І йдеться не про банани та іншу чужоземну екзотику. Не ростуть вони у нас, і на це слід зважати. Тому нема нічого дивного в тому, що її завозять до нас. І добре, що привозять багато та у великому асортименті.
Інша справа – картопля. Це вже наш другий хліб. Він зростає практично в кожному городі, а його нерідко доставляють із далекого Єгипту.
Такий стан справ дивує багатьох, а особливо президента Української асоціації виробників картоплі Сергія Рибалка. Під час конференції «Овочі, фрукти, ягоди в Україні. Досвід професіоналів», яка нещодавно відбулася в рамках 25-ї Міжнародної агропромислової виставки «Агро-2013», його представили як одного з провідних у нашій країні спеціалістів із цієї сільськогосподарської культури.
За інформацією Сергія Рибалка, в Україні всі ці роки спостерігається суттєве перевиробництво картоплі. Приміром, торік її було вирощено 23 млн. т. І це притому, що внутрішня потреба у ній складає близько 10 млн. т, з яких 5 млн. т споживає населення країни, ще стільки ж іде на відгодівлю худоби.
Та найцікавіше навіть не це. Як твердить Сергій Рибалко, близько 6 млн. т картоплі торік потрапило на звалище. Одна з причин таких величезних відходів – Україні бракує достатніх потужностей для зберігання цієї сільськогосподарської культури.
Однак не лише це призводить до сумних результатів. 95% усієї картоплі в Україні, за словами того самого Сергія Рибалка, вирощується в індивідуальних селянських господарствах. А останнім важко розібратися у тонкощах ринку, тому вони більше орієнтуються на свій хлопський розум. Отож і роблять, аби було як краще, а виходить… як завжди. Звідси й перемішані сорти картоплі, незадовільні умови її зберігання.
Як наслідок, сказав Сергій Рибалко, лише 0,3% усієї вирощеної в Україні картоплі експортується. І лише 0,01% йде на переробку. Наприклад, на виробництво чіпсів.
Насправді, підкреслив Сергій Рибалко, це дуже серйозна проблема. Дрібному сільгоспвиробникові не під силу сформувати товарні партії картоплі. Тому йому закрита дорога не лише за кордон, але й до вітчизняних торговельних мереж, які ретельно добирають сільгосппродукцію за сортами та товарним виглядом. Таким чином, їм набагато простіше закупити ту ж картоплю за кордоном, ніж у вітчизняних дрібних товаровиробників.
Відсутність взаєморозуміння між торговельним мережами та селянами призводить до вкрай небажаних результатів. «Щорічно українці інвестують у виробництво картоплі 21 млрд. грн., а втрати складають 13 млрд. грн.», – зазначив під час конференції Сергій Рибалко. Його висновок – лише великі виробники здатні забезпечити мінімальну ціну на картоплю, задовольнити всі вимоги, які висувають до неї торговельні організації, суттєво збільшити її експортні поставки та підвищити рівень переробки в Україні.
«За умови виробництва картоплі професійними виробниками, – додав Сергій Рибалко, – нам знадобиться лише 200 тис. га». Поки ж під цю сільгоспкультуру в Україні 2011 року відводилося 1,6 млн. га, а 2012 року – 1,4 млн. га.
І вже зовсім сенсаційно з вуст Сергія Рибалка пролунала фраза – «чим менше картоплі вирощуватиметься на присадибних ділянках, тим вищим буде добробут нації».
Зроблена заява здивувала багатьох учасників конференції. І насправді було з чого дивуватися.
Безперечно те, що великим господарствам на продовольчих ринках конкурувати набагато простіше, ніж фермерським і, тим паче, – індивідуальним. Та в Україні вже склалася ситуація, коли більша частина плодоовочевої продукції, включно з так званим «борщовим набором», вирощується дрібними та середніми сільгоспвиробниками. Чи означає це, що на їхньому місці треба терміново, за прикладом минулої колективізації, масово створювати агрохолдинги?
Відповідь керівника напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» Проекту USAID «АгроІнвест» Миколи Гриценка виявилася дуже простою. Не слід вдаватися до крайнощів – доцільно з максимальною вигодою використовувати нинішню ситуацію, яка має не лише недоліки, але й переваги.
