Шановні тернополяни! Незаперечним фактом є те, що ворог напав на нашу країну. Воїни Національної гвардії та Збройних Сил приведені в стан бойової готовності.

Ведеться інформаційна війна. Ворожа пропаганда намагається всіма шляхами понизити морально-патріотичний дух всієї держави.

Ми всі ввечері включаємо телевізор, і з біллю в душі спостерігаємо за тим , що робиться на південному сході.

З метою підняття морально – патріотичного духу наших вояків, ТОГО «Тернопільські підсумки», , Тернопільский громадський люстрацій ний комітет , звертаються до Вас з проханням : напишіть бійцю листа. Просто декілька слів , просто від щирого серця, від Вас, чи від Ваших діток.

Листи можна приносити за адресою : вул. Крушельницької 18, каб. 510, або телефонуйте за номером: 0971136235.

Якщо в Вас не має можливості привезти листи, ми під’їдемо до Вас та заберемо їх. Прохання: в конверт вкласти пустий конверт для зворотної відповіді.

Слава Україні!

 Тарас Білан, Тарас Герман

***

До Великодня редакція “Сайту громади Приірпіння” вирішила зібрати листи для наших військових та привезти паски й накрити солдатам святковий стіл від громади Приірпіння…. Гуляйполе, що розташоване в Запорізькій області, зустріло нас такими ж синьо-жовтими стягами….

Місце дислокації розглошувати не можемо – це таємниця. Але можна сказати, що вони недалеко біля самого пекла.

Попри дощ нас виглядали з самого ранку.

“Я коли побачив, що до нас під’їжджає машина з номерами Київської області – не міг хвилин 5 нічого сказати через ком в горлі”, – говорить старшина Сергій.

“Ігор казав, що до нас хтось має приїхати, але я не думав, що в когось вистачить духу їхати сюди за 800 км”, – додає старшина.

DSC_0065Земляків вітали як справжніх героїв.

Смаколики від Громади передали нашим військовим із величезним задоволенням.

Найбільше солдатів розчулили листи від дітей.

Вони їх читали і перечитували.

“Я дуже хочу, щоб ви перемогли, а вороги програли.Тому що Путін не мав права забирати Крим. Тому що Крим належить Україні! І ви – переможете. Я в цьому впевнена. і я хочу, щоб не було війни, не хочу, щоб люди вмирали,” – пише Аня, учениця 18-ї школи селища Коцюбинське.

“Нічого собі, мені п’ятикласниця написала… Які в дитини дорослі думки… Війни не буде, сонечко…”, – говорить стиха військовий, читаючи лист.

І всі хлопці з ним погоджуються. Й читають далі.

“Здравствуй незнакомый солдат. Меня зовут Лера. Я учусь в школе, заканчиваю 8 класс. Хочу виразить благодарность за вашу службу, за защиту нашей Родины. А Родина – это близкие и дорогие люди, родные места, родной дом, любимая, независимая страна,” – пише 8-микласниця Лера.

“Я уверена в том, что служба в армии это долг в первую очередь перед самим собой. Ты бережешь наш покой, покой дорогих и близьких тебе и мне людей. Я горжусь тем, что в нашей стране есть люди, которие будут нас защищать… Я желаю тебе и твоим друзьям отличной служби и крепкого здоровья. До свидания.” – Такими словами завершує Лера свій лист.

Символічно, що учениця Ірина з промовистим прізвищем Родіна присвятила нашим героям свого вірша:

Ти стоїш на державнім кордоні,                                          Знаєш ти, як любить Україну

Ти та інші вкраїнські сини.                                                  І віддати їй серце своє.

Ти – вояк, не у вражім полоні,                                             Знаєш, як не тікать на чужину,

Не скорили тебе вони.                                                        Знаєш ти, що честь в тебе є.

            ***                                                                                          ***

На обличчі твоїм горить мужність,                                       Я пишаюсь тобою, солдате,

Хоч підступний за спинами кат,                                           І пишатимуся завжди.

Та великого серця потужність                                              Адже так Україну кохати

Підірве і мільйони гармат.                                                   З-поміж тисяч зумів лише ти.

Дехто з солдатів ледь стримував сльози, адже на багатьох вдома чекають діти.

