Але найбільш гостро питання економічного виживання постало перед малими та середніми сільгоспвиробниками. Йдеться про фермерські та особисті селянські господарства, котрі через відсутність достатнього заставного майна обмежені в доступі до банківських кредитів.
Такий перебіг подій, прогнозують аналітики, може вкрай негативно позначитися на ситуації не лише в певних секторах аграрної економіки, в яких малий та середній бізнес посідає провідні позиції, а й на соціальному розвитку сільських територій, спричинити стрімке зростання безробіття на селі.
Чи спроможні кредитні спілки своєю кредитною політикою та фінансовими ресурсами не лише пом’якшити наявну проблему, а й посприяти подальшому розвитку фермерського руху в Україні? Про це йшлося під час нещодавнього засідання Національного прес-клубу з аграрних та земельних питань.
Посівна подорожчала
Директор Департаменту фінансово-кредитної політики Міністерства аграрної політики та продовольства України Баграт Ахіджанов визнав, що нинішня посівна для аграріїв значно подорожчала. Загалом на її проведення доведеться витратити близько 67 млрд. грн. Це на понад 24 млрд. грн. перевищує показник минулого року.
При цьому Баграт Ахіджанов наголошує на одній вельми вагомій деталі. До минулорічних витрат увійшла вартість весняних польових робіт, що проводилися в Криму та в окремих, нині не контрольованих українською владою, районах Донбасу. Тож, за його словами, «ми маємо майже вдвічі здорожчену посівну кампанію».
І це об’єктивний процес, оскільки, за інформацією представника аграрного міністерства, 75-76% витрат припадає на імпортні складові. Це – паливно-мастильні матеріали, запчастини, пестициди, гербіциди, мінеральні добрива тощо. А вони, як відомо, прив’язані до валютного курсу і, відповідно, зростають в ціні в міру того, як девальвує гривня.
Ситуацію ускладнюють проблеми, які спостерігаються в банківському секторі. Дотепер він стикається з відтоком капіталу. Через кризові явища та недовіру до нинішньої економічної політики, яка призвела до різкого здорожчання життя, багато українців забирають свої депозитні вклади. А це спричинює істотне зменшення обсягів вільних коштів, які можна було б спрямувати на кредитування реальних секторів національної економіки, в тому числі – й аграрного.
В умовах недостатності вільних коштів і високого попиту на них спрацював ринковий механізм. І в даному випадку – проти сільгоспвиробників. Тому що відчутно підвищилися відсоткові ставки на банківські позики, які тепер практично недоступні для більшості потенційних сільських користувачів.
І самі банки змушені досить обережно поводитися в стосунках із сільгоспвиробниками. Вони надають перевагу тим, хто має достатньо заставного майна, обробляє значні площі сільгоспугідь, має виходи на внутрішні та зовнішні ринки. А це переважно агрохолдинги, потужні фермерські господарства. Принаймні, як зізнався Баграт Ахіджанов, господарства, в обробітку яких перебуває менше 500 гектарів, сьогодні комерційними банками не розглядаються як потенційні клієнти.
Тож Міністерству аграрної політики та продовольства для підтримки сільгоспвиробників доводиться запускати різні інструменти. Зокрема, нещодавно в Полтавській області почали видавати аграрні розписки.
Баграт Ахіджанов запевнив, що попри фінансові негаразди нинішній рік очікується вдалим на врожай: «Ми сподіваємося, що він буде кращим за той, що був». Якщо цей прогноз справдиться, то на Україну знову чекатиме рекордний врожай.
Чи з’явиться в Україні кооперативний банк?
На кредитні спілки, за інформацією директора департаменту Нацкомфінпослуг Лариси Мендрул, припадає лише 10% кредитного ринку. Проте вони, незважаючи на такий доволі низький відсоток, відіграють на ньому вагому роль. Це пояснюється близькістю кредитних спілок до малих сільгоспвиробників, бо вони переважно знаходяться в сільській місцевості.
Виграшними є і умови, на яких кредитні спілки надають позики аграріям. Річні відсотки цих позик в середньому коливаються на рівні 44%, хоча в окремих випадках цей показник, як підтверджували учасники засідання Прес-клубу, може бути значно нижчим. Великі кредитні установи, до яких належать комерційні банки, надають позики під значно вищі відсотки річних.
Проте, наголосила Лариса Мендрул, кредитні спілки не мають достатнього фінансового ресурсу, аби повністю забезпечити потреби малих та середніх сільгоспвиробників у кредитах. «Тому шлях до розвитку кредитної кооперації, – зазначила вона, – Нацкомфінпослуг вбачає в консолідації зусиль кредитних спілок, а також у створенні кооперативного банку. Це цікавий досвід європейських країн, які вже пройшли цей шлях. І приклад «Райффайзен Банку», «Креди Агріколь Банку» довів ефективність цієї ідеї».
За словами Лариси Мендрул, Нацкомфінпослуг уже починає відповідну роботу з Національним банком України. Зокрема, він звертається до НБУ з проханням зменшити вимоги до статутного капіталу майбутнього кооперативного банку з тим, аби прискорити роботу щодо його створення.
