Сьогодні для людства настає «Великий піст»: потреби необхідно обмежувати рамками доцільного, а ресурси довкілля якісно поліпшувати і розширювати. Результатом «Великого посту» людства у відношенню до споживання природних ресурсів та виробничого забруднення довкілля повинно стати очищення. Очищення у сенсі духовності і фізичного здоров’я.
Ю. Ю. Туниця
Юрію Юрійовичу, проблеми екології стають одними з найгостріших проблем суспільства, поряд з духовними, економічними, політичними проблемами. Ви є ініціатором пропозицій щодо концепції Екологічної Конституції Землі, які опрацьовуєте ще з 1992 р. Що спонукало Вас до цього? Того ж року відбулась міжнародна конференція в Ріо-де-Жанейро щодо екологічних проблем і проблем сталого розвитку. Що змінилося відтоді за 18 років?
Ідея створення Екологічної Конституції Землі (далі ЕКЗ) зародилась в мене десь 20 років тому, коли працював на географічному факультеті ЛНУ ім. І. Франка.
Я підготував статтю під назвою «Екологічний федералізм» і полетів на конференцію з проблем федералізму, яка відбувалась в університеті Гостра під Нью-Йорком у квітні 1992 р. У роботі конференції брала участь українська делегація (7 осіб) разом з делегацією тодішнього вже розваленого Радянського Союзу. Там я виголосив доповідь, на підставі якої прийняли резолюція цієї конференції про доцільність створення структур міжнародного екологічного співробітництва. За два місяці, в тому ж 1992 р., відбулась відома конференція ООН з проблем довкілля і сталого розвитку Ріо-92. Ми відразу ж пробували через тодішнього президента Леоніда Кравчука подати ці ідеї на цю конференцію. Але за такий короткий період це на конференцію не могло потрапити. Після цього ми і далі намагались цю ідею просувати. Ректор ЛНУ ім. І. Франка професор Іван Вакарчук писав листа до Президента, але до 1997 р. це залишалось без відповіді. Наші владні структури не відповідали на це.
У квітні 1997 р. мені вдалося через тодішнього помічника Леоніда Кучми Володимира Литвина дати доручення Міністерству Закордонних Справ України від Президента, щоб опрацювати проект його виступу на позачергову спеціальну сесію Генеральної асамблеї ООН, яка була присвячена оцінці результатів імплементації запровадження рекомендацій Ріо-92, вона називалась Ріо+5, бо минуло 5 років після першої конференції в Ріо. Я підготував виступ президента Леоніда Кучми, і полетів з ним до Нью-Йорка на цю спеціальну ХІХ сесію Генеральної Асамблеї ООН, на якій наш Президент проголосив буквально в одному абзаці необхідність приступати до розробки «Глобального міжнародного правового акта покликаного гарантувати екологічну безпеку всіх країн світу». Реакції з боку ООН та країн на це звернення не було, і він цю пропозицію повторив у своєму Зверненні з нагоди закриття Чорнобильської атомної станції у грудні 2002 р.
ЕКЗ – це основний закон виживання і причина її створення – катастрофічне погіршення екологічної ситуації. Конфлікт у тому, що потреби людини необмежені, а ресурси планети і довкілля, яке забруднюємо і нищимо – обмежені. Цей конфлікт створює необхідність прийняття глобального документу. Вже є близько п’ятиста, міжнародних, двосторонніх і багатосторонніх угод, але вони розпорошені, не об’єднані загальною ідеєю. ЕКЗ могла б об’єднати вирішення всіх екологічних проблем і вплинути на свідомість сьогоднішньої людини, яка як homo economicus, має необмежені потреби і не хоче ні перед чим зупинятися.
