Не секрет, що в розкритті вбивств на замовлення, як правило, беруть участь так звані міліцейські агенти – люди з кримінальним минулим, яких правоохоронці підставляють потенційному замовнику. Кілери пропонують замовнику свої послуги по усуненню жертви, а потім здають його міліції. У разі 38-річної Ольги Андрейко, матері чотирьох неповнолітніх дітей, сценарій був розіграний настільки цинічно, що навіть суд, врахувавши ці обставини, призначив їй покарання нижче нижньої межі.
«Після відходу Андрія мама весь час плакала. А потім показала нам лист з погрозами, де внизу було п’ять могильних хрестів »
Перший раз Оля вийшла заміж у 18 років, але сімейне щастя не склалося: коли молода жінка була вагітна третьою дитиною, чоловік подався до Європи на заробітки і … зник, надавши їй самій піднімати дітей.
Другого обранця молода мати зустріла, коли синові Андрійкові виповнилося одинадцять років, доньці Лілі – дев’ять, а молодшій Віці – вісім років. Самої Ользі тоді було 32, чоловік опинився на рік молодший. Жінку це не бентежило. «Раз іде на трьох дітей, значить дійсно любить», – думала вона.
– Звичайно, хотілося мати в житті опору, – зітхає Ольга Андрейко, з якою ми зустрілися в Київському СІЗО незабаром після остаточного рішення Вищого спеціалізованого суду. – Андрій настільки добре ставився до дітей, що мені іноді було навіть образливо: приходимо з роботи, вони біжать до нього, а не до мене. Не шкодував на них грошей. Мріяв про свою дитину і, коли через два роки у нас народилася донька, душі не чув у маленькій Веронічке. Після пологів я довго лікувалася, і він узяв на себе всі домашні клопоти.
Дивності в поведінці чоловіка Ольга почала помічати на четвертому році сімейного життя. Андрій став часто затримуватися на роботі, спочатку – на дві-три години, потім – до пізньої ночі.
– Пояснював, що почав брати приватні замовлення (він працює наладчиком електромереж), щоб підзаробити, – говорить Ольга. – Я йому довіряла, не виникало навіть найменшої підозри. Приходячи додому, Андрій вимикав мобільний телефон, щоб, мовляв, більше ніхто не смикав. Мене це тішило – нехай краще спокійно з дітьми поспілкується.
Одного разу Андрій не прийшов ночувати. На наступний день пояснив дружині, що по дорозі додому зайшов до друга, випив лишку і заснув у гостях. Проте незабаром ситуація повторилася. Андрій не ночував вдома, а вранці не відповідав на телефонні дзвінки. Затурбувався, Ольга поїхала до нього на роботу в Теребовлю, за тридцять кілометрів від обласного центру, де і почула від співробітників про любовні пригоди свого благовірного.
– Чим далі, тим частіше Андрій не ночував вдома, – продовжує жінка. – Вже майже не ховаючись, телефонував якоїсь Тетяні. Виявилося, ця жінка живе в Теребовлі, у власному приватному будинку. Одного разу він пропав на тиждень. Я поїхала в райцентр, впізнала її адресу і своїми очима переконалася в зраді чоловіка.
Стрес, який пережила жінка, важко описати словами. Вона була готова на все що завгодно, лише б повернути коханого. Підстерігала дружина біля роботи, щоб поговорити з ним. Благала не кидати її, подумати хоча б про маленькій дочці. Намагалася присоромити розлучницю, нагадуючи, що та розбиває відразу дві сім’ї (чоловік Тетяни знаходився на заробітках в Італії і рано чи пізно дізнався б про зраду дружини). Суперниця вела себе нахабно і впевнено. Ольга говорила навіть з її батьком, але той відмахувався: «Донька доросла, двох дітей має, як я буду їй вказувати?» Правда, Татьянина свекруха, дізнавшись про поведінку невістки, закотила скандал на весь район. Але це призвело лише до того, що Андрій остаточно переселився до коханки, відмовившись повернутися в сім’ю …
Початком кінця цієї драматичної історії можна назвати день, коли Оля отримала поштою написане друкованими літерами листа з погрозами. Процитувати його неможливо зважаючи великої кількості нецензурних виразів. Але загальний зміст був такий: мовляв, припини переслідувати чоловіка, він все одно до тебе не повернеться. «А якщо ще раз причіп – ні тобі, ні твоїм виродкам минути лиха. Краще відразу вішайся! »І внизу замість підпису – п’ять могильних хрестів.
Можливо, людина з психікою міцніше поставився б до хуліганську витівку суперниці байдуже, але Оля взяла її близько до серця.
– Мама сиділа в дитячій і весь час плакала, – розповідає її 14-річна дочка Віка. З Оліна дітьми я познайомилася під час відрядження в Тернопіль. – Потім показала нам це страшний лист. Ми теж злякалися, коли побачили п’ять хрестиків – по одному для кожного з нас.
– До появи в нашій сім’ї Андрія ми разом з мамою жили дуже добре, – зітхає 15-річна Ліля. – Приходимо зі школи, а мама якраз закінчує прибирання в квартирі. На кухні смачно пахне, обід готовий. Потім ми разом йшли в дитячу, розповідали мамі всякі шкільні приколи. Коли він прийшов в нашу сім’ю, ми намагалися з ним потоваришувати, щоб мамі було добре. Але потім вони стали сваритися, і це було жахливо. Один раз мама втратила свідомість у коридорі після чергової розмови з Андрієм, він тоді ще іноді приходив до нас. Ми стали її піднімати, крикнули йому, щоб швидше викликав «швидку», а він навіть з дивана не встав. Буркнув: «І так пройде!» Після цього випадку ми його зненавиділи …
Наступний лист, яке ми самі знайшли в поштовій скриньці, я сховала, щоб мама його не побачила. Але вона прала курточку і знайшла в кишені. Воно було ще гірше першого.
«Незнайомець сказав, що знає про мою проблему з чоловіком і може з ним поговорити»
В матеріалах кримінальної справи є документи, що свідчать про те, що за півроку, поки назрівав остаточний розрив між подружжям, «швидка» виїжджала до Ольги Андрейко 19 (!) Разів. Після однієї з “бесід” з чоловіком Оля впала без свідомості прямо в конторі райелектросеті, а прокинулася тільки на наступний день у лікарні. Їй поставили діагноз «гостра реакція на стрес, емоційно нестабільний стан, неврастенія», прописали заспокійливі препарати. Ольга зізналася, що ні з ким не ділилася горем. Тільки діти бачили, як мамі погано, але допомогти їй нічим не могли.
Жінка вирішила ще раз поїхати в Теребовлю. Але тільки вже не за чоловіком. Тепер вона хотіла, щоб її залишили в спокої. Щоб не писали образливих листів, не лякали страшними погрозами. Але розмови не вийшло. Її просто прогнали з порога.
– По дорозі назад я розплакалася прямо в таксі, – згадує Ольга. – Водій став розпитувати, що сталося. І несподівано для себе я все йому розповіла. Таксист запропонував: «Треба, щоб з ним хтось серйозно поговорив». Я подумала: може, правда? Але хто? Таксист сказав, що у нього є такі знайомі, тільки треба буде «могорич» поставити.
– Що малося на увазі під словом «поговорити» – побити, вбити?
– Та що ви, я ж любила його. Я не хотіла, щоб його били, просто мені здавалося, що, якщо сторонні йому серйозно скажуть, щоб кінчав дурити, може, одумається?
Таксист довіз Ольгу додому і розпрощався. А через деякий час жінці на мобільний подзвонив незнайомий чоловік.
– Він сказав, що знає про мою проблему і може поговорити з чоловіком, – продовжує моя співрозмовниця. – Спочатку я відмовилася, тому що до того часу вже не хотіла, щоб Андрій повертався. Навпаки, намагалася його швидше забути. Але незнайомець продовжував наполягати на зустрічі. Врешті-решт я погодилася вийти до нього на вулицю. Під час нашої розмови він взявся докладно випитувати мене про чоловіка, про його коханку. Я знову розплакалася. Він став обіцяти, що поговорить з ним, і все налагодиться. Попросив, щоб я показала фотографію Андрія, будинок, де він тепер живе. Я раптом повірила, що він зможе допомогти …
Той чоловік став дзвонити щодня і просити грошей – то на дорогу, то на їжу. Незабаром я зрозуміла: ця людина бачить, що я сама не своя, і користується моїм станом, щоб витягнути з мене побільше грошей. Одного разу він зажадав двісті гривень, причому відкрутитися було неможливо. Тоді я пригрозила, що напишу в міліції заяву про вимагання. На що він прошипів: «Ну, почекай, ти не знаєш, з ким зв’язалася».
«Вони весь час мене накручували, і одного разу я ляпнула зі злості:« Убила б її … »»
Вже в ході слідства з’ясувалося, що ця людина, охоче давав обвинувальні свідчення проти Ольги, був неодноразово судимий (та й зараз знову сидить у в’язниці, отримавши відносно невеликий термін за серйозний злочин). Через тиждень новий знайомий з’явився до Ольги разом з приятелем – таким же хамовітим і агресивним. Назвемо його Макогоном і обмовимося відразу: у вироку, винесеному у справі про замовне вбивство, ця людина іменувався «законспірованим співробітниками міліції особою» і «діяв з метою викриття Ольги Андрейко».
– Вони удвох відразу «наїхали» на мене: «Ну ти потрапила! Ми вже на тебе скільки часу витратили! Про дітей своїх подумай! У тебе три дівчинки, мало що з ними трапиться? »- Розповідає Ольга. – Вони дзвонили мені кожен день разів по десять, погрожували, викликали на зустрічі. Цей кошмар продовжувався два тижні. Я їх дуже боялася.
– У суді як доказ була все ж пред’явлена аудіозапис, де ви висловлюєте бажання вбити суперницю.
– Розумієте, вони мене весь час накручували, питали, що я знаю про Тетяну. Казали: ось, мовляв, через кого вся біда. Був момент, коли я дійсно вимовила: «Убила б, розірвала б за її вчинки». Ну, ляпнула зі злості! Макогон швиденько підтримав: «Та я й сам би таку вбив! Може, й правда, вбити її, чи що? Ну, скільки даси? Вісім тисяч даси? »Я й уявити не могла, що вони це пропонують серйозно. Була впевнена, що таким чином просто вимагають гроші.
– У матеріалах кримінальної справи є документи, що свідчать про те, що зустрічі Ольги Андрейко з Клочко та Макогоном відбувалися з їх ініціативи, – підтвердив захисник жінки. – Наприклад, дзвінки з їх мобільних телефонів по 10-12 разів на день, більша частина яких залишалася без відповіді. Відеозапис, де Макогон кілька разів пропонує Оле їхати в Теребовлю показувати будинок, де живе суперниця, а вона відмовляється. Розмова про те, як можна помститися коханці чоловіка. Ольга запитує: «Ну що з нею зробити? Відлупцювати? »А кілер сам говорить:« пристрелити – і все! »Оля знову відмовляється, лепече, що у неї немає грошей. Тоді він заявляє: «Віддаси, скільки зможеш, решта потім!» – І на цьому запис кінчається. Тобто протягом двох тижнів підставний агент насідав на змучену, нервову жінку, буквально примушуючи її замовити вбивство розлучниці. А потім фактично сфальсифікував сцену «замовлення».
– 23 червня 2011 року він став дзвонити мені знову, я кілька разів не брала трубку, – говорить Ольга. – Потім зрозуміла, що все одно не відчепиться. Макогон сказав, що все зробив, як домовлялися, і велів винести півтори тисячі гривень. Я подумала: може, нарешті відстане? Взяла всі гроші, що були в домі, вийшла на спортмайданчик у дворі. Він сунув мені в руки якісь фотографії.
У той же вечір співробітники обласного управління по боротьбі з організованою злочинністю заявили по місцевому телебаченню: замовниця вбивства затримано в момент передачі грошей виконавцю – після того, як той пред’явив їй фотографію жертви в калюжі крові …
Судовий процес над жінкою, що задумала вапна суперницю за допомогою найманого кілера, нікого в Теребовлі не залишив байдужим. Процес був відкритим. Основним доказом провини підсудної стала диктофонний запис, зроблений кілером у момент укладення “угоди”. Але багатьом з присутніх плутаних розмова, записаний на диктофон, здався непереконливим.
– Слухаючи цей запис, у мене складалося чітке враження: жінку наполегливо підбивають самостійно вимовити слова про вбивство, – зізнався «Фактам» один із співробітників міліції. – Чоловік весь час насідає: «Так ти згодна? Так чи ні? »Вона намагається відмовлятися.
Виконавець «замовного вбивства» Макогон до суду жодного разу не з’явився. Втім, і в ході слідства він відразу відмовився від очних ставок з обвинуваченої, пояснивши, що вона «буде на нього морально тиснути».
– За два дні до вироку до мене в СІЗО приїхали співробітники тернопільської прокуратури, – розповідає Ольга, – і запропонували: щиросердно признайся, і тобі дадуть три роки умовно. Обдурили. Прокурор на суді зажадав десять років!
Кримінальна стаття, за якою судили Ольгу, передбачає від десяти років позбавлення волі до довічного ув’язнення. Однак Теребовлянський міськрайсуд, враховуючи позитивні характеристики підсудної, наявність чотирьох дітей і, найголовніше, визнання провини та щире розкаяння, засудив Ольгу Андрейко до покарання нижче нижчої межі – до п’яти років позбавлення волі. Через півроку Апеляційний суд Тернопільської області, вникнувши в обставини справи, скоротив строк до чотирьох років.
Зараз Ольга відбуває покарання в жіночій колонії в Івано-Франківській області. Шалено нудьгує по дітям і рахує дні, коли можна буде попроситися на умовно-дострокове звільнення. Поки ж Оліни діти живуть з бабусею і дідусем, які на час переселилися до онуків. Пенсіонери оформили над дітьми тимчасову опіку.
– Ми так мріємо, щоб маму скоріше випустили, – говорить Ліля. – Стараємося, щоб Веронічка її не забула. Адже коли маму забрали, малятку було всього два рочки. Показуємо їй фотографії, пояснюємо, що мама скоро приїде.
– Оля – чудовий, добрий чоловік, прекрасна мати, – каже Надя, хрещена молодшої доньки Олі. – Подивіться, які у неї ростуть хороші діти. Син навчається в економічному коледжі, був призером багатьох районних та шкільних олімпіад. Старша донька займається танцями, конкурсних медалей у неї чимало. Це все мамині заслуги, Оля приділяла багато уваги освіті і вихованню дітей. А коли чоловік пішов з сім’ї, вона стала сама не своя. І дехто цим скористався.
З’їздивши на місце інсценованого співробітниками міліції замовного вбивства, я познайомилася з невдалої жертвою. Тетяна зустрілася з журналістом «ФАКТІВ» без особливого бажання, але від розмови не відмовилася. На думку жінки, вона виявилася втягнутою в цю дику історію взагалі без причини, оскільки ніяких близьких відносин між нею та Ольгин чоловіком … ніколи не було. Про це вона заявляла і на суді.
– У нас на ділянці два будинки, один завжди здавали квартирантам, – розповіла Тетяна. – Взимку 2011 року чоловік, якого я раніше не знала, зняв кімнату. Він працював зовсім поруч, а жив далеко, тому йому зручно було тут ночувати. Про те, чи є у нього сім’я, я не розпитувала. Як раптом одного разу до мене прийшла зі скандалом якась жінка: мовляв, я забрала у неї чоловіка!
