До Польщі жінка їздила й раніше, але цього року Олександр вперся рогом. Ревнував, хвилювався за себе, бо як же буде без «няньки»? «Краще буду доглядати каліку, але ти нікуди не поїдеш!» – кричав Наталі.
За свідченнями сестри, Наталя перед смертю перенесла пекельні тортури: на її тілі судмедексперти виявили опіки (чоловік припікав праскою), були поламані ребра, зафіксований забій внутрішніх органів… Навіть досвідченим слідчим було страшно дивитися на понівечене тіло.
– Після того, як ми оплатили візу в Дубні, Наталя кілька днів пожила у мене в Кременці – не хотіла повертатися додому, – розповіла сестра Галина. – Я їй пропонувала залишитися, але вона таки поїхала додому. Потім розказувала, що чоловік її побив, вона ночувала в сусідки. Прийшла додому – Саша знову на неї з кулаками накинувся. Три тижні він знущався над сестрою, до хати нікого не впускав. Люди запитували про Наталю, а він брехав, що вона кудись поїхала. По суті, сестра була заручницею цього безумного…
Вранці 25 лютого жінці стало зле, вона попросила Олександра купити якихось таблеток. Поки він ходив за ліками, Наталя померла.
– Не знаю, чому вона терпіла його, – зітхає Галина. – Він піднімав руку на неї весь час. Торік на Зелені свята розбив голову сковорідкою… Я казала їй: напиши заяву, це добром не закінчиться! Але Наталя стала у дверях і сказала, що не треба йти у міліцію…
Зі спогадів Галини виходить, що Наталя закохалася у свого вбивцю ще в юності. Вона писала Олександрові листи в армію, чекала. А він повернувся і одружився на іншій. Наталя не хотіла жити, але згодом прийшла до тями, вийшла заміж. Шлюб тривав недовго – її чоловіка у 2005 році збила на смерть машина. Олександр на той час розлучився з дружиною, від якої має сина.
У 2007 році вони побралися. Їздили на заробітки до Польщі, аж поки Олександра звідти не депортували. Саму Наталю він за кордон уже не відпустив.
Наталю Гаврилюк поховали у Цеценівці біля могил батьків. Її вбивці суд призначить, сподіваємось, суворе покарання.
Світлана Клос,
Тернопільська область
