна нація жила вільно у власній, незалежній державі, знищення національного поневоленя та експлуатації нації нацією, систему вільних народів у власних самостійних державах – єдиний лад, який дасть справедливу ровів’язку національного і соціального питання у цілому світі.
УПА боролася проти імперіалістів і імперій, бо у них один пануючий народ поневолює інші народи. УПА була проти того, щоб один народ «визволяв», «брав під охорону», «під опіку» інші народи, бо за цими лукавими словами крився огидний зміст – поневолення, насильство, грабунок. Тому повстанці боролися проти СССР і проти німецької «нової Європи».
Найбільш потужною УПА була у 1943-1949 роках. Повстанці не лише боронили свій народ перед масовим вивозом у Сибір на місцях, а також пропагандистськими рейдами несли правду і надію поневоленим народам в усіх куточки імперії. Коли командування УПА вислало відділи рейдом на Захід у вільний світ московське політбюро і їхні маршали шаленіли. Вони разом з комуністичними Польщею та Чехословаччиною кинули десятки військових девізій і десятки тисяч агентів. У той час УПА для Москви була ворогом номер один.
Вояки ОУН-УПА – це вічна слава українського народу. Історію цієї героїчної боротьби мусимо розповідати нашій молоді. Українські повстанці з честю виконали свою місію на українській землі. Вони загинули, щоб жити вічно. І нині наша Батьтківщина вільна від усіх наїзників-окупантів. Молодь має знати, хто боровся за те, щоб нині Україна була самостійною і незалежною державою.
Українські патріоти шестидесятники, скориставшись розпадом імперії зла, 24 серпня 1991 року у Верховній Раді проголосили відновлення української держави. Залишилося відродити українську націю.
Ярослав ПЕРЧИШИН,
голова Управи Братства ОУН-УПА