Всі заяви Садового – дистильовано правильні, зі завідомо безпомилковими акцентами. Проти цього нема антиотрути, позаяк неможливо збити того, хто говорить лише! правильні речі. Будь-яка негативна (і правдива) інформація про Садового нейтралізовується його позитивністю. Цей прийом нейтралізації критики безвідмовно працює на далеку відстань. Тому успіхи “Самопомочі” поза Львовом – це результат тотального незнання про справжню діяльність львівського мера. Укотре перемагає обгортка.
На виборах Садовий апробовує технологію – “привласнення міста”. Все, що є найпозитивніше про Львів, стало працювати на політика Садового. Не-львів’яни голосують не за “Самопоміч” – а за красиві емоції, пов’язані зі Львовом. Це голоси за креативні кав’ярні, розмаїте фестивальне життя, австрійську бруківку і шикарну атмосферу міста. Це голоси за свою власну європейськість, за себе кращого. Так, Садовий віртуозно конвертував імідж міста у свою приватну кар’єру. Аплодую стоячи.
Хто не знає, він завжди був чи не найбагатшою людиною Львова. Будучи в віці Курченка, теж купляв нерухомість, цілі редакції, фірми, інституції. Давні друзі розказують, як він якось прикурював 100-доларовими купюрами. Це ультразаможна людина, яка навчилася замістити свій статус образом молодого, свіжого, успішного діяча. Садовий – це чистий продукт медіа. Саме тому він одразу став медіа-магнатом. Людина, яка має гроші і медіа, може все.
Не знаю, чи може двічі-мер бути “новим”. Але за дві каденції його не раз ловили на подвійних стандартах. Бюджетні доплати воякам УПА – з одного боку, а з другого – мерія кладе 20 мільйонів гривень на депозит у російський БМ-Банк. Мерія розчистила ринок під московську компанію, яка займається візуальною рекламою (білбороди, сітілайти), попередньо витіснивши з центру міста всіх місцевих операторів. Про сприяння російському “Альфа Джаз Фесту” теж усі знають. За безцінь продано універмаг “Львів” (2 тисячі кв м) у самому центрі міста, де вартість одного метра занижена в 10 разів. Аналогічно – готель “Львів” (12 тисяч кв м) пішов за смішні 18 мільйонів гривень. У рекультивацію Грибовицького сміттєзвалища безрезультатно закопано десятки мільйонів. Статуту Львова досі немає, а той, що розроблявся, коштував бюджетові 1 мільйон гривень (тоді як Статут Житомира коштує 114 тисяч).
Євро-2012 – окрема тема. Мер мав тепличні умови: цілий департамент із сотнею працівників, а також заступник по Євро з офісом у Києві та зарплатою 20 тисяч. Депутати на прохання мера виділили 25 гектарів землі для стадіону наосліп, не знаючи ні інвестора, ні проекту. Фірма Alpine отримала 40 мільйонів за проект, який визнано поганим. Інший проектант “Арена.ком” взяла за експертизу 1,6 мільйонів євро, але не представила ліцензію на виконання таких робіт. Закінчилось усе тим, що Львів опинився в зоні вильоту, і Колєсніков з Азаровим почали рятувати ситуацію. І Садового, який отримав привіт від СБУ – за особливо великі розміри розкрадання на будівництві стадіону порушено 7 кримінальних справ. Відтоді Андрій Іванович уже відкрито вважався представником донецьких у Львові. Жодна місцева фірма не була допущена. Місто підписало всі акти виконаних робіт (з завищеними сумами) для донецьких. А Садовий публічно співав дифірамби професіоналізму Колєснікова. Усі це забули.
До чого я веду? Садовий – це не Львів. Львів’яни мають цього мера тільки тому, що жодне партійне середовище не в змозі висунути альтернативу Садовому, який бездоганно працює з громадською думкою. А все позитивне, що є у Львові, працює конкретно на Садового. І зараз молоді й креативні кандидати від “Самопомочі” працюють на Садового, який їхніми світлими обличчями робить собі стартовий майданчик на президента. Нового, успішного, сучасного. Така собі “галицька інвестиція” у своє майбутнє.
Остап Дроздов, журналіст