Лариса Мендрул підкреслила, що цей напрямок роботи є перспективним з огляду на підписання Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Вона зазначила, що ЄС «увесь час лише підвищуватиме вимоги до кредитних установ, які працюють в Україні».
Провідники інвестицій
Керівник фінансового компоненту Проекту USAID «АгроІнвест» Наталія Ліщитович нагадала, що малі та середні сільгоспвиробники (особисті селянські та фермерські господарства) посідають провідні позиції в багатьох секторах аграрної економіки. Зокрема, на них припадає 90% вирощеної картоплі, 70% городини, 20% зернових тощо. Аби утримати подібні показники й на майбутнє, вони вже зараз потребують кредитів, різних форм фінансової підтримки, яку має надавати їм держава.
«Ми вітаємо такі ідеї, як створення платіжних агенцій, створення Фонду гарантування. Але ми питаємо – коли це станеться? Завтра? Очевидно, що ні. Це станеться наступного року? Щодо цього є певний сумнів. Це відбудеться через 3 роки? Дай боже, щоб так і було. А що робити селянину вже зараз? Тому пропоную звертати увагу не так на проблеми кредитних спілок, скільки на їхні можливості, котрими вони володіють нині, з тим, аби максимально ефективно ними скористатися».
Наталія Ліщитович розповіла, що до експертів часто звертаються інвестори. Вони виявляють бажання фінансувати малих та середніх агровиробників. Тож постає питання, хто має бути провідником тих інвестицій? «Платіжні агенції? Їх немає. Комерційні банки? Їх ставлення до малого та середнього бізнесу відоме – вони їх оминають увагою. І тому наша відповідь така – зараз цю функцію можуть виконувати винятково кредитні спілки».
Кредитні спілки ВАКС збільшують обсяги агрокредитування
З 2011 року кредитні спілки, що входять до складу Всеукраїнської асоціації кредитних спілок (ВАКС), почали збільшувати обсяги агрокредитування. На той час частка сільськогосподарських кредитів у їхньому кредитному портфелі становила 6-8%. Сьогодні, за даними президента ВАКС Вікторії Волковської, цей показник перевищив 19%.
Середній розмір кредиту, наданого для ведення сільського господарства, торік становив 8 тис. грн. Але фермери від кредитівок ВАКС на ведення свого господарства у цей час одержували 80-110 тис. грн. А це вже хороша фінансова підпора для подальшого ведення бізнесу.
За словами Вікторії Волковської, банк кредитує за наявності заставного майна і бажано, щоб його вартість на 200-250% перевищувала суму позики. Якщо, наприклад, ви хочете взяти кредит на 100 тис. грн., то вам потрібно надати заставу на 200-250 тис. грн. Бо в країні фінансова криза, інфляція і тому банки хочуть убезпечити себе від можливих фінансових ризиків.
Кредитні спілки по відношенню до своїх клієнтів демонструють значно лояльнішу політику. 80% своїх кредитів вони надають під поруку і лише 20% – під заставу. Причому в якості застави може бути навіть корова. «Я хочу подивитися на банк, який в заставу візьме корову. Я хочу подивитися на банк, який надасть кредит під поруку людей», – зауважила Вікторія Волковська.
Вона також підкреслила, що на відміну від банків ефективна кредитна ставка у кредитних спілок ВАКС становила 36-37%. Торік, незважаючи на різке економічне падіння, вона зменшилася до 26%.
Підсумовуючи свій виступ, Вікторія Волковська зазначила, що кредитні спілки могли б розвиватися й далі, але існують певні стримуючі моменти. Зокрема, дотепер вони можуть кредитувати фермерів як фізичних осіб, але не мають права кредитувати фермерські господарства як юридичних осіб. І це нонсенс. Тривалий час він не вирішується на законодавчому рівні. Представники держорганів запевняють, що цю проблему буде знято з порядку денного, але наразі все залишається без позитивних змін.
Нова клієнтська база
На сьогодні в Україні зареєстровано близько 40 тис. фермерських господарств. Ця цифра залишається незмінною впродовж кількох останніх років. Фахівці стверджують, що фермерські господарства в нинішньому вигляді, які, по суті, є сільгосппідприємствами з великою кількістю найманих працівників, вже вичерпали свій ресурс, і тому нема сенсу сподіватися на їх кількісне збільшення.
Натомість кількість фермерських господарств вже ближчим часом може суттєво зрости, якщо будуть законодавчо створені умови для організації фермерських господарств сімейного типу. Від наявних вони суттєво відрізнятимуться і не лише значно меншими площами землі, які оброблятимуть, а й тим, що вибудовуватимуться на базі конкретних родин.
Очікується, що таких сімейних фермерських господарств невдовзі в Україні буде 400-700 тис. Але це станеться після ухвалення Верховною Радою закону №1599 «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств». Сьогодні він готується до другого читання.
Сімейні ферми можуть стати доброю клієнтською базою для кредитних спілок. Причому відносини з ними значно спрощуються. Сімейним фермерам буде дозволено реєструватися або в якості юридичних осіб, або – підприємців-фізичних осіб. А це значить, що ніяких обмежень для надання їм позик кредитними спілками на законодавчому рівні не буде.
