Сьогоднішнє засідання Центрального Проводу, останнє у поточному році, є з одного боку підсумковим за рік, з іншого боку – важливим з точки зору необхідності обговорення перспектив Народного Руху України на виборах народних депутатів України, які пройдуть у кінці жовтня 2012 року.
Перед тим, як розпочати аналіз суспільно-політичної ситуації, хотів би привітати присутніх з 20-ю річницею історичного референдуму 1 грудня 1991 року, відповідно до якого Україна остаточно відновила свою незалежність. Народний Рух України зробив майже неможливе, переконавши весь український народ проголосувати за незалежну України. В історії України більше не було таких плебісцитів, коли більше 90% голосували разом.
Крім того, хотів би привітати з 7-ю річницею Дня Свободи, котрий ми відсвяткували на минулому тижні. Не зважаючи на намагання влади дискредитувати завоювання Помаранчевого Майдану, 7 років тому ми разом довели, що в Україні живий дух свободи, довели, що Україна – це європейська держава. Майдан став невід’ємною частиною української історії і назавжди залишиться в пам’яті українців та усього світу, як безкровна перемога народу над режимом.
Аналіз внутрішньополітичної ситуації
На жаль, нинішня влада свідомо знищує досягнення Помаранчевої революції та здобутки за 20 років незалежності. Те, що відбувається сьогодні в Україні – безпрецедентне для європейської країни насадження авторитаризму. Сьогодні Україною котиться хвиля громадянської непокори, при чому, протистояння влади і громадян стає все гострішим – на їх совісті вже смерть голодуючого шахтаря-інваліда Геннадія Конопльова в Донецьку. Переконаний, що суспільне невдоволення вже дійшло критичної межі і не за горами той час, коли демократія в Україні переможе.
Згадаймо, що згідно з соціологічними дослідженнями в червні 2004 році лише 6% киян були готові вийти на вулиці. Зараз соціологія свідчить про те, що таких близько 60%. Україна знаходиться на порозі масштабного соціального вибуху, можливо потужнішого за попередні.
Протестні настрої наростають, прийде час і вони знову виплеснуться на вулиці і майдани. Хтось виступатиме проти порушення прав людини, утисків української культури, неправильного розподілу матеріальних благ. Всі разом – проти нечуваного грабунку і мародерства, котрі провадить режим по відношенню до власного народу.
Аналізуючи політичну ситуацію в цілому, мушу відзначити кілька напрямків суспільного конфлікту між нинішнім режимом і народом.
До першого належить цинічне нехтування цілими соціально-професійними групами населення, котре інакше ніж «соціальним расизмом» назвати не можна. Влада поступово, крок за кроком перекладає обов’язки з наповнення бюджету на різні прошарки населення. Спочатку це були підприємці, люди, котрі, на відміну від власників Партії Регіонів з числа очільників фінансово-промислових груп чесно платять податки і вносять свою лепту у формування ВВП та наповнення бюджету.
Сьогодні це – чорнобильці, які ліквідовували найбільшу техногенну катастрофу в світі. Їхня доля сама за себе говорить, вони борються за свої права, підтверджені відповідними судовими рішеннями. І тим не менше, влада виступає проти тих, хто вже давно з лихвою віддав свій борг Україні. Держава має шанувати своїх героїв, а не принижувати їх, змушуючи голодувати за відновлення своїх законних прав.
Другий напрям – підвищення цін, починаючи з комунальних послуг і закінчуючи продуктовим кошиком.
На сьогоднішній день все більше поглиблюється енергозалежність України. Основну роль у функціонуванні української економіки відіграє ціна на енергоносії, особливо на газ. Вона, в свою чергу впливає на формування бюджету, а той на видатки.
Головна проблема полягає в тому, що отримані за безцінь у держави підприємства великої металургії, хімії новими власниками-скоробагатьками так і не були модернізовані. Враховуючи, що ці олігархи осіли в рядах Партії регіонів, то про модернізацію мова не йде, а тягар перекладається на плечі звичайного українця. Нагадаю, що 24 млрд. грн було списано цією більшістю у Верховній Раді з боргів підприємств ПЕК. Хоча всім добре відомо, що для потреб населення Україна має достатньо газу власного видобутку, а це біля 20 млрд. м3 газу.
Із повідомлень ЗМІ ми чуємо про «успішні» переговори щодо нової ціни на газ з Росією. Враховуючи досвід Білорусі, яка в цьому році повністю позбавилася власності над своєю газотранспортною системою, можна стверджувати, що давні наміри Росії – це заволодіння газогоном України. Тому не потрібно бути великим аналітиком, щоб розуміти ціну, яку Україна повинна заплатити за «дешевий» газ.