Ідея ЕКЗ складається з двох частин: дефінітивної і регуляторної. Дефінітивна – це писана Екологічна Конституція, яка б визначала допустимі норми економіко-екологічної поведінки усіх держав в інтересах виживання і процвітання людства в ХХІ ст. Це мав би бути основний закон, який містить економіко-екологічні правила і норми людської діяльності, що забезпечують цілісність і безпеку єдиної екологічної системи нашої планети і були б обов’язковими для виконання всіма державами і транснаціональними корпораціями. Необхідність створення ЕКЗ спричинило дедалі істотніше погіршення глобальної і регіональної екологічної ситуації, виснаження природних ресурсів, зміна клімату, зниження якості природно-життєвого довкілля загалом і погіршення економічного рівня життя, зростання бідності, відсутність міжнародних документів обов’язкової юридичної сили, на підставі яких можна було б серйозно запобігати цим негативним явищам.
Друга частина цієї ідеї, регуляторна, полягає в тому, що необхідно створити під егідою ООН спеціальні органи для регулювання і контролю за дотриманням норм ЕКЗ. Мається на увазі створення на базі програми захисту довкілля ООН Світової екологічної організації, створити Раду екологічної безпеки, типу Ради безпеки ООН над нею і створити в системі ООН міжнародну екологічну поліцію, яка б стежила і моніторила стан довкілля і можливі порушення з боку людської діяльності; а також Міжнародний екологічний суд, який би розглядав міждержавні справи та конфлікти; а ще Міжнародний екологічний банк, який би акумулював кошти від штрафних санкцій, від благодійників і обов’язкових платежів, щоб ці кошти можна було використати там, де наймасштабніші екологічні лиха, і де національний бюджет не може впоратись з цим, і держава потребуватиме допомоги.
Леонід Кучма проголосив в 1998 р. тільки першу частину, бо чомусь йому викреслили обґрунтування необхідності створення цих органів, хоч я пропонував. Другу частину він нагадав у своєму виступі з нагоди закриття Чорнобильської АЕС, дослівно заявивши: «Хочу повернутись до ідеї, яку я проголосив у 1997 р. на Генеральній Асамблеї ООН, про створення Ради екологічної безпеки ООН, Міжнародної екологічної організації, Міжнародного екологічного суду та міжнародного екологічного банку».
Тобто, в першому випадку, в 1997 р. на ХІХ сесії ООН мовилося про дефінітивну частину ЕКЗ, писаний акт, а 2000 році у «Зверненні» – про регуляторну частину, про створення відповідних інституцій. До речі, тут ще виникла одна колізія, що на тій же ХІХ сесії, Гельмут Коль, з яким я пізніше мав тривалу розмову, від імені чотирьох держав, з чотирьох континентів, це Бразилія, Сінгапур, Південна Африка і Німеччина, проголосив спільну заяву про необхідність створення на базі тієї ж програми ООН, світової екологічної організації. По суті, це друга регуляторна частина української ідеї ЕКЗ. Якби тоді Леонід Кучма відразу відреагував, то можливо були б якісь наслідки. А так тоді не було реакції ні на заяву Гельмута Коля, як він мені потім розповідав, ні на виступ президента Леоніда Кучми. Ці пропозиції були проігноровані. Виникла цікава річ, окрім Гельмута Коля вже два рази ідею про створення світової екологічної організації (друга, регуляторна, частина нашої української ідеї) проголосили президенти Франції, Жак Ширак, а потім Ніколя Саркозі. Вони не згадували ні Кучми ні Коля.
