Сьогодні (14.01.2012 16:45) я спілкуюся з Віктором Олександровичем Харою. Темою нашої розмови буде Парафіяльний костел, знакова споруда для історії Тернополя. Усі бажаючі можуть ознайомитися із загальною інформацією про храм ввівши в будь-якій пошуківці типу Google «Парафіяльний костел Тернопіль». Ми говоритимемо власне не стільки про костел в ключі історичному, як про його, так би мовити, новітні проекти та розробки, мова ітиме про його 3D (віртуальний) макет. Саме в цьому ключі ми спілкуватимемося із Віктором Олександровичем через призму значення історії, вічного у житті людей…
Зображення
Тарас Циклиняк: Отож, чому саме виникла ідея зайнятися Парафіяльним костелом, адже зруйнованих пам’яток багато, але Ви обрали саме його?
Віктор Хара: Розпочнемо із самого початку. Колись у 1950-их роках мій батько був направлений в Тернопіль у школу №6, нині ім. Н.Яремчука, молодим вчителем після інституту. Батько дуже добре малював, мав музичні здібності, він походить із Маріупольських греків, а прізвище Хара означає радість. Це фактично не прізвище, так називали первістка у сім’ї, а уже інші діти отримували прізвище від батька, якщо це прізвище було іншим. Він розповідав, що у його родині дуже добре малювали, а як відомо Херсонес і греки залишили по собі багато пам’яток, які збереглися до наших днів. Одна з них зображена на купюрі номіналом 1 гривня. Це антична колона стародавнього християнського (не язичницького) храму, можливо мої предки мали до цього якесь відношення. Батько казав, що і мати малювала, можливо і мені по спадковості це передалося, діти мої також малюють, стали дизайнерами. Коли його прислали сюди на роботу, він був вражений жахливим станом міста, фактично зруйнованого вщент. Всі вулиці були завалені цеглою, деревом, залишками військової техніки. З часом, поступово місто «прибрали», але із сміттям фактично забрали саму красиву, найціннішу пам’ятку Тернополя. Маю на увазі Парафіяльний костел. Батько згадував про те, яким красивим був цей собор, якими гарними були його вітражі, там ще велася служба. До операції «Вісла» його відвідували поляки, які тут залишилися. Мій батько нещодавно помер, я його дуже любив, в нас із ним було дуже тісне взаєморозуміння, і я, не переслідуючи ніяких комерційних цілей, в пам’ять йому захотів створити цей макет. Я сам непогано малюю, цікавлюся 3D графікою, вирішив розпочати роботу. Не знаю, як мені це вдається, проте людям подобається, думаю, що це не останній собор, який я роблю. До цього я трішки займався мультиплікацією, моделював і будинки, і тваринок всяких, а тут постало набагато серйозніше завдання. Думаю, що кожна людина має залишити по собі пам’ять, а не так щоб просто прожити, як то кажуть «покоптити небо» і зникнути в небуття, кожен залишає, що може.
Тарас Циклиняк: Скільки часу тривав процес збору інформації та скільки, власне, Ви уже займаєтеся дослідженням історії Парафіяльного костелу, можливо виникали якісь труднощі?
Віктор Хара: Три місяці в голові крутилася думка створити собор, з часом з’явилася ідея. Я навіть поняття не мав, як його створювати, хоча і в трьохмірній графіці розбираюся, щось моделював, допомогли колишні навики в анімації, але собор – це настільки складна споруда, стільки там є кармічної, зашифрованої інформації, наскільки він гармонійний, пропорційний, щоб його от просто так створити, потрібно немало знать і натхнення.
Тарас Циклиняк: Як Ви вважає, чи є роботи Тальовського якісно відмінними він усього, що існувало у Тернополі? Завдяки чому костел часто називають неповторним?
Віктор Хара: Архітектора Теодора-Мар’яна Тальовського називають польським Антоніо Гауді. До речі, в Тернополі, на відміну від костелу збереглося чимало будинків у стилі модерну, наприклад будівля на вулиці Руській, навпроти колишнього магазину «Бурячок» (Руська,41). Колись у ньому розміщувалася тернопільська масонська ложа. Проходячи повз, зверніть увагу на цей будинок, там багато масонських символів. Про це мало хто знає. Кілька років тому поряд із ним провалився асфальт, можливо це вхід у підземелля. Говорять, що масони ховали там свої цінності, він ніби символізував місце, де вони закопували скарби. Перевірити це сьогодні вже неможливо, але так кажуть.
Проте повернемося до Тальовського, він був прекрасним архітектором, отримав найкращу тогочасну освіту у Віденській академії образотворчих мистецтв. Народившись у невеличкому містечку неподалік Кракова, все життя прожив у цьому місті, певний час працював у Львові, і львівська громада замовила йому католицький костел (прим. автора мова про сучасний костел св. Ольги та Єлизавети на пл. Кропивницького, 1).
