Гео́ргіївська стрі́чка — російська імперська символіка, двоколірна стрічка, яка застосовувалася в оформленні низки військових нагород в Російській імперії та СРСР.
З’явилась у 1769 році як додаток до вищої нагороди Російської імперії — Ордена святого Георгія, заснованого російською імператрицею Катериною II.
Жовтий колір символізував російську імперську корону, а чорний — двоголового орла.
В СРСР георгіївські стрічки довгий час не використовувалися. Проте в 1943 році був заснований Орден Слави, до якого додавалася жовто-чорна стрічка, що отримала назву гвардійської.
Більше того, у час війни 1941-45 рр. такі кольори на стрічках були притаманні РОА (армії генерала Власова, що воювала на боці Гітлера). А в Червоній армії за таку стрічку легко могли розстріляти.
Примітно, що сучасний кремлівський режим пішов шляхом Сталіна і взяв на озброєння в інформаційній пропагандистській війні за відновлення панування на пострадянському просторі – саме “георгіївську стрічку”.
В час річниці зміни окупаційних режимів, у першій декаді травня, дехто з українців виходить на вулиці, чіпляючи на себе чорно-помаранчеві стрічки. Проте більшість з цих людей поняття не мають – що насправді символізує цей атрибут. Пропагандистська машина Росії працює бездоганно, перекручуючи історію так, як вигідно імперії в даний історичний момент.
Власне орден святого Георгія заснувала наприкіці XVIII століття цариця Катерина ІІ як символ виняткової відваги та заслуг перед Російською імперією. Варто зауважити, саме в цей період імператриця заповзято і успішно нищила Запорізьку Січ та нагороджувала «героїв», які відзначались особливою «відданістю», які й підвели риску під славною історією козацтва у 1775 році. Серед «гордих кавалерів» ордену був і безпосередній виконавець ліквідації Запорізької Січі генерал-фельдмаршал Григорій Потьомкін.
Сучасні комуністи, які з гордістю чіпляють на груди георгіївські стрічки, мабуть не лише не тримали в руках ні серпа ні молота, але й підручників з історії. Саме з занепадом царизму в Росії та приходом ідеологів інтернаціоналу, ставлення до символу помаранчево-чорної стрічки кардинально змінилось, а багатьох з її кавалерів було жорстоко страчено. Одним з яскравих прикладів є адмірал Олександр Колчак, який був розстріляний у 1920 році.
Георгієвською стрічкою також було нагороджено чимало офіцерів та солдат, які в часи ІІ світової воювали на стороні Третього рейху (зокрема Російська визвольна армія генерала Власова). Також хотілося б згадати про кавалера ордену святого Георгія генерала Російської імперської армії Петра Краснова, який в часи ІІ світової війни активно співпрацював з нацистським режимом, був начальником головою козачих військ. Серед тих, хто був нагороджений орденом – маршал Фінляндії Маннергейм, групенфюрер СС Рудольф Бандерський, майор Олександр Альбов, начальник відділу пропаганди штабу ВПС КВНР, генерал-майор Антон Туркул, командир ІІ корпусу Збройних Сил КВНР групенфюрер СС Андрій Шкуро та багато інших.
В атеїстичному Радянському Союзі ніхто б не допустив існування ордену святого Георгія та символізму стрічки – диму та полум’я. В царській Росії орден вручався гвардійським частинам. Із затвердженням у 1943 «Ордену Слави» трьох ступенів, стрічка мала назву «Стрічка Ордену Слави». Сьогодні проросійські технології працюють на те, аби стрічка не символізувала перемогу Радянського Союзу, натомість – асоціювалась з Російською імперією та православієм. Саме бажання акцентувати увагу на перемогу у ІІ світовій війні Росії, а не усіх союзних держав, несе в собі підміною понять та назв цього символу.
У 1943 році Сталін вирішив використати кольори ордену святого Георгія в Ордені Слави, а в 1945 році – у відзнаці за перемогу над Німеччиною. Жодного відношення до ордену, що був заснований Катериною ІІ він не мав та й мати не міг, адже ним нагороджували ворогів Ленінського та Сталінського режимів. Далі технологи – міфотворці, загладивши гострі кути та переконавши свій народ, що у 1917 році нічого не відбулося, зрівняли «героїзм» тих, хто ще вчора був по різні боки барикад.
Орденом Слави нагороджували переважно солдат і офіцерів, які воювали на фронтах. Багато з них поклали життя заради перемоги. Вони щиро боролися з тими, хто прийшов на їх землю та вбивав їх близьких. Вони йшли на смерть не за Сталіна, а заради миру на своїй землі. Багатьох з них режим зрадив і відправив в табори. І серед них не лише представники репресованих чеченського та кримо-татарського народів, але й українці, білоруси, росіяни. Дехто з кавалерів ордену Слави – фронтовики-інваліди опинились навіть в сумнозвісному таборі на Валаамі.
У Російській імперії кольори георгіївської стрічки були вибрані не випадково, а саме як частина імперського прапора, що був зображений у чорно-жовто-білому кольорах. Перші дві смуги символізували чорного орла на золотому полі, а нижня – відповідала срібному вершнику св. Георгію у Московському гербі. Чорний колір – колір Російського двоголового орла – символ державності, стабільності та міцності, непорушності історичних кордонів, сенс самого існування Російської нації. Жовтий – колір в минулому Візантії. Білий колір – колір вічності і чистоти. Для росіян – це колір Георгія Переможця, символ жертовності за російську землю.
Проте зараз Георгіївська стрічка вже перестала бути символом доблесті та хоробрості. Для більшості тих, хто сьогодні чіпляє ці стрічки на одяг чи вішає на авто, вона є просто має якесь відношення до Другої світової війни.
В сучасній Росії героїзація таких суперечливх постатей як Катерина ІІ, Петро І, Микола ІІ, Ленін, Сталін, Колчак не є проблемою. Для росіян герої вони всі, бо так споконвіку працює російська зомбомашина. Велика вітчизняна війна для них є виграною, хоча саме Радянський Союз зазнав найбільших людських втрат, тож перемогою це назвати важко. В Україні після війни просто змінилися окупанти, і тому щире здивування викликають деякі українці, що досі вішають на себе георгіївські стрічки та гордяться «вєлікай пабєдай» Гулагу над Освенцимом.