Далі події розвивались так. Після закриття Чорнобильської АЕС в 2000 р., ми намагалися на 2002 р. дати свої пропозиції до Йоганнесбургу, де мала відбутись конференція Ріо+10 і повинні були розглядати те, що сталось у сфері екології за 10 років. На жаль наші пропозиції і до Президента, і до МЗС України залишились поза увагою. В 2002 р. наша делегація поїхала на конференцію в Йоганнесбург з нічим. Їм абсолютно не було, що там сказати. Почалися також конференції ООН зі змін клімату. Одна з них відбулася у серпні 2007 р. Туди поїхав директор Національного агентства з екологічних інвестицій Віталій Нахлупін і я також, за рекомендацією МЗС України. Ми там проголосили ідею ЕКЗ вже в цілісному вигляді. Але це відбулося на зустрічі середнього рівня, яка просто обговорювала ці питання. Підтримку надала нам міжнародна конференція Світового товариства екологічної економіки у Делі (Індія) у грудні 2006 р. Я був на цій конференції, у ній брали участь 800 делегатів зі всіх континентів. Учасники цієї наукової конференції підтримали спеціальною заявою ідею про ЕКЗ. У журналі «Socialook International», який видають мільйонним тиражем була опублікована стаття «Україна врятує світ?» Вона потрапила до МЗС України, але знову далі нічого не робилось.
У вересні 2008 р. на 63 сесії Генеральної Асамблеї ООН, на якій я був присутній, Президент України Віктор Ющенко офіційно, у цілісному вигляді, проголосив ідею необхідності створення ЕКЗ. Як мені говорив колишній міністр закордонних справ Генадій Удовенко жодна ініціатива в ООН за 1, 2, 3-м разом не проходить. Будь-яку ініціативу потрібно представляти декілька разів, залучаючи підтримку різних держав.
У 2009 р. президент Франції Ніколя Саркозі на саміті зі змін клімату в штаб-квартирі ООН, висловився за створення до 2012 р. Всесвітньої екологічної організації, тобто те, про що йдеться в другій частині нашої ідеї.
Остання подія була у 22 вересня 2009 р., коли прозвучало відеозвернення президента Віктора Ющенка до учасників зустрічі високого рівня з питань зміни клімату в штаб-квартирі ООН. На цьому вся офіційна частина закінчується. У грудні 2009 у Львові ми провели третю конференцію перед відомою конференцією Копенгаген-15 (15 конференція, на якій обговорювали питання прийняття нового документу замість Кіотського протоколу, чинність, якого закінчується в 2012 р.). На жаль, не дивлячись на те, що в нас виступав Голова Верховної Ради, що ми звертались до Президента, до МЗС, до Мінприроди, ніхто від України в Копенгагені не проголосив цієї ідеї. Більше того, там, де мала сидіти українська делегація було порожнє місце, бо вони ходили пити каву, і фактично нічого не зробили.
На конференції у Львові ми прийняли заяву про підтримку цієї ідеї на трьох мовах, згідно з якою необхідно започаткувати процес підготовки ЕКЗ, як основного закону загальної екологічної безпеки планети, і залучити до цього авторський колектив з різних країн світу, тому що в Україні, навіть якщо залучимо найкращих фахівців, не напишемо документ, який би міг бути предметом обговорення, тому що є різна ментальність, різні традиції, підходи. Щоб документ винести на сесію Генеральної Асамблеї ООН, його треба створити міжнародним авторським колективом. Потрібно створити фонд для підтримки ЕКЗ, і в цій заяві про це говориться.
Недавно, на вченій раді Національного лісотехнічного університету України ми прийняли ухвалу, щоб звернутись до Львівської обласної ради, щоб вона звернулась до Верховної Ради, щоб та прийняла ухвалу і звернулась до Президента, до МЗС України, Міністерства охорони довкілля і до меценатів з тим, щоб серйозно підготуватись вже до проголошення в ООН цієї ідеї, і щоб була прийнята резолюція ООН. Якщо б у вересні цього року, на що я мало надіюся, скоріше в наступному році, ООН визнала доцільною ідею і ми б створили такий колектив, то б могли вже серйозно запрацювати, погоджувати з іншими країнами норми ЕКЗ та паралельно працювати над формуванням органів, статутів контролюючих органів. Так ми б посунули цей процес.
Отже, все впирається в людину, її свідомість. Яку роль, на Вашу думку, мають відігравати християнські морально-духовні цінності у формуванні цієї свідомості?
