Віктор Литвинчук – громадський і політичний діяч, активний учасник відновлення української незалежності, перший голова Товариства української мови, один з керівників Народної Ради в Тернопільській облраді першого демократичного скликання, заступник голови крайової організації Народного Руху України. Більше десяти років пропрацював на посаді заступника голови Тернопільської ОДА з питань промисловості, будівництва, архітектури та містобудування, згодом – на керівних посадах в центральній виконавчій владі. У 1997 році був обраний академіком Академії будівництва України, член Національної спілки журналістів України. Репресований. Реабілітований у 1992 році. За трудову і політичну діяльність нагороджений орденом князя Данила Галицького та орденом Українського козацтва ІІІ ступеня ”Честь”.
– Вікторе Юхимовичу, як Ви оцінюєте перебіг теперішньої виборчої кампанії до Верховної Ради?
– Влада, яка нині похваляється, що вона сильна, як ніколи, насправді, як ніколи, перелякана. Дійсно, за останні два з половиною роки їй вдалося створити міцну авторитарну вертикаль і заглушити людську гордість. Куди не глянь, в Україні усе регіональне: економіка, банки, політика, культура… Тепер уже й мову вдалося зробити регіональною. Гасло Калігули: ”Нехай ненавидять, аби тільки боялися” якнайточніше відповідає психології теперішньої влади. То й не дивно, що люди, які Словенію плутають із Словаччиною, проголошують офіційні виступи на кшталт вигадок про перебування міфологічного Геракла на теренах України, а Україну називають колискою середземноморської цивілізації, – погано вчились і не читали книг навіть за шкільною програмою. Інакше вони пам’ятали хоча б базові закони фізики: чим більший тиск, – тим сильніший опір. Влада думає, що закручує гайки, а насправді стискає пружину. Рано чи пізно, – кришку зірве. Суспільство закипає… Історія не знає жодної імперії, яка б не впала. Якою сильною владою не похвалялася б імперія Януковичів, вибудовуючи владну вертикаль, вона неодмінно впаде.
Стосовно виборців, то владі вдалося посіяти в їх головах повний хаос і розчарування усіма політичними силами. Чимось це нагадує часи Громадянської війни в Росії 1917-1922 років, коли усі були проти всіх. Якщо це перекласти на мову нашого часу, то виходить – з Бандерою в серці і з Леніним у голові.
Соціологія каже, що українці йдуть на вибори з песимістичним настроєм. Вони не вірять, що в цій країні можна щось змінити. Однаково це стосується прихильників усіх політичних сил. Ці вибори за кількістю брехні виборцям побили усі рекорди незалежної України.
– Але ж це не може тривати десятиліттями… Перед президентськими виборами 2010 року Партія регіонів обіцяла покращення життя вже сьогодні, а нині Прем’єр-міністр України Азаров заявляє, що покращення українці відчують через десять років…
-Політика, як правило, ніколи не має правди. Стосовно ж нашої влади, то говорити про її моральність і чесність – марно гаяти час. То не влада. Ці люди прийшли до влади, як до свого власного бізнесу. Прийшли тільки для того, щоб заробляти. Україна давно перестала бути для них батьківщиною. Простою мовою, це – місце їх тимчасового працевлаштування і проживання. Усі їхні маєтки і статки роками очікують своїх господарів в Австрії, Швейцарії, Ізраїлі, Монако чи на Кіпрі. Так безсоромно і неприховано Україну не грабували навіть окупанти. За три роки правління блідо-голубих Печерські пагорби перетворилися на суцільний офшор. Чи можна собі уявити цілу країну в центрі Києва з офшором, який рівний державному бюджету України? ”Не только сообразить – я вообразить не могу…” – відповів би Петька Чапаєву.
Люди розуміють, що ніхто не змінить їх життя на краще крім них самих. Будь-які соціальні ініціативи Януковича – це профанація покращення. За два тижні у Сполучених Штатах відбудуться вибори президента. Чи може хтось собі уявити, щоб президент США Барак Обама перед виборами виступив із соціальною ініціативою, наприклад, підняти пенсії на… 7 гривень? Вибачте, заговорився, – на 80 центів.
Щодо покращення життя через десять років, то для цих ”пацанів” через десять років – ”по мені хоч трава не рости”. Якщо хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про плани Януковича і Азарова.
– Як Ви гадаєте, чи є в опозиції шанс перемогти на цих виборах?
– Навіть в найнесприятливішій ситуації ніколи не можна упокорюватися. Українці знають, що таке свобода і як її здобувають. Щоб перемагати, треба змінити свій настрій. Коли два місяці тому я дивився передвиборні ролики Партії регіонів, Об’єднаної опозиції “Батьківщина” і ВО ”Свобода”, то враження було таке, ніби їх робила одна і та ж людина. Усі вони були дуже невдалими, надто сумними і трагічними. Якщо Партія регіонів й далі скиглить у своїх роликах про розруху і ”паперєдніков”, то нинішня виборча реклама Об’єднаної опозиції
“Батьківщина” та ВО ”Свобода” суттєво змінилася. Вона стала яскравою і надихаючою. Нині ми не маємо права на сумніви. Як вважав Вінстон Черчілль: той, хто сумнівається сьогодні, отримає поразку завтра. Навіть коли залишається тільки одна спроба, то є шанс на перемогу. А відтак, перемагати треба радісно.
– Вікторе Юхимовичу, зважаючи на безпрецедентні за своїм масштабом і безкарністю порушення виборчого процесу, як, на Вашу думку, чи вдасться нам захистити своє право вибору 28 жовтня?
– Останнім часом не без допомоги влади в Україні дуже майстерно і методично, як двадцять п’ятий кадр, нав’язується думка: всі вони однакові – що влада, що опозиція… Тим самим розмивається віра не тільки в саму можливість змін, а й в будь-яку політичну силу, здатну очолити ці зміни. З’явилося багато таких, які кажуть, мовляв, в Україні опозиції немає, до того ж вона погана… Так і не зрозуміло – то її нема, чи погана? Таке політичне зомбування нагадало мені зоряний час Руху, коли він був на вершині всенародної любові. Якось водночас звідкілясь з’явились якісь люди, які ходили і розказували, що в Русі бездарі і ледарі, що його лідери – випадкові люди, вискочки та демагоги, що там лише поети й босота, і взагалі – усі вони давно ”позажиралися”… Ця спецоперація, як відомо, не пройшла безслідно – Рух розпався, а згодом взагалі втратив вплив.
Без сумніву, опозиція не є досконалою і бажає змін, не всі кандидати нам подобаються, до окремих з них у нас може бути навіть особиста неприязнь. Але у відповідальні моменти для країни треба забути всі образи і переступити через своє власне ”Я” заради загальнонаціонального. Треба свої амбіції поставити нижче результату виборів. Нам усім слід подолати в собі зневіру і тимчасово приглушити можливу критику тої чи іншої опозиційної партії чи єдиного опозиційного кандидата. Громадянська солідарність повинна спрацювати. Переконаний, що на цих виборах Тернопільщина проголосує за Об’єднану опозицію “Батьківщина” або ВО ”Свобода”, жодного голосу не віддавши за “самовисуванців” з Партії регіонів.
Здавалося б, яка різниця, як пройдуть вибори в країні, де не дотримуються закони? Але треба йти і голосувати. Навіть, якщо хтось з опозиціонерів може й не витримує наших критеріїв. Зате ми будемо чистими перед ними і, перш за все, перед самими собою…
Важливо максимально мобілізувати наших західноукраїнських виборців, не тільки тих, хто не визначився, а й розчарованих та збайдужілих, а відтак, хоча б частково перекрити Схід та Південь України. Висока явка здатна не лише звести до мінімуму масові зловживання та адміністративний вплив, а й змінити країну.
Жодного голосу не має залишитися в хаті. Усі повинні прийти на вибори і пам’ятати, що сьогодні його голос – найдорожче, що він може віддати своїм дітям. Я переконаний, що більшість тих, хто не ходить на вибори – дуже порядні і достойні люди, які заплуталися і розчарувались. Не голосувати – це теж позиція. Але, на жаль, найгіршу владу і найгірших людей обирають порядні люди, які не голосують. Перефразовуючи розстріляного у 1938 році енкаведистами Бруно Ясенського, додам, що тільки з нашої мовчазної згоди на землі чиняться безчинства і підлість.
– Але ж вибори виграють не ті, хто голосує, а ті, хто підраховує. Що зробити, щоб захистити свій вибір?
– Янукович розуміє, якщо він програє, то це вже буде інша країна й інший народ. Тому влада застосує увесь свій адміністративний ресурс, щоб вчергове вкрасти наш голос. Крадіжка голосу мала б каратися значно суворіше, ніж крадіжка сумочки чи шапки. На жаль, для нашої влади електорат завжди був народом разового використання. То ж, 28 жовтня нам усім належить прийти на виборчі дільниці зі збільшувальним склом і не дати пропасти жодному голосу. Тільки так ми їх переможемо. Ми їм не дамо. А якщо й дамо, то так, щоб аж в Межигір’ї засвербіло. Бо в нас, українцях, ще від діда-прадіда Богом навіки зашитий генетичний код – любити можна тільки свою свободу, а не свободу свого наглядача.