Працівників офісу агрохолдингу “Мрія” та банку “Львів” сьогодні о 10 годині ранку довелось евакуювати з приміщення, що розташоване в Тернополі на вулиці Мазепи,10. Задимлення йшло з підвального приміщення.
Прес-служба пожежної частини поки не коментує ситуації.
Як відомо, агрофірма “Мрія” належить Івану Гуті і його родині. Проте, неофіційно, найбільшого латифундиста області пов’язують з родиною Ющенків, які нібито вклали кошти у розвиток справи і лобіюють інтереси фірми не лише на національному, але й міжнародному рівні. “Про все” доводилось неодноразово доводилось чути, що дружина Івана Гути навчалась з Віктором Ющенком
Кілька років тому про фермера з Гусятинщини Івана Гуту було відомо, що він вирощує непогану сортову бараболю. І те, що його дружина є одногрупницею Віктора Ющенка. Компанію «Мрія», якою володіє Іван Гута, податківці краю ніколи не відносили до кагорти потужних. Аж тут журнал «Кореспондент» у спецвипуску «Золота сотня» розмістив нашого Івана на 22 місці в Україні! 54 річний Іван Гута в агробізнесі заробив більше півмільярда доларів!
У « У ТОП-100 найвпливовіших українців», який зробив журнал «Кореспондент» Іван Гута зайняв 89 місце.
Головним активом Гути вважається земля. Його «Мрія» контролює вже 150 тисяч гектарів землі, що в двічі більше, ніж територія Києва або майже 50% орної землі Тернопільської області. Весною Іван Гута отримав 75 мільйонів доларів кредиту від міжнародної фінансової корпорації IFC. Кошти він направив на будівництво зерносховищ у селі Деренівка. Їхня ємність – 300 тисяч тонн. Мрія Івана Гути – збільшити земельні площі до 300 тисяч гектарів у 2012 році. До своїх шести цукрових заводів на Тернопіллі, які належать за чутками родині екс-президента України Ющенка, прагне купити цукрозавод в Івано-Франківській області.
За останній рік статки Гути виросли вдвічі.
Довідка
Народився Іван Гута у селі Васильківці на Тернопіллі. Закінчив Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут. Працював головним економістом в колгоспі. Був також головою колгоспу та сільської ради. Інструктором в райкомі партії за часів СРСР, заступником начальника пересувної механізованої колони. У 1992 році заснував фермерське господарство «Мрія». Голова наглядої ради цієї компанії. Після Помаранчевої революції за губернаторства Івана Стойка очолив Головне управління агропромислового розвитку Тернопільської облдержадміністрації. Жонатий. Має двоє синів та доньку. На 50-річчя отримав від Ющенка звання звання «Герой України»
На питання журналу «Кореспондент», як Гуті вдалося стати найбільшим не лише в Україні, але й у Європі землевласником, латифундист №1 відповідає: «Якось природнім шляхом».
Про «природній» шлях свого часу писала тернопільська газета «Номер один». Подаємо без скорочень цей матеріал.
Герой України влаштував у Бучацькому районі “жомове рейдерство”
Селяни Бучацького району збунтувалися проти відомого тернопільського землевласника Івана Гути
…Старенька Ангеліна Стасовська з Озерян, що на Буччачині, ніяк не може зрозуміти, чому їй за три паї дали тільки один талончик на жом, та ще й по 100 гривень за тонну? Пенсіонерка безпорадно розводить руками: обіцяли задурно, а вийшло вдвічі дорожче.
“Хто би брав жом за таку ціну?” – підтримують її інші обурені жителі Озерян, які зібрались минулої неділі, 29 листопада, на загальні збори громади. Всього у селі понад триста дворів, порадитись прийшла третина мешканців. Закутані в хустки бабці та досить модно вдягнені молодиці стали справа, зліва повсідались на старі, всі у пилюці крісла чоловіки. Щоправда, на збори так і не з’явились Озерянський сільський голова Василь Семанишин та представники фірми “Лемківська мрія”, з котрою жителі села нібито переуклали договори на передачу паїв. Натомість приїхав голова Бучацької райради та начальник райуправління сільського господарства РДА.
Чесний інвестор вночі не оре чуже
Спочатку несміливо, ховаючись за спини односельців, селяни почали розпитувати, чи це справедливо, що представники “Лемківської мрії” казали про благодійну допомогу, а в минулу п’ятницю (28 листопада) половина села поштою отримала повідомлення про сплату тисячі гривень за отриманий на заводі жом. Причому договори укладали з однією мрією – “Лемківською”, а сплачувати потрібно іншій – “Мрія-центру”. На талоні нема підпису, печатки, порядкового номера.