“Політрук, ти дурак, да? Нахіба ти приніс сюди ці дитячі листи? Ще раз таке зробиш – уволю. А то, понімаєш, я мужик, а прочитав три листи і на сльозу пробило. У мене ж самого двійко дітей, яких я давно вже не бачив,” – каже капітан-танкіст Кирил (ім’я змінене) родом з Криму нашому замкомроти з виховної роботи Ігореві Домбровському.

Звісно, танкіст жартує. Листи йому сподобалися. Хлопці сидять довкола багаття й читають дитячі каракулі з малюнками.

“От би знайти потім тих діток, які нам це писали. Прийти до них на урок до класу, побачити і подякувати. Так по-дорослому написано, аж мурашки… Може, і мої отак комусь намалювали,” – говорить механік-водій з Вишгородського району, якого тут усі кличуть Льончиком.

“Коли читають листи від малечі, то відчувається прямий зв’язок між воїном і дитиною. Нема посередника – журналіста телебачення чи газети, батьків… Багато звернуло увагу, зокрема люди старшого віку, що листи були складені трикутниками як в другу світову…,” – говорить заступник командира роти механізованої бригади Домбровський.

“І тут я зрозумів, що Рай на землі все таки є. Рай – це коли люди бачать щасливих дітей, заради яких вони живуть і мусять іти воювати за мир. Щаслива країна неможлива без щасливих дітей. Це дуже відповідально і дуже важливо. Цей посил від дитини є ключовим… У деяких солдатів на очах були сльози, за які на війні не соромно,” – додає Домбровський.

Увечері солдати пригощали вже нас своєю вечерею. Польова кухня приготувала зелений борщ, кашу. Пили чай з крекерами. Повар Віталій каже, що на борщ місцеві принесли щавель, буряк та моркву.

“Я вже 20 років працюю поваром, дружина моя теж повар. Як тільки з військкомату зателефонували, відразу зібрався і сюди. Стараюся урізноманітнити стіл з того, що є. Нормально. Людям, звісно, спасибі, допомогають”, – говорить Віталій, який родом з макарівського району Київської області.

Увечері поблизу багаття хлопці надсилають у сусідні роти от такі sms-привітання:

“Христос воскрес! Зеленіють чоловічки в полі біля хати… Замість писанок у кошик покладу гранати. Як ковбасонька звернулась стрічка кулемету… Ось такі от в Україні весняні прикмети! Але вірю, що Великдень нас веде до миру! Запануємо ми браття. Слава Україні!”

Якщо вдень ще було відчуття, що це просто туристичний табір, поступово приходить усідомлення, що ти таки на війні.

Техніка заряджена і замаскована, на ніч хлопці розходяться на варту й обмінюються паролем. Вириті траншеї та окопи.

Свій побут солдати воліють не обговорювати:

“Нам треба підтримувати моральний дух армії. У нас все добре”.

Але що б не говорили хлопці – не може не впасти в око той факт, що попри щоденні зливи вони ховаються посеред поля навіть не в наметах, а під брезентом й каремати лежать на сирій землі.

У них навіть немає змінного взуття. Ходять на босу ногу в простих капцях. З-поміж вояків уже немає жодного, хто б не кашляв.

“Так, у нас дійсно є проблеми з матеріальним забезпеченням і ми з прикрістю це змушені визнати. Ми знаємо за те, що не вистачає карематів, бронежилетів, наметів. У травні маємо це закупити. Тендерні закупівлі завжди потребують часу, ми й так їх робимо за спрощеною процедурою,” – повідомляють у прес-службі Міноборони.

А поки Міноборони лише обіцяє покращити матеріальну базу вояків, станом на зараз ніхто не знає, скільки ще днів доведеться киснути в полі під дощем, місити багнюку в патрулях й мерзнути годинами в секретах.

Після того, як журналісти таки наполягли – солдати склали список своїх потреб. І хоча зараз армія їм зарадити не може, в Приірпінні вже знайшлись ті, що негласно погодилися допомогти землякам й підтримати їх необхідним.

Місцеве населення теж підтримує наших. Солдатам тут перуть та сушать речі, повідомляє kotsubynske.com.ua

“У нас же армія з народом. Народу ми допомагаємо. От хлопці вчора дідові дрова пиляли півдня, так він нам віддячив піснями на гармошці і шматком сала. А нашим артилеристам місцеве населення весь одяг своїми машинками випрало і висушило,” – говорить старшина Сергій.

Тим часом увечері на розмову до свого танку журналістів кличе офіцер-кримець Кирил (ім’я змінене на його прохання).

Напишіть відгук