Про зацікавленість у співпраці кредитних спілок з фермерськими господарствами сімейного типу під час засідання Прес-клубу говорила віце-президент Національної асоціації кредитних спілок України (НАКСУ) Людмила Кравченко. Вона також торкнулася питання про те, хто має взяти на себе валютний ризик за умови, якщо іноземний інвестор вважатиме за потрібне вкласти свої гроші в розвиток українського сільського господарства. «Я думаю, що всім нам необхідно придумати механізм, який об’єднає зусилля банківської сфери і кредитних спілок».
Пропозиція Людмили Кравченко передбачає, що в такому разі валютна інвестиція може бути розташована в банківській установі. Банк, за її словами, має право працювати з валютою. Він отримує цей ресурс на депозит. І під його гарантію надає кредити, але вже в гривні, кредитним спілкам.
«Кредитні спілки нададуть ці гроші конкретним людям в сумах, які становитимуть 10-20 тис. грн. І потому, як міцнішатимуть наші домогосподарства, вони перетворюватимуться на сімейні ферми, а відтак, зростатимуть і обсяги цього кредитування», – сказала Людмила Кравченко.
Селян ще треба призвичаїти до кредитів
Кількість банків, які займаються агрокредитуванням, останнім часом, за словами голови Спостережної ради кредитної спілки «Громада», що на Херсонщині, Лариси Полозової, щорічно зменшується. Особливо цей процес став очевидним восени минулого року. Чимало банків перенаправили свої гроші з аграрного сектору в машинобудування, інші галузі національної економіки. «Село вони впритул не бачать, тому зростає роль кредитних спілок як установ, здатних фінансово підтримати малих та середніх сільгоспвиробників».
Голова правління львівської кредитної спілки «Анісія» Володимир Сидоровський висловив сумнів щодо доцільності поспішного створення кооперативного банку. «Є світовий досвід, а є еволюція, – пояснив він. – Можна зробити кооперативний банк, і він буде ефективним, але система «Райффайзен» до цього йшла 150 років. Нам потрібно, щоб ми зробили цей кооперативний банк, але перед тим треба зробити міцними й кредитні спілки. Треба відмежувати полову від зерна. Сьогодні кредитні спілки, об’єднані в національні асоціації, є класичними. Але є чимало й таких, які блукають на ринку як пірамідальні установи, обманюють людей і створюють нам негативний імідж».
Голова правління кредитної спілки «Харківська каса взаємодопомоги» Ольга Сметана нагадала присутнім, що українські селяни ментально не звикли працювати з позиками. Вони не мали потреби в них за умов планової економіки, тож не мають і відповідної практики. Як наслідок – вони стороняться їх і донині, коли вже запрацював ринок.
Ще одна обставина загострює наявну проблему. Вона стосується надмірної закредитованості сільгоспвиробників. Багато хто з них раніше взяли позики в банках і тепер не можуть їх повернути. Натомість їх майно арештовано, вони мають погану кредитну історію. Тож не можуть взяти нових кредитів. А їх сумний досвід негативно впливає на світогляд односельців, які й надалі продовжують оминати кредитні установи. Тому, зазначила Ольга Сметана, завдання кредитних спілок полягає не лише у фінансовій підтримці сільгоспвиробників, а й в економічній просвіті селян. Для цього необхідно проводити різноманітні тренінги, лекції, зустрічі, залучати їх учасників до підготовки бізнес-планів тощо.
Голова правління кредитної спілки «Святий Мартин» Юрій Тягур представляє Закарпатську область. Вона належить до числа малоземельних і водночас густонаселених в Україні. Переважно її жителі мешкають в сільській місцевості. Чимало з них через брак роботи виїздять на заробітки до європейських країн. Тож постає питання – як утримати закарпатців вдома, аби вони працювали не на чужу, а на вітчизняну економіку?
Юрій Тягур на поставлене питання дає таку відповідь – у селах конче треба розвивати бізнес, в тому числі, й сільськогосподарський. Коли люди побачать вигоду від власної справи, то триматимуться неї, свого села, своєї країни. Але це можливе у разі, якщо цей бізнес матиме постійне кредитне підживлення. Тож роль кредитних спілок у цій справі, яка виходить за межі суто економічної, залишається вельми важливою.
Юрій Тягур нагадав, що здебільшого кредитні спілки кредитують на умовах поруки. І в цьому сенсі «Святий Мартин» не становить винятку. Таким чином, формується громада, бо її члени відчувають відповідальність один перед одним.
Нарешті, кредитні спілки фінансово підтримують ініціативних людей, тож дають поштовх до економічного розвитку сільських територій. Щоб переконатися в цьому, зазначив Юрій Тягур, достатньо побувати в багатьох селах Іршавського, Виноградівського та Хустського районів. «Тут люди займаються вирощуванням ранніх овочів. Вся долина застелена плівкою. В цих селах немає п’яниць. Людям не до горілки – вони зайняті роботою. І ці села не є депресивними».
Максим НАЗАРЕНКО,
Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань
