Таким днем на Україні прийнято вважати 22 травня. В Теребовлі 154-у річницю цієї дати організували і провели з ініціативи районної дитячої бібліотеки(РДБ) у сквері імені поета, де й стоїть йому пам’ятник. В заході прийняли участь учні шкіл міста і сіл Теребовлянського району, викладачі Теребовлянського вищого училища культури(ТВУК), керівники районного відділу культури(РВК), соліст та художній колектив з районного будинку культури(РБК) та художній колектив з Вербовець.
Відкрила зібрання заступник директора ЦБС по роботі з дітьми Галина Людвіковська, потім учні піднесли до пам’ятника поета корзини із живими квітами, а соліст РБК Олександр Воробйов заспівав пісню «Шлях до Тараса».
Ведучі заходу, учні 9-го класу ЗОШ №1 Софія Стрілецька і ЗОШ №2 Максим Вітвіцький розповіли яким чином 22 травня 1861 року на Чернечій горі під Каневом відбулося перепоховання праху Тараса Шевченка, труну якого ще 8 травня вивезли з Петербурга. Помер Т.Шевченко 10 березня 1861 року. На кошти друзів 13 березня того року відбулися похорони поета на Смоленському кладовищі у Санкт-Петербурзі. Проте поет заповідав поховати його там, «…де Дніпро і кручі…», на батьківщині. Тому за першої можливості волю його виконали його друзі. Завдяки неабияким клопотам Михайла Лазаревського та Григорія Честахівського у квітні того року був отриманий дозвіл на вивезення труни до України. З Петербурга Тараса перевезли спочатку до Москви, а потім звідти до Києва. У столиці відбулася прощальна панахида у церкві Різдва Христового на Подолі, куди прийшли попрощатися з поетом студенти, митці і багато простих киян. 20 травня на пароплаві «Кременчук» прах Шевченка привезли до Канева. 22 травня в Успенському соборі відслужили панахиду та поховали генія на Чернечій горі, яку згодом перейменували у Тарасову.
«Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», – Так згадував ті події Григорій Честахівський.
Влітку 1884 року на Тарасовій горі збудували перший народний музей – «Тарасову світлицю», а на могилі встановили монументальний чавунний пам’ятник-хрест за проектом В.Сичугова. У 1989 році на цьому місті створили Шевченківський національний заповідник.
Далі учні читали вірші Т.Шевченка, художні колективи виконували пісні, слова яких і є віршами генія, покладеними на музику. Так, вокальний дует РБК у складі Надії Демиди та Оксани Лучки виконав пісні «Із за гаю сонце сходить», «Летить галка через балку», а тріо музикантів та співаків з Вербовець виконали пісні «Спи, Шевченку, батьку рідний», «На високій кручі».
Майстерно прочитав частку з вірша Т.Шевченка «Сон» викладач ТВУК Михайло Стадніченко. Слова поета у вустах майстра декламації мовби грали мелодію, яка лягала на серця присутніх, навіть випадкові перехожі зупинялися і з захопленням слухали… Слухали і міркували про те, що то пророчі слова, написані якраз для нашого сьогодення.
Ну, а коли вийшов учень Теребовлянського НВК Дмитро Мурдза й емоційно, з душею прочитав вірш «Розрита могила» під тихі звуки мелодії-реквієму В.Моцарта, то навколо встановилася тиша, особлива тиша, якась потаємно-урочиста, в ній чулись лише звуки витьохкувування шпаків з гілля дерев скверика, які фактично клали музику природи на слова поета. Люди стояли, мов загіпнотизовані, струнко, повністю єством поринувши до Тараса. А у заробітчан з країн Європи, які тут були присутні, й взагалі текли сльози, потім вони ділилися своїми відчуттями, казали, що напевно ось саме таких зустрічей їм завжди найбільше бракує там, на чужині…
В кінці дійства завідуючий РВК при РДА пан Михайло Кузів вручив всім учасникам заходу грамоти й побажав завжди носити в собі віщі слова Т.Шевченка.
Віктор Аверкієв