Кілька слів щодо його назви
Віктор Хара: У той час Львів знаходився на території Австро-Угорщини, імператором якої був Франц Йосиф, а його коханою дружиною була принцеса Єлизавета. Жінкою вона була дуже красивою, волосся до п’ят, доброю та популярною, займалася благодійністю, і прості люди її поважали. Однак, мала слабке здоров’я, поїхала якось на курорт, і там стала жертвою психічно хворого італійського терориста, який заколов її бандитською заточкою. І от львів’яни вирішили назвати цей костел її іменем. Вже після війни до Єлизавети додали Ольгу, оскільки вона була святою в Україні, тому сьогодні костел називають на честь Ольги і Єлизавети.
Тальовський фактично зробив два проекти. Першим був той, що стояв у Тернополі, але львів’яни сказали, що він замалий, і архітектор був вимушений вносити зміни.
Є така російська приказка «если человек не может сделать великое он делает большое», так і вийшло з цим костелом, його розширили, збільшили висоту, додали башти, щоб здавався монументальним, великим, купол було прибрано, і в результаті вийшов непоганий костел, який до сьогодні зберігся у Львові.
Саме перший проект, в який було вкладено найбільше душі і натхнення, було втілено у Тернополі, це Парафіяльний собор Пресвятої Діви Марії Неустанної Помочі. Місто безумовно виграло, втіливши цей проект, але, на жаль, доля собору виявилася нещасливою…
Тарас Циклиняк: Як давно почали цікавитися історією? Можливо це супроводжувало Вас впродовж всього життя, адже костел це лише маленька частинка втраченого Тернополя?
Віктор Хара: Історією фактично цікавився ще зі школи, мабуть завдяки моєму походженню, яке є дуже цікавим. Справа в тому, що Херсонес, ми знаємо з історії, був грецькою колонією, населеною не греками, а пелазами, дуже древнім висококультурним народом, який жив на території Греції ще до приходу туди греків. Ці високо розвинуті люди, фактично були ровесниками стародавніх єгиптян. Можливо ви чули про крітомикенську культуру, плем’я мінойців, лабіринт, у якому бігав мінотавр, який до цього часу зберігся, крітський храм, збудований приблизно за 3 тисячі років до нашої ери, тобто цивілізація там існувала ще до приходу греків. Пелази спромоглися практично до 19 століття майже 100 відсотково зберегти свій етнічний склад, у них своя мова, своя культура і вони залишилися як острівець грецької цивілізації. Думаю, що до цього часу на тій мові ще дехто розмовляє. Тому мене, як людину, яка знає своє коріння, не могла не цікавити історія, адже це глобальна річ і вона включає в себе не тільки один народ, а й інші, це як книжка, в якій все переплетено і взаємопов’язано. Крім того я дуже любив малювати, щось робити своїми руками, мене завжди цікавили сучасні технології, з кожним роком вони постійно удосконалюються і просто вражають своїми можливостями.
Тарас Циклиняк: Ваш проект переслідує комерційну мету?
Віктор Хара: Ставив я собі мету не комерційну, але знаю, що спеціалісти з комп’ютерної графіки, архітектори, художники, роблять такі проекти з комерційною метою. Така модель може коштувати до тисячі доларів і більше. Я готовий прислужитися людям і в чисто безкорисному плані, але буду радий, якщо вдасться отримати якусь комерційну вигоду, бо, як відомо, не хлібом єдиним живе людина, я маю сім’ю і змушений її годувати. За спеціальністю я професійний перекладач, але зараз у зв’язку із кризою з роботою непросто, так що змушений розглядати цей проект і в такому плані.
Зображення
Тарас Циклиняк: У Тернополі серед любителів історії дискутується думка про те, чи варто відроджувати втрачені пам’ятки, зокрема і Парафіяльний костел. Як Ви ставитеся до цього? Як Ви взагалі бачите Тернопіль у архітектурному плані, його потрібно розбудовувати у сучасному ключі чи можливо відновлювати втрачене?