Я думаю, що християнські духовно-моральні цінності мали б стати тим фундаментом, який може змінити, повернути згубний шлях розвитку людства, антиекологічну економіку. Я, до речі, з цього приводу, мав щастя говорити з Його святістю Папою Римським Йоаном Павлом ІІ. Я йому передав листа щодо підтримки ідеї ЕКЗ. Я вважаю, духовність, християнська мораль повинна відігравати якщо не головну, то у всякому разі одну з провідних ролей у розв’язанні екологічних проблем, зокрема у сфері зміни ментальності людини.
Кожна людина має у собі двоїстість. Наприклад, добрий батько, сім’янин хоче, щоб його діти жили у чистому довкіллі, але як бізнесмен він, задля прибутків, буде труїти власних дітей, виготовляючи неякісну їжу. Бог сотворив людину як частину природи, даючи їй доручення порати землю. А з другого боку, людина вивищила себе над природою, почуває себе єдиним її господарем і вважає, що вона може експлуатувати природу, роблячи все, що хоче. Людина не думає, що бере борг у майбутніх поколінь. Сьогодні, винищуючи ресурси і забруднюючи довкілля, ми порушуємо принцип прийнятий на Ріо-92, але перший раз його ще заклали у Стокгольмі у 1972 р., а потім повторили у доповіді ООН «Наше спільне майбутнє», яка готувалась під проводом прем’єр-міністра Норвегії Г. Х. Брунтдланд. У цьому принципі записано: «Нинішнє покоління людей і майбутнє, мають рівні права на доброякісне довкілля, чисту воду, повітря, якісні продукти харчування і на достатню кількість природних ресурсів для свого існування». Це рівне право народжених і ненароджених. Ми за це забуваємо. Оце двоїсте положення людини у природі: як частина природи і як експлуататор природи. Людина роздвоюється, як бізнесмен і як батько, що бажає чистого довкілля своїм дітям.
Християнські цінності, на мою думку, тут дуже важливі. Церква, її провідники, мають серйозно працювати з людьми задля виховання у ній свідомості, яка буде глибоко розуміти цінності довкілля.
Якою має бути місія Церкви у цьому питанні, зокрема які ви бачите напрямки співпраці Церкви з владою, навчальними закладами, бізнесом?
Місія Церкви у цьому контексті надзвичайно важлива. За допомогою Церкви можна зробити дуже багато. Підчас богослужінь у проповідях отці можуть говорити не тільки про любов до Бога, а й про любов до Божого творіння – природи і бережне ставлення до неї, як до нашої матері. Очевидно це залежить від розуміння і готовності священників.
Земля і накопичена на земній кулі сонячна енергія у вигляді рослин, тварин і покладів нафти і газу, які утворювались мільйони років – єдине джерело нашого матеріального багатства. Це все сонячна енергія. Наш економіст Сергій Подолинський, ровесник Карла Маркса, цілковито розбив його теорію трудової вартості. Не праця створює додаткову вартість, праця тільки бере з тієї комори, яку дав Бог через сонячну енергію тут на земній поверхні.
Священики повинні акцентувати увагу парафіян, що треба до довкілля бережно ставитися і не засмічувати його. Застереження щодо збереження природного середовища відкладаються, особливо у свідомості дітей, молодих людей. Якщо це почують батьки, то передадуть своїм дітям і будуть їх виховувати в «екологічному дусі», а це значить у християнському дусі. Оскільки це не лише не суперечить християнській моралі, а цілковито їй відповідає і підтверджує її.