Наступ на демократію та реакція світової спільноти
Демократичні надбання та права людини в України вже давно стали мішенню, яку влада планомірно намагається знищити. Безпрецедентний тиск чиниться на представників політичних партій, громадських організацій, студентських профспілок, патріотичної громадськості, про що, зокрема, свідчать документи Української Гельсінської групи з прав людини та інших правозахисних організацій.
Жертвами вибіркового правосуддя стали представники опозиції Юлія Тимошенко та Юрій Луценко. Нинішня влада на догоду своїм почуттям помсти і страху ставить під питання європейську інтеграцію України та цивілізаційний вибір українського суспільства.
Для влади політичні переслідування опозиції та ув’язнення лідерів, котрі можуть виступити проти її дій та користуються авторитетом у суспільстві стають елементом норми. Юлія Тимошенко, безумовний символ Майдану і його ідеалів, є «в’язнем сумління» і, хоча влада всіляко намагається очорнити її ім’я – Україна і світова спільнота розуміє, що це – політичні переслідування, мета яких усунення лідерів опозиції від участі в політичному житті. Українці сприйняли суд над Тимошенко як сплановану політичну репресію і про це свідчать соціологічні дослідження, відповідно до яких 54% українців сприймають рішення Печерського суду як розправу над політичним опонентом.
Аналогічною є реакція Європейського парламенту, котрий ще 27 жовтня прийняв Резолюцію щодо поточної ситуації в Україні. У ній Європарламент наголошує на тому, що закон, який був вибірково застосований до Тимошенко, походить з радянських часів та передбачає кримінальне переслідування за політичні рішення; у той час як Статті 364 та 365, які наразі розглядаються Верховною Радою, не відповідають стандартам ЄС та ООН.
Відтак, Угода про Асоціацію, навіть у випадку парафування, не буде підписана й ратифікована з боку ЄС доти, поки Тимошенко й Луценко знаходяться за ґратами. Наша позиція в цьому питанні чітка – Юлія Тимошенко не скоювала злочинів, тому декриміналізація – це єдиний можливий юридичний вихід із ситуації, в яку себе загнала влада. Проте, Президент Янукович дав команду не голосувати за декриміналізацію статті, за якою засуджено Юлію Тимошенко. Це був свідомий вибір влади.
В Євросоюзі стурбовані нинішнім охолодженням взаємин з Україною. Вони не приховують свого прагнення завершити переговорний процес і в цьому році парафувати Угоду про асоціацію.
У той же час в ЄС не збираються здійснювати це за рахунок компромісу з цінностями, принципами і стандартами, які вони сповідують. Якщо українська влада справді хоче інтеграції до Європейського Союзу, вона повинна відмовитись від нападок на опозицію і діяти згідно з принципами і стандартами, які містяться в Угоді про Асоціацію і які декларує нинішня влада.
Зрозуміло, що парафування Угоди про асоціацію було б беззаперечним успіхом польського головування в ЄС, тому Польща як ніхто інший прагне реалізації цього. Але ситуація на сьогодні залежить не від польського головування, не від Європейського Союзу, а від України, і від української влади, перш за все.
Сам факт того, що Президент Польщі Коморовський 28 листопада відвідав Україну, що минулого тижня міністр закордонних справ Польщі перебував в Донецьку, свідчить про те, що Польща і польське керівництво готове до будь-яких, навіть нестандартних, кроків, аби перевести в конструктивне русло взаємини з Україною. Але знову ж таки, це все залежить від того, наскільки українське керівництво готове діяти відповідно до здорового глузду.
Закон про вибори та ситуація в КОДі
З часу останнього засідання Центрального проводу НРУ відбулася важлива подія – прийняття 17 листопада Закону України «Про вибори народних депутатів України» . За цей законопроект проголосували 366 народних депутатів, включаючи більшу частину БЮТ та НУНС.
Депутати від Народного Руху України не голосували за цей закон. Ми виступили із заявою, зміст якої присутнім відомий, тому немає необхідності пояснювати мотиви нашої позиції. В той же час, прийнятий закон кращий, ніж проект запропонований Єфремовим. Зокрема це стосується процедурних моментів проведення кампанії та контролю за голосуванням і підрахунком голосів.
Перед якими загрозами постав НРУ після прийняття Закону? Найперше – це відміна можливості участі блоків у виборах та підвищення прохідного бар’єру до 5%. Народний Рух постане перед дуже складним рішенням щодо формату участі у виборах. На сьогодні тільки 2 політичні сили з опозиції гарантовано можуть подолати виборчий бар’єр – це Батьківщина і Фронт змін. Тому ми повинні тверезо зважити наші можливості й прийняти таке рішення, яке забезпечить збереження Руху, як парламентської партії.
Варто зазначити, що прийнятий Закон «Про вибори народних депутатів України» і голосування частини опозиції за нього викликало напруження у взаємовідносинах між партіями КОДу. Про вихід заявила Громадянська позиція Гриценка. Також можливим демаршем «лякала» Свобода.
На сьогоднішній день ситуація виглядає таким чином, що гору взяло розуміння того, що тільки разом можна сподіватися на перемогу, в першу чергу, на мажоритарних округах. На необхідності висунення єдиного кандидата від опозиції на окрузі погодилися всі партії КОДу. Тобто принцип, який пропонував Народний Рух, «один округ-один кандидат» став офіційною позицією КОДу. У зв’язку з цим, створена відповідна робоча група, до якої увійшов від НРУ Вячеслав Коваль.
Якщо така логіка дій в КОДі збережеться, то є шанс сподіватися, що половину виборчих округів може здобути опозиція, незважаючи на всі зловживання адміністративним ресурсом і корупційні схеми, які будуть застосовуватися владою.
Оцінюючи загальну атмосферу в КОДі, можу сказати, що багато непорозумінь за час його роботи вдалося подолати. Доказом цьому є спільне відзначення Дня Свободи і дня народження Юлії Тимошенко під стінами СІЗО. Тобто йде нормальний робочий процес і будемо сподіватися, що його результатом стане перемога на парламентських виборах 2012 року та висунення єдиного кандидата і його перемога на виборах Президента України 2015 року.
Повертаючись до Закону про вибори, хотів би зазначити, що в демократичному світі, існує правило, згідно з яким не можуть змінюватися правила гри напередодні кожних виборів.
Саме тому депутати від НРУ підготували і зареєстрували проект закону, відповідно до якого будь-які зміни до законів, які регулюють питання виборів, набувають чинності тільки для наступної каденції Президента, Верховної Ради України чи місцевих рад.
Якщо б діяло подібне правило, то в жодної більшості не було мотивації змінювати законодавство про вибори під себе. В той же час, шансів на прийняття цього закону небагато, але незважаючи на це ми задекларували свою позицію та повинні доносити це до виборців.
Гуманітарна сфера
Окремим пунктом хочу відзначити ситуацію в гуманітарній сфері. 3-го листопада Верховною Радою був ухвалений закон, що передбачає скасування квот на українську музику в ефірі та зменшення квот на національний аудіовізуальний продукт з 50% до 25%. Ініціатором цього промосковського проекту стала регіоналка Бондаренко.
Реакція свідомого українства була безпрецедентною, внаслідок чого Президент змушений був заветувати цей закон і відправити його на доопрацювання. Проте ніхто не може зі впевненістю сказати, що його знову не спробують протягнути «під шумок» соціальних протестів.
26 листопада Україна вшанувала пам’ять жертв Голодомору 1932 – 1933 років, який став національною трагедією для українського народу. Важко знайти людину, сім’я якої під час Голодомору не втратила когось із далеких чи близьких родичів. Мільйони українців потрапили під молох «чорних жнив» радянської влади.
Теперішній режим боїться називати речі своїми іменами і всіляко уникає слова «геноцид». На догоду Кремлю, який вважає себе спадкоємцем СРСР і не хоче визнавати злочинів комуністичної доби, нинішня влада заперечує Голодомор 1932-1933 років як геноцид українського народу.
Безперечно, влада не говорить, як ідейні спадкоємці серійних вбивць з КПУ про неврожай 1932-33 років і саботаж з боку класово чужих елементів на селі. Проте, до зваженої і що найголовніше – правдивої позиції ще далеко. І це не зважаючи на те, що найбільш постраждалі регіони України від Голодомору – це фактично базові електоральні області для Партії регіонів.
Такий от парадокс, причиною котрого є рабська совкова ментальність і самоїдські радянські традиції. В західному дискурсі подібне явище називають «авторасизмом» – негативним ставленням асимільованої істоти до власної культури, історії і походження на догоду панівній, в нашому випадку кремлівській імперській позиції.
Завершуючи свій виступ на засіданні Центрального проводу, хотів би наголосити, що після прийняття Закону про вибори народних депутатів України фактично почалася виборча кампанія. Часу для розхолодження немає.
Звертаюся до Голів обласних організацій підвищити активність роботи на місцях щодо підготовки пропозицій до формування персонального складу ОВК і ДВК. Але найголовніше, ми повинні висунути від НРУ таких кандидатів на мажоритарні округи, які здатні будуть перемогти, як спільні кандидати від опозиції.
Насамкінець, перефразовуючи відомий вислів додам: «Ми знаємо з ким маємо справу, а отже, приречені на перемогу».