Дорога
Для поїздки ми записались у місцевому страйкового комітеті. На 19 годину всі бажаючі мали зібратись біля готелю “Тернопіль”. Прийшло того вечора з півтори сотні осіб. Приїхали два автобуси. І лише 15 хвилин по сьомій прийшла представниця страйкому. За цей час люди почали хвилюватись, що всім місця не вистачить. Чому панна Інна не завітала швидше, не поділила присутніх по 59 осіб в автобус за списком, щоб усе було налагоджено як “швейцарський механізм”, незрозуміло. М’яко кажучи не хочеться коментувати розхлябаність. Лише згодом тернополяни дізнались, що приїде ще один автобус. Коли один з бажаючих хотів у неї з’ясувати якусь дрібницю, отримав атомний вибух істерики “та я щодня по 5 автобусів до Києва відправляю”. Старші тернополяни лише усміхнулись у вуса, щоб не нагнітати пристрастей.
-Не можна працювати так з людьми, виконуйте свою роботу,- приструнив сивий чоловік юну скандалістку, яка ніби власноруч пхає автобуси до столиці.
Спочатку в зелені “Неоплани” садили ударівців, які ніяк не могли накуритись. Коли врешті всілись, почали записувати людей. Після оргпроцедур, врешті о 20 годині 20 хвилин добротні автобуси рушили. При виїзді з міста, даїшник лише переписав номер і не ризикнув протримати транспорт більше 2 хвилин. Снігова завірюха не дозволяла рухатись швидко. Та й дорога на Збараж була явно не почищена. Лише за Білокриницею на Кременеччині снігова хурделиця вщухла.
Більшість пасажирів автобуса були щиро налаштовані боротися з владним режимом, розповідали про плани залишитись на кілька днів у столиці, люди диспутували щодо дій політиків, інколи відверто кепкували з них, що викликало лише сміх. Здорову атмосферу псували лише кілька молодиків, які, як виявилось, таки хильнули оковитої “для сугрєву”, хоч панна Інна всіх просила не вживати алкоголь. Правда, вже у Вишнівці молоде покоління “позасихало” і до столиці нагадувало про себе лише неприємним перегаром.
При в’їзді до Києва о 6 ранку ще один даїшник переписував номер автобуса і відпустив “З Богом”.
-Навіщо їм ці номера?-запила пасажирка спереду у водія.
– Та насправді вони з’ясовують кількість прибулих, щоб передати “Беркуту” стояти їм ще чи вже втікати,- вдало віджартувався шофер.
У столиці
На майдан ми досить легко добрались на метро.Там присутніх з пів тисячі людей слухали пісні у виконанні Олексія Молчанова. Потім підійшла Руслана. Подякувала присутнім, що “Майдан є”.
Оглядаючи таборове містечко, громадські приймальні народних депутатів (від Тернопільщини довелось побачити тільки намет Михайла Апостола, хоч казали, що є ще Василя Деревляного) помітили чистоту. Люди варили сніданки, дим приємно лоскотав ніс різними запахами. Помітно неозброєним оком, що серед майданівців планує доброзичлива атмосфера, навіть випадково зіштовхнувшись, усі щиро, з усмішкою вибачаються, питають чи все гаразд.
Активно Євромайдан почав збиратись десь близько одинадцятої години. Чи було в обідню пору мільйон людей чи ні – не важлива насправді статистика. Звичайно, брєдова статистика правоохоронців чи російських каналів про максимум у 50 тисяч навіть не варто брати до уваги. Значно важливіше, що вся столиця живе ідеєю майдану, що людей не меншає, розчарованих взагалі не має, на дурниці і помилки політичних вождів українці ставляться не надто категорично, в метро усі пасажири жваво реагують на патріотичні вигуки на зразок “Слава Україні!”, панує всюди доброзичлива атмосфера, молодь допомагає літнім людям, кияни пропускають вперед приїжджих на вічі, щоб люди з регіонів могли краще роздивитись і послухати лідерів, аби ті потім могли переповісти правду своїм друзям, рідним і сусідам в рідних містах.
Цієї неділі кинулось в очі неймовірна кількість партійних стягів. Але ще до початку віча ведучий попросив їх згорнути, щоб “гальорка” могла бачити лідерів. У Тернополі й досі ті, що називають себе політиками, ще не зрозуміли, що люди не приходять дивитись на їхні кольорові шмати. У файному місті досі вигукують “разом і до незрозуміло якого кінця”. У столиці ж – лише до перемоги! Звичайно, гасла – це дрібниці, але в Тернополі настільки збирається всіляких елементарних неграмотних дурниць, що інтелігенцію вже коробить від тих псевдолідерів.
У столиці, перед вічем, виступав гурт “Соколи” і Тарас Петриненко. Останній був надзвичайно популярний, а виконана ним з Тетяною Горобець “Молитва” справила неймовірне враження на мільйонну аудиторію.
Як і в Тернополі, серед усіх виступаючих на вічі у столиці, найпереконливіший виступ тримав… ведучий. У Тернополі з душею це робить Олександр Смик, але йому дуже погано допомагають з оперативними повідомленнями що робиться у цей час в столиці та інших Євромайданах країни.
Виступи лідерів опозиції чули усі. Змістовну частину можна аналізувати вже по буквах. Тоді ж Кличко неприємно вражав неграмотністю, Тягнибок -вереском, більш-менш цікаво, але надто невпевнено виступав Яценюк. З усього сказаного можна було зробити висновок, що опозиціонери хочуть сідати за стіл переговорів. Проти цього виступає Юлія Тимошенко, якій вже втрачати нічого. А ось трійка лідерів, складається враження, хочуть «домовитись» зі злодієм, щоб він грабував не двома руками, а лише однією. Тому не дивно, що зачитаний лист донькою Тимошенко лист від матері з пропозиціями виглядав найзмістовнішим. І нехай донька не добре володіє українською мовою, не добре читає, але саме озвучена нею інформація була найдієвішою. А от партійні лідери, які минулого тижня не мали плану дій, під критикою саме журналістів таки створили його. Але кожен свій. Майдан зі здивуванням слухам кожного партійного бонзу і не чим далі, то більше не вірив своїм вухам. «Чому вони не оприлюднили зі сцени єдиний план дій опозиції?» – питання досі відкрите. Цієї неділі політики хочуть отримати «благословення» Майдану на переговори. Цікаво, підтримають це люди, чи буде так, як колись Тимошенко «обскакала» Петра Порошенка, організувавши заздалегідь одно партійців на мітинг Ющенка, а міцні чоловіки з прес-служби і охорони винесли її на руках.
Євромайдан від помаранчевого відрізняється неймовірною освіченістю. 47% учасників нинішнього мають або здобувають вищу освіту. Тому, політики можуть й не отримати мандат довіри на переговори.
Не сподобався журналісту «ПРО ВСЕ» на недільному майдані ніякий виступ Юрія Луценка та письменника Андруховича. Особливо здивувала теза про обмеження повноважень Януковича-президента. Колишній головний міліціонер країни схоже навмисне випущений владою, щоб ще більше сплутати карти опозиції.
Владика Любомир Гузар, який виглядав фізично виснаженим, але неймовірно сильний духом, викликав захоплення у всього Євромайдану. Його «молитвою і працею» досягти успіху надзвичайно надихнуло людей. А ось катастрофічно непідготовлений виступ представника інтелектуальної еліти нації від групи «1 грудня» викликало розчарування. Єдине, на що можна сподіватись думаючій частині Євромайдану, що включивши моральних авторитетів України до групи переговірників зі владою, перші не дозволять скуритись другим. Віриться, що так воно й буде, оскільки добру справу на Євромайдані починають завжди з молитви.
Основна частина недільного віча завершилась після виступу Олександра Турчинова. Його неприємний голос, який критики справедливо називають «з геббельсівським акцентом», закликав уже третій тиждень поспіль українців пікетувати порожній Кабмін і Адміністрацію Президента. Для чого це робити у вихідний день? Невже опозиціонери не можуть придумати куди направити енергію мільйонного віча? Можливо, що зменшити аудиторію для виступаючих Порошенка, Лук’яненка та інших маразматиків, які на націоналістичному полі колотять Україною вже два десятиліття?
З підтримки слів виступаючих можна було зробити висновок, що найбільш актуальним для людей є питання випустити незаконного засуджених політв’язнів. Чи стосується це Юлії Тимошенко – важко сказати, оскільки майдан не надто активно підтримував гасла, які стосувались Леді Ю. На вічі було зрозуміло, що люди вимагають «зека-геть!», а не на переговори. Ну і звичайно, не забували люди про відставку уряду Азарова. Про технічний уряд, який «проскакує» у новинах від опозиції, ніхто не згадував. Інтелігенція побоюється, що там може сісти в крісло прем’єра Арбузов. Всі майданівці бачать просто народний уряд. Навіть не називаючи прізвищ.
Борис Машлянка
P.S
Звичайно, цікаво було й порівняти змістовне наповнення і форми подачі у Тернополі місцевими “сусаніними”, про блуд яких не писав у файному місті хіба неписьменний та столичними лідерами. Файне місто, на жаль, суттєво програє… Лише у середу опозиційна команда надзвичайно добротно спрацювала, згуртувавши тернополян з допомогою сирен.
Сподіваємось, що Майдан таки переможе і українці врешті-решт почнуть розбудовувати свою країну, а всілякі паскудники, які нині намагаються вже скористатися хвилею народного піднесення, таки будуть відсіяні розумними і порядними людьми.
