Орденоносець-першокурсник Андрій Пец

Молодший сержант Андрій ПЕЦ — один з п’яти першокурсників факультету бойового застосування військ Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, який має досвід участі в антитерористичній операції на Сході країни. До то ж за успішне виконання бойових завдань у зоні АТО та виявлені при цьому героїзм і самовіддачу він нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Торік, 8 березня молодший сержант Андрій ПЕЦ у складі 1-го аеромобільно-десантного батальйону виїхав на навчання «Весняна злива». Чернігівська область стала першим пунктом на шляху військовослужбовців бригади до маршу в Луганську область, а потім й участі в антитерористичній операції.

Серед завдань, які виконували львівські десантники, були супроводження і охорона підрозділів, конвоювання військової техніки та озброєння, несення служби на блокпостах тощо. Часто доводилось жити просто неба, а спати в бронетранспортерах або під ними.

— Перші серйозні бойові зіткнення для мене і моїх побратимів розпочалися наприкінці червня — на початку липня. Тоді одним з головних завдань військових було звільнення Слов’янська. На цьому шляху одним з опорних пунктів бойовиків було селище міського типу Миколаївка. Місцеву гідроелектростанцію бойовики перетворили на справжню фортецю. Сприяли цьому і підземні комунікації, які були хорошим укриттям від обстрілів. Бої за цей стратегічний об’єкт неможливо забути. Злива куль зі стрілецької зброї, постійні постріли з РПГ і СПГ, прилітали й снаряди з танкових гармат… Здавалося, це було справжнє пекло! Три дні велися бої. Коли згодом побачили над будівлею біле полотнище, то подумали, що бойовики вирішили здатися. Як з’ясувалося, це чоловіки та жінки цього підприємства, яких російські найманці цинічно зачинили в одному з цехів, а самі ховалися в добре захищених бункерах. Ми були шоковані. Слава Богу, що тоді ніхто з цивільних людей не постраждав. До речі, там, де ховалися бойовики, бачив російські сухпайки і консерви. Тож і ця їхня «гуманітарка» мала суто військове призначення, — розповідає молодший сержант Андрій ПЕЦ.

Після взяття і зачистки Миколаївки шлях на Слов’янськ був відкритий. За звільнення цього населеного пункту і виконання поставленого завдання контрактник і був представлений до високої державної нагороди.

Втім, повертаючись до подій липня минулого року, слід зауважити, що молодший сержант Андрій ПЕЦ також виконував завдання в розвідувальному дозорі. Нечисленна група передового загону десантників мала виявляти опорні точки противника, засідки і надавати координати бойовиків нашій артилерії чи авіації. Для такої групи виявити противника — це фактично викликати вогонь на себе і в такий спосіб з’ясувати місцезнаходження ворога, його сили та засоби.

— У ході операції зі звільнення Слов’янська нашій групі поставили завдання: вийти і зайняти висоту, з якої добре проглядалося місто. Танк і два БТРи попереду нашої групи пройшли, а заключна машина колони підірвалася на протитанковій міні противника. Пощастило, що з дев’яти хлопців лише одного серйозно поранило, ще троє були контужені, серед них і я, — розповідає Андрій ПЕЦ. — Як згодом розповіли сапери, на тому місці вони виявили ще декілька протитанкових мін, а також протипіхотну МОН-100, яка мала розірватися, коли ми виходили з машини.

Ніч бійцям довелось перечекати на блокпосту. Потім поранених відправили в районну лікарню Ізюма. Після того Андрій лікувався у військових шпиталях Харкова та Львова.

— Після реабілітації дізнався від товаришів, що учасникам АТО пропонують вступати до вищих військових навчальних закладів. Згадав свою давню мрію і подав клопотання, — пригадує вже першокурсник молодший сержант Андрій ПЕЦ.

Підтримала такий вибір чоловіка і дружина Ірина, з якою вони разом виховують двох діточок — семиричну Андріану і дворічного Євгена.

— У моїй сім’ї не було військових, та я вже в дитинстві вирішив, що хочу стати офіцером, — розповідає Андрій. — Після сьомого класу вступив до Прикарпатського військово-спортивного ліцею. У 2004 році успішно його закінчив, але пішов на завод, де працював слюсарем мій батько, та став його учнем. Паралельно вступив на заочне відділення юридичного факультету Тернопільського інституту імені В. Чорновола.

Після першої сесії отримав повістку та згодом прибув до однієї з частин Західного оперативного командування. А коли 2006 року строкова військова служба підходила до завершення, вирішив підписати контракт і зробити перший крок на шляху до реалізації мрії стати професійним військовим.

У частині довелося служити на різних посадах: стрілець, начальник радіостанції, водій. За цей час Андрій успішно закінчив чотири роки навчання в інституті у Тернополі і вступив на магістратуру до Львівського університету бізнесу та права. У 2010 році став магістром правознавства. Через три роки частину скоротили, тож Андрій перевівся у 80-ту окрему аеромобільну бригаду.

— Навчатися в академії дуже подобається. Хотів би подякувати керівному складу нашого факультету на чолі з полковником Артуром Луньковим, начальнику курсу майору Денису Латишеву, викладачу кафедри вогневої підготовки полковнику запасу Анатолію Крупкіну, начальнику кафедри тактики полковнику Сергію Похнатюку, які завжди мають час вислухати курсантів, прийти на допомогу та підтримати в процесі навчання, — розповідає молодший сержант Андрій ПЕЦ.

Віталій Стечишин