Віктор Хара: Перше і найважливіше, це не втратити те, що є. Треба вкладати гроші у ті пам’ятки, які ще збереглися, слава Богу, наводити порядок не лише з лицьової сторони, а дивитися на те, що всередині, де руйнується цегла, де фарба повідлітала, ліпнина, прикраси, які ще можна зберегти. Ну а в перспективі, я думаю, є таке поняття як обличчя міста. Перша і друга світова війна залишили на обличчі Тернополя жахливі шрами, іноді такі сильні, що обличчя неможливо впізнати. Я думаю, що так як і рукописи не згорають, так і субкультура, яка є, як то кажуть, музикою в камені, не повинна пропасти безслідно. Я думаю, що рано чи пізно костел відродиться. Звичайно зараз фінансово важко, держава переживає труднощі, а наскільки я знаю, одна будівля костелу може вартувати 12 мільйонів гривень. Зрештою кудись потрібно перенести універмаг, незрозуміло взагалі в якому стилі його побудовано. Це щось типу великого торгового бараку, там взагалі стилю нема, він ніяк не вписується, з часом прийде розуміння, що треба збудувати інший. Я мандрував по світу, об’їздив майже всю Європу, бачив багато красивих міст. З подібним стикнулися і у Варшаві, на мою думку одного із найкрасивіших міст у світі. Там у центрі міста стоїть величезний будинок університету із шпилем у стилі сталінського ампіру. Поляки цей будинок ненавидять, але нічого не можуть зробити, бо не просто в центрі Варшави знести його. І от стоїть це чудо сталінського мистецтва і нічого не можна зробити, щоб його зняти, треба мільярд доларів, поляки таких грошей зараз не мають, тому він буде стояти поки не зміниться час і не прийдуть нові люди.
Зображення
Тарас Циклиняк: Чи займалися Ви дослідженнями внутрішньої частини костелу, в плані того, що від нього залишилося, наприклад підвальні приміщення?
Віктор Хара: Я знаю єдине, що ЦУМ побудований на фундаменті костелу, західне крило якого було добудовано, а так фактично фундамент не руйнували. Підземні магазини – це його перший рівень. Можливо існують якісь хованки, ходи, скоріш за все вони є. Справа в тому, що підземні ходи, як і у багатьох європейських містах використовувалися для зберігання вина, оскільки там було холодно і підтримувалася стабільна температура. В такому середовищі при температурі +9-100 добре зберігалися продукти. Наскільки мені відомо ці ходи сполучали Єзуїтський костел з Парафіяльним, Середньою церквою і Домініканським костелом. Підземні ходи, я думаю, є, але їх по варварськи нищать, щось десь провалиться і одразу закачують туди бетон, а можливо там є щось цікаве? Відомо, що коли будували залізничний вокзал знайшли 30 кілограм римських монет. Необхідно з більшою увагою ставитися до історії Тернополя.
Тарас Циклиняк: Коли Ви, власне, для себе визначите, що проект готовий?
Віктор Хара: Тоді, коли вбудую модель храму у фотографію реального міста, навіть відео, хоча це трошки складніше. Нехай люди бачать, що вони втратили, тому що одна справа побачити старовинні світлини, а зовсім інша річ зайти, хоча б віртуально до втраченого Парафіяльного собору Пресвятої Діви Марії Неустанної Помочі.
Тарас Циклиняк: Буде можливість віртуально побувати і всередині чи лише зовні?
Віктор Хара: Моя модель буде реальною як зовні, так і всередині, тобто в інтер’єрі вже стоять колони, арки, стрільчасті вікна, матеріал мармур, будуть висіти люстри, світло буде «грати». Це буде реальна річ не тільки зовні, але і всередині.
Тарас Циклиняк: Чого зараз найбільше бракує в плані інформації, щоб максимально точно відтворити первісний вигляд?
Віктор Хара: Екстер’єр створено, а от з інтер’єром є певні труднощі. Ключовою проблемою є відсутність архітектурного плану. Те, що виставляють (фото інтер’єру), як купол Парафіяльного, фактично є купол Єзуїтського костелу, бо коли придивитися уважно по боках світло світить через великі вікна, які розташовані абсолютно на горизонтальній стіні, це власне і є Єзуїтський костел. Мені не вдалося знайти фото куполу Парафіяльного костелу, переконаний, що внутрішні світлини є у польських архівах, зокрема зображення дуже красивих вітражів у стилі модерн, які були зроблені польським художником Яном Феліксом Виґживальським, що було великою рідкістю для готики, навіть неоготики. Дуже цікавим був вівтар, також зроблений у стилі модерн, авторства відомої скульпторки (різьбярки) Яніни Рейхарт, яка по собі залишила багато скульптур та архітектурних пам’яток. Мені вдалося знайти дуже неякісну фотографію вівтарної частини, яка не дає цілісного уявлення, лише фрагментарно можна щось побачити. Сподіваюся, що ця стаття допоможе знайти тих, хто має потрібні матеріали.
Тарас Циклиняк: А чим саме, окрім Парафіяльного костелу Вам цікавий старий Тернопіль?