– У минулі роки я був присутній на нараді по сільському господарству, коли Іван Гута казав, що жом взагалі треба давати безкоштовно, – зізнався начальник управління сільського господарства Бучацької РДА Степан Кушнірчук. – Такої ціни на жом, а саме 100 гривень за тонну, немає. Були часи, коли жом був по 10 грн. за тонну, потім зробили по 30 грн., цього року по 50, ну а Гута продав взагалі по 100 грн., – знизує плечима посадовець.
У підтримку люди шумлять: та якщо купувати відходи безпосередньо на цукровому заводі, вийде вдвічі дешевше, а наприкінці цукрового сезону вийде ще менше.
– Підприємство “Лемківська мрія”, що належить Іванові Гуті, не виконало умов договору, а людей ввели в оману, – констатує юрист ПП “Золотопотіцьке” Надія Костишин. – Договори пайовики уклали з “Лемківською мрією”, а жом видало підприємство “Мрія-центр”. На талонах на жом немає підпису, печатки, порядкового номера. На збори із власниками паїв вони нікого не запросили з представників влади, сказали, що вже є власниками паїв, ніби переоформили оренду на землю. Скориставшись довірою людей, “подарували” та вмовили укласти договори. Але коли ми (ПП “Золотопотіцьке” – авт.) дійсно почали видавати людям укладені договори (бо ми раніше тут почали працювати), представники фірми стали їздити до людей, залякували скороченням тих, хто працює на цукровому заводі.
По-друге, «жомові рейдери» казали брати по 10 тонн на один талон (корінець), але хтось привіз 4 тонни, хтось – 6 чи 8 тонн. Фактично ніхто не взяв 10 тонн, однак здебільшого людям не дали на руки відомості, скільки, чого і за яку ціну людина отримала. Отож не зрозуміло, на підставі чого «Мрія-центр» вимагає оплати саме за 10 тонн.
– Від імені громади ми будемо звертатись у правоохоронні органи, – запевнила мешканка Озерян пані Надія.
Жом – це дармовий сир у мишоловці
Не менш обурений і директор підприємства “Золотопотоцьке” Михайло Сличенюк. Його фірма вже півтора року обробляє тут землі, за паї розраховуються справно, на другий рік вже посіяли 220 га озимини та зорали 80 га поля під цукрові буряки. Та раптом з’явився новий господар – Іван Гута. Представники його фірми провели в селі збори, щоправда, “забули” запросити не тільки когось із ПП “Золотопотоцьке”, але й представників районної влади. Селян запевнили, що все законно. Мовляв, попередній орендар Михайло Сличенюк відмовився обробляти землі, але з ним не розрахувались. Щоправда, не змогли пояснити, навіщо було зорано поле,
адже так не робиться. Земля зробилась глибами і навесні важче буде сіяти.
– Це не по-людськи і не по совісті, якщо хтось зорав і посіяв, а ти прийшов і забрав. Це ж хліб, це святе, ми тільки-но роковини голодомору згадували. Як так: 80 га зорано, тож хтось зорав, вклав гроші, а тут загнали дискові борони і все переборонували. Це по-господарськи? Так наші батьки робили чи діди? – зазначив голова Бучацької районної ради Олег Михайлів. – У цьому конфлікті влада буде арбітром. Я не проти інвесторів, які приходять у район, але я проти інвесторів, які ще нічого не зробили, а вже починають обманювати. Я це можу назвати рейдерством, “жомовим” рейдерством. Якщо в людини багато жому і вона хоче допомогти чи поділитись, то роздай усім пайовикам. Дай по тонні чи по півтонни, але не купуй гнилими відходами довіру людей. У що тоді можна вірити? Я знаю, це почалось не сьогодні, і знаю, який страшний тиск чинився на земельне управління, що керівник “втік” у лікарню. Таких інвесторів нам не потрібно.
– У мене така сама ситуація з Гутою у Монастириському районі, також ми сьогодні (29 листопада ц.р. – авт.) проводимо збори. Люди потрапили у відпрацьовану за Гутовою системою пастку, – впевнений директор ПП “Оріон” Михайло Апостол.
“Ми сподівались на порядність…”
Коментуючи ситуацію, юрист ПП «Золотопотоцьке» Надія Костишин не приховує: так, вони трохи винні, бо повірили на чесне слово. Ситуація ж така.
«23 квітня 2009 ПП «Золотопотоцьке» та підприємство «Відродження» уклали угоду про співпрацю, за якою наша аграрна фірма три роки, до 1 березня 2011 року, може обробляти 262 га поля, – на підтвердження своїх слів Надія Ігорівна демонструє документи. – Оскільки була угода про співпрацю, а договори оренди селяни уклали з ПП «Відродження» в особі директора В. А. Кокізюка, ми вирішили не переукладати з людьми угоди. Володимир Анатолійович обіцяв, що після закінчення строку договорів його агропідприємства з власниками паїв ми переукладемо договори.
Тут важливий суто юридичний нюанс: якщо угоду не треба розривати, відповідно не потрібно сплачувати мито за кожний підписаний документ. І селяни, і підприємці звикли рахувати кожну копійку, та й, зрештою, навіщо платити більше? Отож, довіряючи фермеру Кокізюку, «Золотопотоцьке» договори з пайовиками не переуклало і вирішили чекати кінця 2009 року, коли спливе термін угоди.
Однак керівництво «Відродження» вирішило діяти за давньою українською приказкою про ласкаве теля та двох маток. Поки ПП «Золотопотоцьке» розраховувалось з пайовиками, сіяло-орало поля, вони тихенько запропонували підприємству Івана Гути також співпрацювати. І відомий український латифундист, «Герой України» вирішив додати до своїх 140 тисяч га ще 100 га. Певно, для круглого рахунку.
Однак напрошується питання: чого ж його підлеглі не поцікавились у самого Михайла Сличенюка, чи буде він надалі обробляти землю. Якщо ж ні, то як розрахуватись з ним за вже оброблені поля? Ймовірно, радник Президента В. Ющенка, «Герой України», людина, яка за висновком журналу «Фокус» влітку цього року ввійшла до числа 50-ти найбагатших бізнесменів країни, вважала, що й так усе навколо належить їй?
Водночас непорядно поступило й керівництво фірми «Відродження», адже вони знали, що передані ними ґрунти були запущені й давно не оброблялись, розповіли працівники «Золотопотоцького». Як вже згадувалось, землю передали наприкінці квітня, коли порядний господар давно все посіяв. Тож нові господарі ледве встигли засіяти по 20 га ярої пшениці та ріпаку і трохи кукурудзи. «Пшениці ми ледве зібрали по 10 центнерів з гектара, хоча в середньому в господарствах тоді взяли по 40 центнерів», – каже Михайло Ярославович.
Тим не менш, восени, щоб не ображати пайовиків, вирішили розрахуватися з людьми власним зерном та видали по два з половиною центнери пшениці і по 2 центнери ячменю. На той час ПП «Золотопотоцьке» обробляло землі 132 пайовиків із Озерян. Сьогодні вони вже уклали 61 договір виключно від ПП «Відродження», а загалом по селу 147. Це приблизно 400 га земляних угідь. Аграрне підприємство свідомо пішло на розходи і само сплатило за кожного свого пайовика по 30 грн. прибуткового податку. Окрім того, цьогоріч селянам видали на кожний пай по 750 кг зерна і по 20 тюків соломи.
Також підприємство створило 8 робочих місць та на час сезонних робіт залучають щодня по 11-12 чоловік для обробки посівів отрутохімікатами.
“Моя хата скраю – я паю не маю”
Саме так можна розцінити позицію Озерянского сільського голови Василя Семанишина. Людина він м’яка, поступлива, ветеринарний лікар за фахом. Однак, як-то кажуть: «Хороша людина – це не професія», а як пішов сільським головою, то повинен відстоювати інтереси односельців. Інакше важко повірити, чому Василь Антонович приходить на збори, якщо їх проводять представники «Героя України», і зникає з села, коли у клубі виступає Михайло Сличенюк. Зрештою, хто ще буде відстоювати інтереси співвітчизників твоєї малої батьківщини? До речі, самі ж озерянці вже хотіли помститись Семанишину і через суд у рахунок майнового паю відібрати контору. Виконавча служба вже прийшла описувати контору, коли переляканий голова звернувся по допомогу до районної ради. І ось тепер він знову демонструє власну безпорадність.
Відмовився прокоментувати ситуацію з “подарованим” жомом і заступник директора ТзОВ «Лемківська мрія» Іван Бінцаровський. Лише зазначив, що в його компетенції правильно посіяти та зібрати врожай. Щоправда, не відомо, чи це його рук справа – пустити по зораному дискові борони.
Тим часом селяни с. Озеряни вирішили нічого не сплачувати, а звернутись до суду. Водночас передають свої паї ПП «Золотопотоцьке».
– Я не хочу нікого безпідставно звинувачувати, – запевнив ПП «Золотопотоцьке» Михайло Сличенюк. – Однак потрібно зважати на інтереси людей, надати їм інформацію, хто з підприємців що їм гарантує, щоб вони свідомо зробили свій вибір. Земля – єдине, що їм залишилось.
P.S.: Журналісти звернулись особисто до Івана Гути, щоб він прокоментував дану ситуацію навколо паїв та жому в селі Озеряни. Він знизив плечима та зауважив, що про даний конфлікт йому нічого невідомо.
Жанна Попович
Газета «Номер один»
вересень 2010 року
Відео інтернет-газети “Доба”