Впродовж декількох місяців вона з’являлася у нас в будинку, продовжувала буянити. Від квартиранта я дізналася, що це його дружина, від якої у нього є дитина, але підтримувати з нею стосунки він не хоче. Я все-таки попросила його з’їхати з квартири. Навіщо мені ці скандали?
Коли в червні до мене прийшли з міліції і розповіли, що ця жінка замовила моє вбивство, я не повірила. І спочатку дуже не хотіла в цьому брати участь, може, через забобони. Якось моторошно зображати з себе мертву. Але співробітники міліції все-таки вмовили мене, пояснили, що, якщо зараз не затримати злочинницю, біда може трапитися пізніше. Мене поклали на підлогу, полили зверху якийсь червоною рідиною, зробили кілька знімків і поїхали. Я вважаю Ольгу винною. У мене двоє дітей, які по її милості могли залишитися сиротами.
Вважаючи вирок занадто м’яким, потерпіла написала до Вищого спеціалізованого суду України касаційну скаргу з проханням відправити справу на повторний розгляд. Дізнавшись про це, до Києва приїхав колишній чоловік Тетяни, щоб виступити … на захист Ольги!
– Я був обурений брехнею колишньої дружини, – обурювався він. – Всьому району відомо, що вони з Андрієм стали коханцями, коли я поїхав на заробітки в Італію. Я надсилав дружині з дітьми гроші на життя, а вона приймала у себе в будинку стороннього мужика, змушувала доньку і сина називати його татом. Упевнений, що ця «солодка парочка» довела бідну жінку до нервового зриву.
Цікаво, що спочатку в міліції спробували звинуватити Ольгу в тому, що вона замовила вбивство відразу трьох людей – чоловіка, його коханки і її батька, який нібито заохочував їх зв’язок. Але суд не знайшов цьому підтвердження.
– Це було роком раніше, але тоді її просто обдурили, – пояснює оперуповноважений обласного управління по боротьбі з організованою злочинністю Петро, який попросив не називати його прізвище. – Взяли гроші і зникли. Ми знайшли цих людей, але не звинувачувати ж їх у тому, що вони нікого не вбили!
Наступного разу в міліції постаралися не допустити осічки.
– Найнятий Ольгою кілер Макогон – наш агент, – зізнається керівник операції по затриманню злочинниці. – Це чоловік сорока з гаком років, неодноразово судимий, багато років відсидів. Перебуваючи за гратами, він розкаявся у своїх злочинах, увірував в Бога. Вийшовши на свободу, вирішив допомагати міліції розшукувати злочинців. Це його принципова і безкорислива позиція. Він не місцевий, але ми в міліції в міру потреби «обмінюємося» такими агентами. До нас звернувся чоловік, якого Ольга намагалася найняти рік тому, коли хотіла вбити чоловіка. Сказав, що жінка знову підшукує кілера, тепер уже для його коханки. І ми запропонували виконати цю роль нашому агентові.
Тоді я вирішила запитати у працівника правоохоронних органів, як він розуміє роль міліції в профілактиці злочинів.
– Я вже дванадцять років розкриваю вбивства і вважаю, що профілактичною бесідою замовне вбивство не запобігти, – відповів оперуповноважений. – Яким чином впливати на одержимого, часто психічно хворої людини? Етімдолжни займатися психіатри. Або ви маєте на увазі, що потрібно пригрозити потенційному замовникові, як у романі Пьюзо «Хрещений батько»: мовляв, нам відомі твої наміри, і якщо хоч одна волосина впаде з голови твоєї жертви, то будемо знати, кого шукати? Це книжкова романтика! Якщо кожен раз так робити, навіщо тоді міліція?
Марія ВАСИЛЬ, «ФАКТЫ» (Тернопіль — Київ)