Фронтові замітки: роздуми по тактиці боïв і волонтерства

У попередніх коротеньких репортажах з лінііï фронту я знайомив читачів з діяльністю волонтерських груп “Схід і Захід разом” та УНСОвських ветеранів по доставленню допомоги до передових позицій наших військ. До обидвох я маю честь належати, бо окрім своєï воєнкорівськоï роботи, вважаю волонтерську такою що наближає мить перемоги другою після важкоï солдатськоï. З групою “Схід і Захід разом”, а саме з Василем Конько, Едуардом Хатмулліним я об’ïздив з 23 лютого по 1 березня 2015 року райони Кримського ( висоту 34 Б), Ніжного, Попасноï блок-постів і опорних пунктів біля залишеного нашими військами Дебальцевого, а саме в Луганському і Мироновському. Саме між Ніжним і Кримським, як я вже писав, ми з Василем Конько на нашому бусику “Балу” заïхали на нічийну територію і тільки спецназівська “чуйка” Василя врятувала нас від можливого полону або підриву на ростяжках розвідгруп противника у покинутому чи то в якомусь диспансері, чи якомусь поселенні в кілька котеджів з водонапірною баштою. Висновок: волонтерські групи що працюють на “передку” повинні мати відповідну підготовку (на рівні загальновійськовоï стрілковоï), оснащення засобами зв’язку (закритий канал радіозв’язку, телефони на прослушці противника), паперові зразки військових карт дрібного масштабу і звичайно щось для самооборони волонтерського екіпажу (дозволена в законодавчому порядку стрілкова зброя), це все звісно прекрасно було б в ідеалі. По мінімуму потрібне знання терену ТВД і наявність карт дрібного масштабу. З УНСОвського досвіду в секторі “М” (біля Маріуполя) де з 3 по 7 березня 2015 року, я разом з Юрієм Симчишином, Романом Пелехатим перебували у своïх побратимів з куреня УНСО (54 ОРБ) під командою друга “Ольжича”, в узагальненому вигляді можу константувати той самий висновок. Тепер щодо тактики боïв, забігаючи наперед зазначу що з двох останніх фронтових журналістських рейдів, я привіз багато матеріалу у вигляді інтерв’ю, роздумів, фотофактів. Записані вони з бійцями, командирами, волонтерами ( друг “Ольжич” УНСО, Марічка Подибайло (дівоче прізвище Плескун-тернополянка зараз в Маріуполі) і багато інших) публікувати повні версіï звичайно буду трохи згодом. Писались вони для майбутнього видання “Фронтові нотатки: волонтера і журналіста” яке, я маю сподівання вийде колись невеличким накладом. Зараз же подам роздуми відносно тактики, своï і моïх співрозмовників (друга “Ольжича” курінь УНСО-командира; зам.ком.взводу 128-ï окремої гвардійської гірсько-піхотної Туркестансько-Закарпатської двічі Червонопрапорної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України , сержанта Володимира Триноги уродженця Коломиï; Едуарда Хатмулліна десантника запасу, волонтера групи “Схід і Захід разом” з Донбасу), короткими тезами і висновками.

Вогневі засоби і обладнання позицій

Оскільки у сучасній опосередкованій гібридній війні (Proxy War) танконебезпечні напрямки в обороні і поява на них бронеоб’єктів набувають особливого значення, то боротьба з цими об’єктами з допомогою ПТРК і ПТУРСів є пріоритетною. Незалежно чи це комплекси нашого виробництва чи краïн НАТО їх потрібно максимально замасковувати в системі оборонних опорних пунктів. Підготовлювати пускові площадки заздалегідь, а сам засіб виставляти на сектор ураження (стрільби, пуску) тільки при появі цілі (танка, БМП, БТР, і ін.). Так на одній з позицій наш підрозділ втратив два “Фаготи” ( «Фагот» — радянський переносний протитанковий ракетний комплекс 9К111), невикористаними за бетонним бруствером, ворожий танк очевидно бив у точку по розвідданим з БПЛА.
З огляду цінності розвідданих технічне оснащення наших підрозділів БПЛА розвідки і спостереження є пріоритетним напрямком як державноï так і громадськоï волонтерськоï діяльності.
Характерні риси манавреноï оборони (а згодом можливо і наступу), роблять фронтові вдосконалення, незамінними. ЗУшки що поставленні в кузови вантажно-транспортних авто (непогано зарекомендували себе на ГАЗ-66), дають можливість здійснювати маневр вогнем. Кожен командир розуміє що я маю на увазі. Те саме стосується і мінометів типу “Васильок”( 2Б9 «Волошка» (рос. 2Б9 «Василёк») — радянський автоматичний міномет калібру 82 мм) . Причому якщо таке закріплення вогневого засобу є не напівкустарним, а майже заводським з обладнанням на ЗУ щитків захисту від осколків то це ще краще.

