Тричі наступати на одні й ті ж граблі – ознака не стільки тупості, як курячої сліпоти. Влада цілковито втратила орієнтацію в просторі. Як в політичному, так і в гуманітарному. Всупереч своїм задумам,побиттям беззахисних студентів на майдані Незалежності та звірячою вакханалією“Беркуту” на Банковій,печерська олігархія несподівано для себе за одну добу отримала все те, що дбайливо вирощувала протягом свого правління. На такий щедрий подарунок не сподівалась навіть опозиція. Майдани й вулиці країни заполонили мільйони ображених і принижених, яких уже “дістали”. На жаль, навіть цей стихійний всенародний вибух не втихомирив межигірського“фантомаса, що розбушувався”. 11 грудня “Беркут” втретє спробував “зачистити” Майдан. На цей раз безуспішно.
Набивши лоба обфантастично миттєву реакцію українського суспільства на показове і жорстоке застосування сили проти неозброєних людей, зараз влада намагається змінити тактику. Тим паче, що відтепер Україна знаходиться в центрі усіх світових топ-новин та міжнародного політикуму. Вочевидь, застосування сили не отримало жаданого результату. Підказки російських феесбешників стали поганою підмогою українській владі не тому, що “Україна – не Росія” і навіть не тому, що ідеї Майдану вже проникли в кабінети та голови значної кількості президентського оточення і впливових товстосумів. Спрацьовує природній інстинкт самозбереження: якщо ти не можеш перемогти, спробуй хоча б протиснутися попереду інших у церкві на службі божій. В історії таке вже траплялося. Тож Україна в очікуванні нових міграцій та зрад свого володаря.До речі, зійти на ешафот правителям, зазвичай, допомагає саме найближче оточення.
Щурі тікають першими. Однак, втікають вони з корабля, який потопає, тільки тоді, коли можна перебратися на інше судно.Наївним було б думати, що влада розчулиться і піде на поступки. Прийняття Закону України про звільнення усіх заарештованих “майданівців” та припинення вже порушених кримінальних справ проти активістів усупереч очікуванням не стало кроком до перемовин влади і громадськості. Тільки страх перед персональними санкціями Заходу в частині арештів їх закордонних активів змусив Януковича піти на цю поступку.
На що розраховує влада?
Теза перша. Влада не буде розганяти Майдан. Вона спробує його приспати. Ніби проявляючи показову поблажливість і терпимість, вона докладе усіх зусиль, щоб довести його до маргіналізації.Завдання влади – перетворити київський Майдан на блок-постЮлії Тимошенко біля Печерського суду на Хрещатику. Окрім планових провокацій з п’яними та дебоширами на Майдан вже масово запускаються безпритульні люди, безхатьки й волоцюги.Майдан намагаються опустити до рівня нічліжки. Тим самим знизити його справжній авторитет, як унікального світового рупора повсталого народу.
Теза друга. Нинішнє “совкове” чиновництво не здатне на креатив. У своїх “спецопераціях” з дискредитації та знищення Майдану воно використовуватиме штампи, які застосовувались НКВД і КГБ до повстанців УПА та українського дисидентства 60-80-х років. Перш за все, це впровадження в керівництво Майдану “своїх” людей, дискредитація як лідерів, так і самих ідей національного спротиву, організація зовнішніх і внутрішніх провокацій, суцільне стеження і прослуховування, спроби розсварити людей на національному, релігійному чи політичному ґрунті, створення атмосфери невдоволення тимчасовими незручностями пов’язаними з діяльністю Майдану, підкидання та виявлення заборонених і небезпечних предметів та речовин, тиск на родину, фізичні розправи.
Теза третя. Порядність і об’єктивність висвітлення майданних подій українськими журналістами дещо розчарувало нинішню владу. До того ж, організувавши криваве побоїщебільш як дев’яти десятків журналістів,влада вступила у власну “cтолітню війну”. З журналістами сваритися не можна, тим паче воювати – в усіх випадках ви програєте. Але оскільки ідеологічна платформа сталіністів і фашистів майже однакові, то підстаркувата влада все ж спробує використати постулат Геббельса: “Дайте мені засоби масової інформації і я з будь-якого народу зроблю стадо свиней”. Відтак, медійний простір очікує чергова “зачистка”, після чого можна буде скористатися другим постулатом Геббельса: “Якщо ви промовите достатньо велику брехню і будете її повторювати, то люди врешті-решт у неї повірять. І так можна продовжувати брехати доти, поки державі вдається приховувати від людей політичні, економічні та військові наслідки цієї брехні”.
Теза четверта. Відкриття “другого фронту”, створення опереточних “антиєвромайданів”, організоване звезення їх до Києва і нацьковування одного майдану на інший.Залучення так званої “широкої громадськості” та виступи “ображених”. Підкуп і адміністративний тиск на держслужбовців та членів їх родин.
