А все почалося з того, що якогось дня я, самотня пенсiонерка, на своему обiйстi побачила кабель, що провисав над головою. Коли й хто протягнув понад 70 метрiв дроту, невiдомо. Одразу я цьому не надала значення. А даремно, бо як виявилося пiзнiше, о це й було моею найголовнiшою помилкою. Розумiння цього далося менi дуже дорогою цiною. Якраз у час, коли розпочався городньо-польовий перiод, я садила томати попiд цим кабелем. Ще пораючись на городi, в мене страшенно розболiлася голова. Я заледве прийшла у хату та помiряла кров`ний тиск – вiн зашкалював.
Звiсно, я одразу звернулася з усною скаргою в Чорткiвське вiддiлення “Укртелекому”. Зауважу, що саме з усною заявою, адже спершу подумала, що то хтось “халтурив” поза спинами начальства. Адже до кiнця не можу повiрити, що така поважна контора могла б так “облажатися”: протягути кабель довжиною понад 70 метрiв прямiсiнько над моею головою. А так як додаткових опор нема (й бути не може, бо це ж мiй город), то працiвники “Укртелекому” зачепили кабель зв`язку на гiлля МОЄ яблунi. Однак цей полiт iхньоi фантазii не забезпечив навiть 5-ти метрiв максимального провисання кабеля над землею: до дроту й з моїм невисоким зростом можна дотягнутися. Сказати, що це вимушене “сусiдство” завдає менi багато незручностей, то не сказати нiчого! Я перебуваю у постiйному страсi, що той кабель гепнеться менi на спину, у мене постiйно пiднiмається кров`яний тиск у межах 90 на 180-200, а емоцiйна напруга просто не дає спати. А левову частку своеї мiзерної пенсiї (1009 грн) витрачаю на лiки. На такi мої слова у кабiнетi заступника начальника мене запевнили: “найдорожча панi, ми знайдемо спосiб перенести кабель та все виправимо вже завтра”… Ото “вже завтра” тягнеться понад мiсяць. Я ще декiлька разiв зверталася зi скаргами в мiсцеве вiддiленя “Укртелекому ” та Чорткiвську райдержадмiнiстрацiю, а вiз i нинi там. Тобто кабель щодня провисає нижче й нижче над головою. А от на початку липня, а точнiше 3-го числа, кабель вже був на рiвнi грудей, якби трохи неуважноcтi, то б сталося непоправиме. Того дня пiд обiд я побачила абсолютно незнайомих менi людей, яких, звiсно, нiхто не запрошував. А непроханий гiсть – самi знаете – гiрше татарина буде, особливо коли господиня страждає вiд гiпертонii та iшемiчноi хвороби серця. Коли я спитала їх, а що власне вони роблять на МОЕМУ городi, тi знiтились, посхилювали голови та промямлили: “Ми робоча бригада з “Укртелекому”, нас сюди прислали пiдняти кабель, тому ми нiчого не знаєм, а робимо то, шо нам сказав начальник”. Отак вони поставили мене перед фактом, що обiцяного їхнiм начальником “вже завтра” чекати доведеться ще довго. А в повiтрi пахне скандалом, адже ситуацiя патова: cуciди, що якраз користуюся послугами того ж “Укртелекому” починають наїзди, мовляв їм провели iнтернет, а ти терпи та не огризайся. А це для мене додатковий стрес i шкода для мого й так пiдiрваного здоров`я. Я на них зла не тримаю, бо ми з сусiдами опинилися заручниками системи, де монополiст може робити те, що заманеться, обходячи всi закони та iнструкцiї. не хочу вдаватися й до радикальних методiв вирiшення проблеми, але, думаю, що до суду таки потрiбно буде звернутися. Але негативний осад, що залишився на душi та витрачене здоров`я не можна оцiнити.
Ольга ЛАЗУКА, жителька с.Ридодуби Чорткiвського р-ну
