Петро Петрович Димінський, власник Західної Інформаційної Корпорації, неодноразово заявляв, що під вибори хотів би скупити повністю усі галицькі ЗМІ.
Цікаво, для чого «сірому кардиналу Львівщини», або як ще називають медіа-магната Петра Димінського – «галицькому Берлусконі» і «львівському Ахметову», зачистка електорального поля від людей з оточення Ющенка? І саме зараз. І не перших-ліпших (а таких було – нєсть числа в оточенні екс-президента!). Ні, конкретно, з точним прицілом – отих небагатьох, що не мали у біографії штампу перебування у Соціал-Демократичній Партії України (об’єднаній)?
Невже стільки коштує сьогодні місце в «ЗАТ із необмеженими можливостями, але без відповідальності», як Димінський колись сам охарактеризував вищий законодавчий орган України?
Не прийде ж у голову тверезо мислячій людині, що запуск підряд програм «Люстрації» із «розвінчуванням підривної антинародної діяльності» І.Васюника, О.Івченка і брата Віктора Андрійовича – Петра Ющенка продиктовані іншою, привабливішою за місце у ЗАТі, метою?
Тож за ціною п.Димінський, ясна річ, не постояв. А от чиї рахунки від показу поповнились? Театральну завісу з інтриги відсунув колишній стратегічний аналітик СДПУ(о) Погребінський. У замовному сюжеті про екс-голову Нафтогазу Олексія Івченка він прорік: «Там, де зараз знаходиться ні в чому невинна Тимошенко, мав би знаходитися в усьому винний Івченко.»
Отже, виглядає, на перший погляд, що Петро Петрович у такий, не сказати б шляхетний, спосіб, наводить перед жовтневими виборами мости з БЮТ. Що ж, це не перший дрейф політичного підводника. Він був народним депутатом і від «Нашої України» і від «Партії Регіонів». Переходив з партії, від якої обирався народним депутатом, до іншої. Представляв інтереси одних сил, перебуваючи в лавах інших. Як пишуть львівські ЗМІ, в часи помаранчевої влади П.Димінський, депутат від НУНС, отримав ще звання неформального лідера групи ВО»Батьківщини» у львівській облраді, опозиційної до пропрезидентської гілки НУНС в облдержадміністрації. Про специфіку цього лідерства можна прочитати в інтернет-ресурсі «Вголос»: «Наприклад, після того, як у червні 2006 року, під час прес-конференції Петро Димінський заявив про фінансування ним депутатів Львівської обласної ради, його представник Держко прокоментував його слова таким чином: «Петро Димінський був змушений заявити про фінансування депутатів, бо вони не виконали своїх зобов’язань щодо боротьби з корупцією». Боротьба з корупцією шляхом підкупу депутатів – це більш, ніж оригінально!»
Мають рацію, певно, й ті львівські журналісти, які пишуть, що Димінський, хоч і твердить про себе, що «він не шестьорка, бо шестьорка не буває тузом», виступає зі своїми підлеглими обслугою інтересів донецьких кланів на Львівщині після перемоги на президентських виборах 2010 року Януковича: «Димінський запропонував свої послуги «донецьким», з якими у нього віддавна добрі стосунки. Останнє зайвий раз свідчить про те, що політичні найманці Димінського сьогодні працюють в одній команді з Партією регіонів, а головне їх завдання – позбавити будь-якого ресурсу помаранчевих опонентів на Львівщині напередодні місцевих виборів і забезпечити максимальний успіх біло-блакитних».
Але знову повернемося до питання: чому сьогодні об’єктами львівського «люстрамочилова» обираються саме кадри, незаймані СДПУ(о)? І це акурат у момент, коли перехожі й пасажири транспортних засобів щоденно стикатимуться з «Х-Фактором» СДПУ(о), який діставатиме їх з придорожніх лайтбоксів?
Можна згадувати, не перезгадувати про конфлікти нашого «Берлусконі» з Медведбратами у минувшині. Але ж це так… – бізнес. А от лоно, колиска, трамплін і школа у них з одного місця – СДПУ(о)! І не лише в них – у десятках, якщо не сотнях, що розсіялись, як полова, по партіях, фракціях, блоках, – колишні есдеки, які, за точним висловом одного з провідників цієї химерної структури і першого Президента, – «колишніми ніколи не бувають». Тому коли б ми не полінувалися і відмотали політичну плівку на шість-сім років назад – побачили, як майже одночасно антикризовий менеджер Медведчук вів переговори про союз ПР і БЮТ за спиною у Ющенка і у нього ж за спиною Димінський вів переговори між НУНС і ПР.
Аналітики пишуть, що це така тактика дітища Медведчука в політичній грі. Чужими руками інспірується конфлікт і потім ті ж провокатори приходять «на допомогу» в його вирішенні, зрозуміло, на свою ж користь. І ще експерти віщують, Кость Бондаренко, приміром, що на відміну від інших груп, які тут і зараз, – есдеки стратегію люблять навіть більше тактичних інтриг і підступів.
Те, що Медведчук, теж кардинал і теж сірий, тільки вже не місцевого розливу, як Димінський (адже мати кума ВВП і куму -жінку Ведмеда – це не цацки-пецки) вийшов із тіні, дуже симптоматично. І те, що відтепер сфера його інтересів має не партійний формат, а громадський – це теж усім дзвіночок. Бо, певно, українські управлінські структури розбалансовані есдеками так, що далі їх знищувати немає сенсу ні для ВВП, ні для інших підривних структур, які ведуть неоголошену війну проти України. Хіба залишилось добити в очах громадськості рештки, які ще здатні у перспективі хоча б по фінансах підтримувати опір незалежних проти злитих Кремлю і здутих. І самий циміс у тому, щоби добивали своїх – свої ж! Що себе вважають і незалежними, і патріотами, і націоналістами…Це ж скільки радості у фейсбуці було, як про Івченка – «такого сякого невідомо звідки взятого наступника п.Слави вся правда їм розкрилась» Так і чулося в інтонаціях: язики від задоволення поцмокують, руки потираються, очки блищать від задоволення.
Певно, невипадково, саме на Галичині брати Медведи розпочинають новий – не партійний, а громадський проект. Стратеги ж! Знають, що у наступні роки не партії, а саме громадські рухи формуватимуть цілі в державі… Але хто ж тоді буде суддями?
Закінчу останнім абзацом із статті «Львівські медіа – заповідник неадекватності та рекету» О.Захарченка з сайту «Хвиля»: «Експрес» та «ЗІК» у Львові розіграли сценарій – «ми та інші» (…) своїм доволі істеричним стилем формують окремий виборчий продукт – війну всіх проти всіх. В результаті такої кампанії виявиться, що львів’яни оберуть партійних егоїстів, а не лобістів місцевої громади. Для певних політичних сил в Україні дуже вигідно, щоб Львівщина виглядала таким собі заповідником неадекватності, і на цьому шляху стримуючі фактори видаються недоречними. Комусь дуже потрібен образ Львівщини, доведений до ідіотизму, як свого часу образ Донеччини. Але тоді Львів може забути про почесне звання західних воріт України, отримавши гучну назву – щурячий лаз».
Ольга РІЗНИЧЕНКО
«Нація і держава», № 14, 5 квітня 2012 року