Сподіватися на швидку перемогу Майдану не варто. Не для того вони роками нарощувала поліцейщину, щоб так швидко віддати награбоване. Усім пора змиритися, – перш за все, громадським і політичним лідерам, – що зміни не відбудуться завтра. Склалася патова ситуація, коли ні у влади немає духу розігнати Майдан, ані в опозиції немає сили використати Майдан у своїх інтересах. Приклад: результати виборів на п’яти “проблемних” округах. Треба налаштовуватися на тривале й затяжне протистояння. Але якщо ми дійсно хочемо стати вільними людьми, то маємо бути готовими до того, що нас теж чекає “шлях Махатма Ганді”. На щастя, в епоху новітніх технологій і засобів комунікацій він значно коротший, ніж у Ганді.
Альтернативи існування Майдану нема. Він має стояти. Час від часу можна почути, мовляв, люди втомилися, на Майдані стає нудно, влада “імєла його ввіду”, він дрібніє… Відповідь проста – Майдан не гучномовець і не дискотека. На Майдані не можна стояти усій країні одночасно і все життя. Частина захисників Майдану має працювати, частина – вчитися, хтось має відпочити і полікуватися. Йде постійна ротація учасників Майдану. Наш Майдан увібрав у себе ідеологічну і структурну модель побудови Запорозької Січі. Така ж самоорганізація, таке ж торжество свободи і демократії, та ж структура тимчасового побуту і колективного захисту, схожа система управління цим організмом. Якщо ж функцію Майдану звести до банального підрахунку чисельності, то відповідь знаходимо в тій же Запорозькій Січі. Кількісний склад Війська Запорозького Низового ніколи не був сталим,адже як вхід, так i вихід із Січі були вільними. Термін перебування не встановлювався. Кожен міг виходити з Січі будь-коли або при потребі. Козак покидав Січ, коли в нього з’являлося бажання служити в якомусь з українських міст, коли надумав одружитися й заводити власне господарство чи просто набридало життя в Січі. 3рештою, він знову міг повернутися. Тим, хто покидав Запорожжя, навіть видавали атестати для вступу на службу до одного із гетьманських полків. Чисельність Війська Запорозького Низового в різні часи коливалася від 3 до 60 тисяч козаків.
Але найголовніше. Майдан, перш за все, – це найактивніша частина суспільства, яка делегована усім українським народом. Разом з тим, при потребі Майдан здатний зібрати мільйони людей з усієї країни в найкоротший термін. Чим більше сили застосовуватиметься до Майдану, тим більше людей завтра сюди вийде.
Майдан має виробити нову ідеологію і систему свого існування, змінити принципи національного спротиву. Він має трансформуватися у широкий багатомільйонний всенародний громадський рух, – щось на кшталт колишнього Народного Руху України, – який за даних обставин здатний перезапустити усю політичну систему.Народ недвозначно має бути зорієнтований лідерами на довготривалу боротьбу. Але для цього треба розробити і подати людям чіткий та зрозумілий План діяльності загальнонаціонального руху на короткий термін і довгострокову перспективу.
Зрозуміло, що будь-яка війна в кінцевому рахунку має закінчуватися переговорами. Найкраще було б, якби вони починалися до громадянського вибуху. Та оскільки влада не хоче чути й бачити, то вимоги, які висуватимуться до неї, мають бути достатньо жорсткими, інакше вона знову їх не почує. У жодному випадку переговори не повинні проводитися на умовах капітуляції. Будь-які перемовини з владою мають вестися публічно з прямою трансляцією в телеефірі, а також з рівним представництвом від влади, опозиції та громадськості.
Майдан, який не рухається, вмирає. Щоденно він має виконувати нові завдання. Для Майдану починається системна і добре організована робота, в якій мають бути прораховані, як перемоги, так і можливі ризики. Дуже важливо створити систему колективної безпеки як Майдану, так і самого руху. У Києві майдани не закінчуються. Якщо ми хочемо вигравати президентські вибори і змінити систему мислення, то треба рухатися на Схід, освоювати Наддніпрянську Україну, Схід і Південь. Там треба збирати майдани, а не на Заході, де майже на 99 відсотків усі патріоти. Другий напрямок – це наші райони й села, задурені і зашугані місцевими феодалами.
Нинішній Майдан – це той довгоочікуваний соціальний ліфт, який здатний підняти на політичну поверхню сузір’я нових облич. Суспільство давно в очікуванні змін в українському політичному пантеоні. Нинішній Майдан – це своєрідний інкубатор, де виношується, народжується, а тоді розноситься по всій Україні нова ідеологія гідності, ідеологія відповідальності за свою країну, почуття громадянського і власного достоїнства. Владі пора вже утямити, що нас не тільки не можна бити, а й ображати.
Майдан – лише початок.Попереду тяжка й буденна праця. Майдан – не лишень українська подія. Це вже всесвітня історія, в якій наша хата не скраю.Якщо ти українець, якщо ти любиш себе і своїх дітей, прийди на Майдан. Може саме ти зміниш Україну і світ.
Віктор ЛИТВИНЧУК,
академік Академії будівництва України, член Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих