Завтра, 14 грудня, в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідний указ про установу цієї пам’ятної дати підписаний Президентом ще 10 листопада 2006 року.
У багатьох можуть виникнути сумніви, навіщо потрібно це свято, якщо є 26 квітня – Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф, і чому саме 14 грудня вибрано для вшановування учасників ліквідації.
Ті, хто вважають 14 грудня своїм святом, вже давно називають цей день Днем ліквідатора. Ще в 1986 р. учасники ліквідації зібралися разом, щоб відзначити свою першу перемогу. У 1994 р. громадські організації чорнобильців України звернулися з листом до керівників держави, у якому запропонували заснувати в календарі день учасників ліквідації чорнобильської катастрофи. Тоді офіційне рішення не було прийнято, але ліквідатори самостійно почали відзначати цю дату. Святкування було офіційно дозволено, від різних силових структур виділялася почесна варта, покладалися вінки від керівників держави, іноземних посольств і громадських організацій, але було відсутнє визнання цього дня на державному рівні.
Додання державного статусу Дню ліквідатора ще раз нагадує суспільству про проблеми ліквідаторів-чорнобильців, найважливіша з яких – недостатній для нормального життя розмір пенсії. Безпосередньо з цією проблемою пов’язана і інша – проблема статусу ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Тільки перші 5 тисяч з тих, хто ліквідовував аварію, офіційно стали називатися ліквідаторами, отримавши відповідні посвідчення, а з 1992 р. всім іншим видавали «корочки» постраждалих від чорнобильської катастрофи.
Незважаючи на всі труднощі і проблеми, самі ліквідатори називають 14 грудня святом.
Нагадаємо, що у ліквідації катастрофи на ЧАЕС брали участь більше 650 тис. людей з усього Радянського Союзу, із яких більше половини представляли тодішню УРСР.
Та що робить держава сьогодні для чорнобильців? Постійні страйки та голодування – яскраве цьому підтвердження. Українська влада ніби забула, що саме завдяки цим людям проблему на ЧАЕС вдалося ліквідувати, вони, ризикуючи власним життям і здоров’ям ішли в небезпечну зону, аби локалізувати катастрофу. А що маємо зараз? На вулиці українських міст виходять вчорашні герої, які не можуть дочекатися від уряду обіцяної пенсії та належної соціальної допомоги. Хіба можна закрити очі на прохання тих, які заслуговують лише шанобливого ставлення та повного розуміння з боку державних можновладців?!…І зовсім не даремно мало не щодня вулицями міст лунає вже звичне «Ганьба такій владі»…а влада чує та мовчить…
Лілія Куленич