Інженерно-саперне обладнання позицій

Ходи сполучення потрібно добре прокопувати, не завжди звичайно є хороший матеріал для обладнання проти обсипання (добрі дошки або ліс) але це потрібно робити з максимальним виконанням профілю. Тільки добре обладнанні позиції забезпечують захист від ствольноï і реактивноï артилеріï. Якщо над впорядкованими шанцями (окопами) є деревина, потрібно максимально зачистити гілля. Томущо гранти від АГС вибухаючи в горі (від спрацювання взривача в гілках) дають осколкові пораненя в спину зверху вниз, що є дуже небезпечним.

Полігонна підготовка військ що відбувають на фронт

Найважче витримати нашим бійцям удари ворожих САУшок 152мм калібру, точність наводки яких і попадання говорить про те що працюють злагоджені підрозділи регулярноï російськоï артилеріï. Разом з обкаткою танками потрібно навчати війська психологічно витримувати обстріли, все це заздалегідь на полігонах.

Ремонтно-технічне забезпечення підрозділів

Техніка що прибула раніше (до Дебальцівського відступу) з нашими військами на фронт була в задовільному і незадовільному стані. Зараз ситуація дещо покращилася, але не настільки щоби роздавати ордени. Потрібно судити за недбалість. Усі заспокоєння колопрезидентських блюдолизів це словесна полова. Сучасна війна це перш за все війна техніки і війна нервів при ремонті ïï в польових умовах.
Вимоги до командного складу

На тактичному рівні (взвод-рота) багато офіцерів не відповідають займаним посадам. Причина, психологічна не готовність до командування. Випадковість на військовій службі у мирний час і інше. Отож мотивований практик, краще немотивованого кадрового… Сержантам добровольцям що мають бойовий досвід та авторитет в підрозділах, при наявності хоча б диплому бакалавра терміново потрібно надавати звання молодших лейтенантів і становити на посади. Тим у кого не має освіти організувати короткочасні курси при військових ВУЗах. Такий командкний склад тактичного рівня це “золотий фонд” нашоï «оружноï сили», незалежно від підпорядкування. На вищому оперативному рівні потрібна зміна старших офіцерів (генералів) радянськоï, четвертого покоління після Другоï світовоï війни, військовоï школи на командирів бригадного і батальйонного рівнів з бойовим досвідом сучасних воєн. Які мають розуміння і поняття в сучасних системах упраління військами. Професорсько-викладацьому складу військових учбових закладів для узагальнення бойового досвіду потрібно перебувати на фронті не тільки у штабах секторів та бригад у відрядженнях, а доходити і до нижньоï тактичноï ланки. Ми знаходимось в теоретично-практичному рівні переосмислення бойових статутів попередніх воєн приблизно у тому вимірі як РККА в 1941 році перед глибокими обхватами танковими групами Вермахту своïх оперативних тилів. Навіть у Першу світову війну спеціальні адʹютанти командирів корпусів займались такими узагальненнями, як в австро-угорській армії так і в російській, де служило чимало українців як з того так, і з іншого боку.
Тому і волонтерський рух який є неврахованим фактором підтримки боєготовності військ, і новітні напрацювання практики бойових дій є тим підґрунтям що не дають ворогові взяти повністю ініціативу у свої руки. Те що привозять волонтери не скоро буде поставляти державна логістична військова служба в такому обсязі. Тому усі спроби формалізаціï, (як то в секторі “А” згідно відомого наказу: http://divannaya-sotnya.com.ua/ATO/genshtab-zaboroniv-volonteram-prizhdzhati-na-peredovu-a-soldatam-pisati-v-socmerezhah-foto.html#.VPDhQUuH_5A.facebookoc ), тактики волонтерськоï логістики: централізований склад, відсторонення волонтерів від доставки до передовоï (: а чи доставлять армійські тиловики все… у повному обсязі ? Ще не відомо…). Скоріш за все вихід такого наказу викликано все таки іншими причинами ніж ті що в ньому озвучені. Як то забезпечення життів волонтерів і неакредитованих журналістів. Витік інформаццï про кофігурацію оборони противник отримує від своєï агентури на місцях. Соцмережі і ЗМІ звичайно використовуються ним для збору інформаціï, але… обмеження обʹєктивноï інформаціï що доносять незалежні добре підготовлені воєнкори наприклад Ю.Бутусов і ін.. (несанкціоновані командуванням інтерв’ю солдатів і офіцерів про справжній стан речей…), і не прибуття на “передок” нормальних харчів, приборів, військовоï форми та взуття, маскувальних сіток і багато чого іншого-от що є реальним підривом боєготовності наших військ. При розрізненому високопартизанському волонтерському системному русі, противнику важче впливати на нього, чим при формальному централізованому. Це добре розуміють в російському генштабі, не допомагаймо противникові своïми діями.

Ігор Крочак, військовий історик, журналіст і волонтер (фото автора) Кримське-Попасна-Маріуполь-Тернопіль

P.S. По фронтовим дорогам дійсно замітив відведення наших артилерійських систем під наглядом місій ОБСЄ, чи робить те саме противник?