Віктор Хара: Мене цікавить період Великої Вітчизняної Війни. Як відомо Гітлер оголосив Тернопіль неприступною фортецею, хоча фортеці тут як такої не було. Після чого поставив завдання, в жодному випадку не віддавати Тернопіль, бо це фактично ворота у Німеччину. Я цікавився цим питанням, оскільки мій дід був ветераном Великої Вітчизняної війни, майором гвардійської дивізії, яка у радянські часи була елітною. Він брав участь у сумнозвісному «Харківському котлі» де було оточено приблизно 600 тисяч радянських воїнів, яких залишили без боєприпасів та їди. Що цікаво, начальником політ відділу там був відомий сьогодні усім Хрущов, який фактично дав розпорядження про зруйнування тернопільського костелу. Він фактично тоді втік, залишивши людей напризволяще. Мій дід був важко пораненим, попав в оточення. Півтора року перебував у концтаборі, чудом залишився живим. Проти його підрозділу було виставлено елітні частини СС і що цікаво, ті самі дивізії потім захищали Тернопіль від радянських військ. Розстріли єврейського гетто – це фактично їх рук справа. 10 підрозділів тоді вирвалися з оточення, а прислали їх аж із Франції. Так, що історія Тернополя цікава мені ще і з цієї точки зору. У плані історичної пам’яті, Тернопіль як на мене не реалізований, ті історичні події могли б послужити до прикладу ідеєю для комп’ютерної гри.
Уточнення: пан Віктор є одним із авторів перекладу відомої книги Герда Фріке “Фортеця Тернопіль”, проте нажаль у списку авторів його не знайти, про це також варто пам’ятати.
Тарас Циклиняк: Цю розмову можна було б продовжити ще на кілька годин, проте не вистачить жодних статтей, які б охопили усю історію зруйнованого храму. Даний матеріал створено з ціллю привернути увагу до цього проекту усіх небайдужих до історії Тернополя людей. Для того аби в повній мірі завершити роботу над макетом потрібний архітектурний план, всі можливі фото, особливо ті, на яких зображено внутрішній інтер’єр храму. Адже саме випадковості є причиною як позитивних, так і негативних, фатальних подій. На завершення про одну з таких згадував тернопільський краєзнавець Ярослав Гулько у програмі телеканалу ТВ-4 «Свідчення часу» (частина 3, 20:30). Відео можна переглянути тут.
НАОСТАНОК
Ну ось така вийшла у нас розмова. Як насправді мало ми знаємо про те місто, у якому живемо, як часто не усвідомлюємо того, яким міг бути Тернопіль якби не час… А історія цього міста є дуже цікавою. Мій сайт (tarnopol.te.ua) допомагає дізнатися про неї, адже без минулого немає майбутнього.
Створення 3D макету Парафіяльного костелу такими подвижниками, як Віктор Хара, є свідченням того, що у провінційному Тернополі є сучасно мислячі громадяни, здатні працювати відповідно до найсучасніших світових технологій і видавати конкуренто спроможний інтелектуальний продукт. А тому з часом ми зможемо сказати, що Тернопіль уже не велике село…
Сподіваюся, що відповідно до теорії пана Віктора про людський магнетизм, цей матеріал якимось чином потрапить на очі людям, які захочуть інформаційно або фінансово підтримати цей проект. Можливо, віднайдуться якісні фото інтер’єру костелу, а сайт Tarnopol.te.ua поповниться новими матеріалами, а то і отримає іншу підтримку… Чого не буває у новорічний час?! Бо я знаю, про що говорю!
Представлений Вашій увазі матеріал має за мету:
1. Розповісти про пересічних тернополян, які знають і люблять історію рідного міста, яскравим представником яких є Віктор Хара, чий внесок у популяризацію минулого Тернополя є більшим ніж «досягнення» жмені тенденційних істориків.
2. Розповісти про один із найкрасивіших храмів Тернополя – зруйнований Парафіяльний костел та його 3D макет
3. Знайти людей для підтримки проекту, а саме: фінансування робіт та збір додаткової інформації (фото, архітектурний план та ін.) і завершення проекту.
Шукаємо тих кого зацікавив цей проект та хто готовий долучитися до його реалізації.
Якщо тебе зацікавив цей матеріал, будемо вдячні, якщо сприятимеш його поширенню. Запостивши лінк на статтю або скопіювавши її на свій блог, ти вже сприятимеш реалізації цього проекту. Також будемо вдячні за розміщення банера, код якого представлено нижче.
Відродимо зруйнований Парафіяльний костел у Тернополі.
Цей матеріал є промоінформацією і може бути використаний для підготовки матеріалів представниками ЗМІ.
Якщо у тебе виникли запитання, побажання та пропозиції – ЗВЕРТАЙСЯ, бо кожен із нас творить історію!
Автор статті Тарас Циклиняк, тел. 093 724 92 11, mail: tarnopol1540@gmail.com
Автор 3D макету зруйнованого Парафіяльного костелу Віктор Олександрович Хара, тел. 098 400 48 37, mail: cinema4dt@gmail.com