Йдеться про всіляку підтримку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Вони спроможні взяти на себе вирішення багатьох проблем, з якими стикаються селяни під час вирощування, переробки та реалізації аграрної продукції.
При цьому Микола Гриценко послався на досвід сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, створеного в селі Садове Нижньогірського району АР Крим. Загалом його створили 86 місцевих жителів. Від початку вони визначилися зі своєю стратегією – поєднати зусилля для вирощування та реалізації плодоовочевої продукції. Результат не забарився. Згаданий кооператив торік лише на російський ринок поставив понад тисячу тонн помідорів та понад півтисячі тонн огірків.
Великовантажні автомобілі з російськими номерами перестали бути рідкістю у Садовому. Сюди вони приїжджають потому, як кооператорам вдається сформувати чергову партію своєї продукції. Завантаження здійснюється на місцевому оптовому ринку, побудованому на гроші обслуговуючого кооперативу.
Микола Гриценко відзначив, що розвиткові сільського кооперативного руху велику увагу приділяють і в Євросоюзі. Там всіляко підтримують діяльність сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, для цього передбачені суттєві дотації. «Євросоюз уже давно дійшов висновку, що треба планувати та прогнозувати виробництво плодоовочевої продукції».
За інформацією Миколи Гриценка, у тій же Голландії фермер не має права посадити зайвий кущ помідорів чи огірків. «Тут усе враховано, пораховано, все контролюється, Таким чином, сільгоспвиробники підтримують ціну на власну продукцію, яка дозволяє їм виживати».
Враховуючи специфіку вітчизняного сільгоспвиробництва, в якому дрібним сільгоспвиробникам відводиться далеко не остання роль, Україні доведеться не лише брати до уваги європейський досвід розвитку сільськогосподарського кооперативного руху, але й всіляко запозичувати його. Бо інакше чимало проблем, з якими вона стикається у виробництві плодоовочевої продукції, не вирішити.
Одна з цих проблем полягає в тому, що майже 40% овочевої продукції не доходить до споживача. Цей факт під час конференції навів доктор сільськогосподарських наук, завідуючий кафедрою овочівництва Національного університету біоресурсів та природокористування України Зеновій Сич. Усього, за його інформацією, в Україні під вирощування овочів відведено 460 тис. га. Але під крапельне зрошення відведено лише 60-80 тис. га з них. «Це вкрай замало, особливо, в умовах нинішньої весни, коли від зими ми перейшли прямо до літа».
Загальновідомо, що чим більше людина з’їсть овочів, тим менше споживе ліків. Про це під час конференції нагадав почесний президент Асоціації «Теплиці України» Володимир Чернишенко. За його даними, до 1991 року загальна площа тепличних господарств в Україні складала 900 га. Пізніше більшість тепличних комбінатів збанкрутіли. Навіть у Київській області з 5 сільгосппідприємств, що займалися вирощуванням овочів у закритому ґрунті, залишилося лише одне.
Причина криється у суттєвому здорожчанні енергоресурсів. Як наслідок, 2009 року загальна площа українських тепличних господарств складала 600 га, 2010 року – 400 га. «Галузь може припинити існування. Це призведе до зростання цін не імпортовані овочі. Їх вартість може зрости втричі», – спрогнозував Володимир Чернишенко.
Все йде до того, що внутрішній український ринок може й надалі заповнюватися завезеною ззовні плодоовочевою продукцією. За даними Зеновія Сича, Китай найближчим часом планує довести щорічне виробництво овочів до 200 млн. т. Уже зараз цей показник у Європі складає 50 млн. т, а в сусідній Туреччині – понад 20 млн. т. Україна в цьому сенсі зі своїми 10 млн. т виглядає аж надто скромно.
Аби захистити країну від надмірного плодоовочевого імпорту, зазначалося на конференції, нічого не залишається, як захистити вітчизняних сільгоспвиробників, в тому числі – дрібних, які сьогодні переважно спеціалізуються на вирощуванні вітамінної продукції. А інакше нам і надалі доведеться готувати український борщ з єгипетською картоплею.
Максим НАЗАРЕНКО,
Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань