Думав я з кумом за Кличка на цих виборах голосувати, але таких пройдисвітів напхалося в його партію, що аж шкода того чемпіона. Стільки років він гарував на рингу, в спортзалі, а тепер все коту під хвіст через кількох місцевих вар’ятів. І якщо у Тернополі за УДАР не встидно, навіть гонорово, я би сказав, за себе агітують, то по районах таке робиться, що сміх бере. Днями знайома освітянка розповіла, як Віталій Ломакович агітував вчителів у селі Грицівці Збаразького району.
До школи подзвонили зі штабу кандидата в нардепи і почали просити про зустріч. Мовляв, за це ми віддячимось. Педагоги зраділи: нас губернатор змушує купити в початкові класи плазмовий телевізор, шукати спонсора. А де його візьмеш того мецената? Ще зарплати всім позрізали так, що прибиральниці мають більше, ніж випускник університету чи педагог із 10-річним досвідом. У штабі погодились допомогти з телевізором. Єдине попросили, щоб прийшло на зустріч з кандидатом не менше 50 батьків учнів. У школі зраділи, обійшли всі хати. Навіть почали готуватись до зустрічі: вчитель музики написав гімн для Кличка і УДАРу, старшокласники підготували творчу програму з віршами-піснями. Коли до села приїхав Ломакович, в школі відмінили навчання. До клубу прийшло чи не пів села мешканців. Учні привітали кандидата урочистою програмою, вчитель музики подарував пісню. І тут трапився перший «прикол», як каже молодь. Ломокович послав до магазину свого помічника, який виступаючим дітям вручив по…три барбариски. Продавець потім розповіла, що забіг якийсь хлоп і купив… сто п’ятдесят грамів найдешевших цукерків.
Сам Ломакович виступав недовго. Розповів, що він з вчительської сім’ї, що став банкіром, балотується від УДАРу. Прикрих питань йому люди не давали, і він ніяких обіцянок не давав. Урочиста зустріч добігала завершення, як тут до Ломаковича вийшов першокласник і каже:
-Вуйку, ви нам обіцяли привезти телевізор до класу, а де він?
Весь зал завмер в очікуванні відповіді, адже заради цього селяни й прийшли до клубу, а не копали бараболі чи порались по господарству.
– Шановні виборці,- почав урочисто Ломакович.- Я дізнався, що плазмові телевізори – це ініціатива губернатора. Тому в цьому вам допомогти не можу. Я ж опозиціонер. От як треба вам буде комп’ютер чи ще якусь техніку, то я посприяю…,- сказав Ломакович і швиденько завершив зустріч.
Селяни спочатку не зрозуміли, що стався «кидок». Вони подумали, що Ломакович пішов хоч за якоюсь технікою до автомобіля. Навіть почали гадати: музичний центр чи ксерокс презентує. Але кандидат насправді сів у свого чорного джипа і дременув.
– То він поїхав до магазину за комп’ютером, допитувались старші люди у вчителів вже на вулиці.
– Ага, за цілим вагоном,- сумно віджартовувались педагоги, які зрозуміли, що їх просто використали.
– Ломакович певно не розуміє, – дивувалась одна жінка, що після такої зустрічі я точно за УДАР і за нього голосувати не буду. Навіщо він обіцяв привезти подарунок? Стільки людей прийшло, а він просто втік.
Ця історія, не є чорним піаром, чи ще якоюсь заказухою, яка тепер поширюється в пресі. Я не маю ніц поганого проти Ломаковича. Але як вповіли мені інші знайомі, така вакханалія з освітнім процесом у Збаразькому, Ланівецькому, Кременецькому, Підволочиському і Шумському районах відбувається щодня. Хіба це нормально? Про перспективу УДАРу у Верховній Раді мовчу. Я ж не про політику вам вповів, а про людські стосунки.
Андрій Мусійчук, Збараж