Можна також іти в університети і проводити бесіди на релігійні тематики, серйозно заторкуючи екологічні проблеми. Тобто, екологізувати духовно-релігійні бесіди через призму актуальних проблем довкілля. Церква разом з університетами може організувати різні конференції. Наприклад, ми колись провели конференцію в ЛНУ ім. І. Франка, запросивши представників не лише різних християнських конфесій, а й різних релігій. Ще в 90-х роках о. Іван Музичка, ректор Католицького університету у Римі, разом з нами проводив конференцію на тему «Церква і соціальні проблеми». Я думаю, що архиєпископ Львівський Ігор (Возьняк) міг би посприяти організації такої конференції. Тема могла б бути «Християнська мораль і сучасні екологічні проблеми». Видати збірку доповідей, яка б могла служити студентам для ознайомлення з християнським поглядом на екологічні проблеми. Не обов’язково проводити великі конференції. Можна проводити невеликі круглі столи, де б брали участь декілька десятків учасників і спеціалісти зі сфери охорони навколишнього середовища і фахівці богословських наук. Я думаю це дуже ефективно.
Сталий розвиток – забезпечення достатніх умов для економічного розвитку і потреби сучасного покоління, але не ущемляє інтересів майбутніх поколінь і задоволення їх потреб. Тобто це збалансований, гармонійний розвиток між економікою і екологією, між господарством і природою. Тут дуже важливим є певне обмеження. Християнське розуміння посту дуже важливе для розуміння глобального обмеження необмежених потреб людства. Ми зараз споживаємо енергоресурси, торгуємось з Росією за газ, але хто з нас усвідомлює, що всі ці ресурси скоро закінчаться?! Ми зараз рубаємо сук на якому сидимо!
У нас існує стереотип, що місце Церкви лише в межах церковної огорожі. Що ми не повинні допускати її в навчальні заклади, для проведення духовно-просвітницької роботи, щоб нести моральні цінності для молоді. Чому до тепер ми в полоні старих комуністичних стереотипів і боїмось глибокої та інтенсивної співпраці Церкви з державою, з навчальними закладами, з Лісотехнічним університетом зокрема задля спільного добра?
Закон про те, що Церква відділена від держави потрібно розуміти так, що держава не повинна втручатися у справи Церкви. Але Церква для народу, для людей і вона не може бути відділена від людей. Вона відділена від держави, як від бюрократичної структури, яка не має заважати здійснювати Церкві свою місію. Мій погляд такий, що Церква має іти в люди, не лише у межах храмових стін, але Церква має виходити за їх межі і працювати з людьми. Ми всіляко це підтримуємо тут, в Лісотехнічному університеті. В нас є капелан, який щосереди проводить зустрічі зі студентами, ми виділили ділянку біля райдержадміністрації для побудови каплиці. Важливо, щоб духовні бесіди, зустрічі були не формальними чи примусовими, а виходили з природних духовних потреб людини. Треба н працювати над тим, щоб зацікавлювати молодих людей до таких коротких душевних бесід, щоб так як після столу людина має вставати з почуттям легкого голоду, так і після цих бесід, щоб виникало у молоді бажання повертатись до них знову і знову, щоб задовольняти свій духовний голод.
Розмовляв Віктор ЖУКОВСЬКИЙ
Довідка
Ю. Ю. Туниця – президент Лісівничої академії наук України. 1964 – закінчив лісогосподарський факультет Львівського лісотехнічного інституту. 1977 – захистив докторську дисертацію на тему «Еколого-економічні проблеми комплексного використання та охорони лісових ресурсів (на прикладі Українських Карпат)». 1968–1988 – старший викладач, доцент, професор, завідувач кафедри економіки лісового господарства та лісової промисловості Львівського лісотехнічного інституту. З 1988 по 1993 – завідувач кафедри Раціонального природокористування та охорони природи географічного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка. З 2005 – завідувач кафедри екологічної економіки.
1997 – Член (науковий радник) Офіційної делегації України на ХІХ спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН, автор заявленої там Президентом України ідеї створення глобального правового акта екологічної безпеки планети. Засновник нового наукового напряму – екологічна економіка. Автор понад 150 наукових праць, серед яких 10 монографій і два підручники.