Історію України, як відомо, читати без брому неможливо. Ми, українці, дуже часто нарікаємо на свою долю. І, справді, після відновлення незалежності майже за двадцять один рік новітньої історії у державі практично нічого на краще не змінилось. На наших очах нашу з вами Україну обікрали декілька олігархічних кланів, мільйони українців вони вигнали за кордони на заробітки, більшість з них, на жаль, навряд чи вже повернуться на батьківщину. Злодії, хапуги, корупціонери, саботажники і просто непрофесіонали зруйнували економіку, довели до зубожіння більшість населення країни, а тим часом нам розповідають, що будуємо громадянське суспільство в якому буде верховенство права, один закон для всіх, чесні суди.
На виборах голосуємо за владу, яка йде під одними гаслами, а після обрання вона робить інше, часто абсолютно протилежне тому, що обіцяла. У підсумку – справжньої України за суттю не маємо, у Верховній Раді, як показали недавні події, уже посягають на святе для кожного українця – нашу рідну мову. Тому й панує серед людей повне розчарування і зневіра, а в країні – безлад і обман…
Щоправда, у 2004-му під час помаранчевої революції зажевріла надія, що усе ще можна виправити, що бандити сидітимуть у тюрмах, а багаті поділяться з бідними, що не буде хабарництва та свавілля чиновників. Та знову нас обдурили. І так буде завжди, поки ми не станемо нацією, поки будемо байдужими до власної долі, поки не усвідомимо, що народ це не натовп, яким можна постійно маніпулювати, а згідно з 5-ою статтею Конституції України – єдине джерело влади. Так буде, допоки мовчатимемо…
Я не хочу та ніколи не буду мовчати і закликаю усіх українців об‘єднуватись і нищити все зло, яке заполонило наше повсякденне життя. Інакше ні ми ні наші діти не матимуть майбутнього, не буде України, про яку мріяли і боролися наші діди та прадіди.
Ми вже звикли до того, що суди в Україні давно стали комерційними структурами і дуже часто приймають абсурдні, не правові, нічим не вмотивовані і несправедливі рішення. Згадайте, коли в кабінеті голови Львівського апеляційного адміністративного суду знайшли мільйони, а він разом з усім суддівським корпусом нахабно на всю Україну заявив, що все те «наколядував». Сміялись усі, хоча це зовсім не було смішно. А хіба щось змінилось в системі судочинстві з того часу? І нічого не зміниться, якщо й надалі залишатимемося німими рабами, схилятимемо голову та мовчатимемо під час кожної завданої нам кривди та кричущої суспільної несправедливості, якщо, вкотре повторюю, – будемо мовчати.
Не так давно я виграв суд про стягнення значної суми коштів з підприємства, що належить народному депутату з Тернополя (Джоджик цого прізвище). Але суддя, який вів цю справу, на прохання боржника незважаючи на усталену судову практику, без вагомих на то підстав дозволив собі спочатку відстрочити виконання цього рішення на 6 місяців, а потім ще й розстрочити на 16 місяців. Тобто я зі своїм підприємством повинен впродовж років платити банківські відсотки і втрачати, а інша сторона паразитувати на цьому і з нас глузувати.
Уявімо собі, що сусід позичив сусідові на певний час півтора кілограма цукру та, як і домовлялися, прийшов його забирати. А той, замість відсипати з мішка, подав у суд. Суддя ж прийняв рішення на користь боржника і відтермінував на півроку виконання обов’язків, а потім ще й розтягнув цей процес на 16 місяців і зобов’язав боржника віддавати склянку цукру щомісяця, або десертну ложку щодня, аби лиш до ранкового чаю вистачило. Можливо, це й смішно, але не нині – завтра у такій «смішній» ситуації може опинитися будь хто з простих і чесних людей, якщо держава Україна й надалі дозволятиме приймати вердикт від свого імені людям, котрі, напевно, люблять солодке.
Тому я, як громадянин, заявляю про свій рішучий протест проти дій судді Тернопільського міськрайонного суду Дуди О.О. У зазначеній справі все свідчить про те, що цей суддя при винесенні ухвал допустив вчинки, які викликають сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, явно продемонстрував зневагу до однієї зі сторін цивільного процесу, створивши умови для задоволення незаконних вимог іншої сторони. На мою думку, Дуда О.О. несумлінно виконує свої посадові обов’язки й порушує присягу судді, а тому повинен бути притягнутий як мінімум до дисциплінарної відповідальності.
Кожен з нас, шановна українська громадо, маємо законне право протестувати проти тих суддів, які на наш погляд чинять нечесно. І якщо ми всі так будемо робити, то таких суддів і не будуть призначати на посади. Тільки в такий спосіб, через спільний спротив, формується громадянське суспільство, тільки так наша держава, через наш з вами вплив, може ставати кращою. Тому, на моє глибоке переконання, ми просто не можемо мовчати.
Сам так роблю і всіх закликаю!
Михайло Ратушняк
Р.S. Як людина і як християнин я не маю нічого проти і не тримаю зла на громадянина Дуду О.О., він як приватна особа має право на власну думку, він може помилятися і визнавати чи не визнавати свої помилки, але мене як українця болить за все, що відбувається в моїй державі, адже судові рішення виголошуються іменем України… і тому я не мовчу і протестую…