Чоловіки… А можна, не будемо про них? Не можна? Ніяк не можна? Ну, тоді не гнівайтеся. Яким він має бути, чоловік мрії? Навіть не моєї, а просто чоловік жіночої мрії? Та яким удався, таким нехай і буде. Хтось його полюбить, бідолаху, і таким. Але щоб я полюбила, тут чогось таки трішки треба. Зовні? Сто разів повторила,… що зовнішність неважлива, але всі чоловіки, що входили у моє життя, були красивими. Не тому, що вибирала. Просто світ внутрішній кладе відбиток на лице. З роками обличчя стає ликом. Чи мордою. Світ внутрішній? Важливо. Українець. Ділити з чужинцем не можу нічого – ні ліжка, ні столу, ні держави. Християнин. Ділити свята і будні на свої, твої та наші – посміх людський і біль. З роками стає важливим кутя на Різдво та паска на Великдень. Не просто обряди, традиції, а суть родини, основа її. Чоловік. Мужчина. Муж високого чину. Чин є дія. Мужчина входить у життя жінки і змінює його. Нездатний до дії мужчиною за визначенням не є. Розмови значать небагато. Спершу тішать, зачаровують, мов солов’їна пісня, та згодом слово, не покладене на чин, перестає бути співом. Піти за коханим на край світу? Готова. Але мусить не просто кликати… Скільком уже звивала гніздечко, вистеляла пухом! Пташенят виводила… Що із того? Чоловік задля кохання не може відмовитися від жодної зі зручностей свого життя. Йому хотілося б мати все, що вже має, і ще когось – для серця, для сексу, для домашнього ужитку. Жертвувати заради кохання? Жінка може майже всім, чоловік – майже нічим. Кар’єрою, наприклад – ніколи. Та не перебільшую я! Просто досвід гавкає собакою, а колись муркотів кошеням. Прийде, скаже «Люблю безмежно», візьме за руку, поведе за собою, не віддасть нікому? Чи я у це вірю? Поки що вірю. І чекаю. Та ні, це не мрія, він насправді існує, отакий, як ви описали. Навіть кращий. І все у ньому є, крім… Та не будемо про сумне. Чи вмію я чекати? Пробувала. Знаю – ні. Він – уміє. Він взагалі кращий за мене, світліший, чистіший, сильніший. Його терпіння – безмежне. Я можу зірватися, наговорити дурниць, він – ніколи. Йому так належить, він – чоловік. Іншого я біля себе не терпіла б. Якщо зрадить? Викину із серця, забуду, викреслю. Та робила я це вже не один раз, вмію. Що потім? А потім вони повертаються. Неодмінно. Неодмінно повертаються! Назад не приймаю. Знаю, що погано, знаю, що так не можна, що людина має право на помилку, але не приймаю. Понад усе боюся, що любов мине – моя, моя у першу чергу! Це найстрашніше – от він, повернувся, поруч з тобою. А почуття, якому, здавалося, не буде кінця, кудись зникло серце мертве, не озивається нічим, темно, порожньо. Минуло. І що, починати все з початку? Що повинен сотворити? Диво. Не менше. Одне вже сотворив, і навіть не одне. Він може, він – чоловік. Забагато хочу? А меншого мені не треба. Ви ж питали про чоловіка моєї мрії.
Леся Романчук