1 comment

  1. Тетяна

    Добрі справи фермера Градового
    та бардак, який твориться у Звиняцькій школі

    Спростування фактів висвітлених у статті «Фермер, котрий розкрадав народне добро, накинувся з кулаками на активістів», опублікованої на сайті “За збручем” та статті “На Чортківщині фермер крав піщано-гравійну суміш, кажуть громадські активісти” опублікованої на сайті “20 хвилин”

    Усе почалося, ще в далекому 1994 році, коли жителі сіл Звиняч і Скомороше обрали мене головою ААГ «Правда». В господарстві не була виплачена заробітня плата за 1 рік, практично не було робочої техніки, а саме господарство мало величезний як на той час не погашений кредит. На зборах я пообіцяв людям, що справлюся з даними проблемами, газифікую село Звиняч та покращу стан доріг. У 1998 році газ підвели до села аж за 18 км з с. Білобожниця, а у 1999 році за кошти ААГ «Правда» здійснили газифікацію кожної вулиці с.Звиняч.
    Піщано-глиняну суміш з хутора Муравщина ми возимо ще з 1995 року для підсипання доріг на території сіл Звиняч та Скомороше та території господарства через річку Серет. Колись це робили через дерев’яних міст, а у1996 році за підтримки сільського голови Марцініва В.Ф. ААГ «Правда» за власні кошти побудувало бетонний міст. На початках я наймав КРАЗи в Калуші, екскаватор на Чортківському цукровому заводі, для того, щоб добувати та перевозити суміш на дороги. Розгортав суміш на дорогах танком. Усі жителі сіл підтримували мене у даній справі. Я з власної ініціативи щороку роблю частково поточний, а частково капітальний ремонт доріг сіл Звиняч – Скомороше.
    За кошти ПАП «Дзвін» була зроблена дорога на вулиці Підмонастир довжиною 2 км. На вулиці Загомінки, де живе Гринчишин Юрій, калюжі були такі, що гуси плавали і обійти їх було не можливо. У 2013 році на прохання жителів села, ПАП «Дзвін» разом з дорожньою службою здійснили капітальний ремонт даної дороги. Матеріали, техніку вартість 300 000,00грн. надало підприємство (в тому числі використовували й піщано-глиняну суміш з кар’єру на Муравщині), а роботи виконувала дорожня служба. Таким самим способом у 2013 році здійснили ремонт дороги Звиняч – Скомороше. У 2014 році був здійснений поточний ремонт доріг у селі Скомороше, вартість якого 100 000,00 грн. На всі ці роботи використовувалася піщано-глиняна суміш. Хто б що не говорив, але ні однієї машини даної суміші я не продав, а возив її на дороги, в тім числі й на господарство, давав людям – жителям Звиняча та Скомороше, які облаштовували свої в’їзди, огорожі. Бували роки, коли людям суміші вивезли більше, як на дороги. Тому у даному вчинку я не бачу проблеми. Хіба робити людям добро – це погано, за це потрібно карати?
    На початку червня у Звинячі зробили поточний ремонт дороги на вулиці Загомінки за кошти ПАП «Дзвін». Ями засипали дрібним щебенем, висівкою, цементом та поливали водою для закріплення. Під час ремонту дзвонить мені відповідальний і каже: «Гринчишин Юрій з дружиною не дають засипати дорогу». Я приїхав і сприйняв це як жарт. Говорю: «Юра бери шуфлю та помагай засипати», а потім бачу він і справді не хоче, щоб ремонтували дорогу. Я прийняв рішення запитати кожного хто хоче, щоб йому підсипали дорогу біля його подвір’я. У кінцевому результаті не підсипали дорогу тільки біля будинку Юрія Гринчишина. Я думав на цьому наш з ним інцидент вичерпано, але ні.
    Тому хочу йому сказати, що дорога до амбулаторії сімейної медицини у с. Звиняч (яка побудована спільними зусиллями сільської ради та ПАП «Дзвін»), де працює його дружина, зроблена таким самим способом: піщано-глиняна суміш, щебінь, висівка, залиті водою та вкатані. На відкриття амбулаторії приїздив міністр охорони здоров’я КМ України і зауважень до дороги не було. Надіюсь, що поки не буде побудовано асфальтної дороги до амбулаторії, ти як послідовний своїм переконанням чоловік, «що висівка шкодить здоров’ю і через неї можна захворіти на різні хвороби» (вислів Гринчишина Ю.), не пустиш дружину на роботу.
    Я читаючи ст..23 Кодексу України Про надра, «що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів» розумію, що маю право видобувати піщано-глиняну суміш для власних потреб та для покращення стану доріг у Звинячі та Скоморошу, при чому вклавши у дану справу ще й власні кошти, техніку та матеріали.
    Тому ми як завжди спочатку, коли пісок був з глиною, возили на територію підприємства, а потім завезли до однієї та другої церкви с.Скомороше і почали робити дорогу в Скоморошу від крайньої хати до цвинтаря, де поховані батько Юрія та мій дідусю. Спершу мала бути піщано-глиняна суміш, потім щебінь та висівка. Але того дня Гринчишин Юрій вирішив боротися зі мною, як з корупціонером. Визвав представників організації «Скеля», на чолі з начальником відділу водних ресурсів Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Тернопільській області Андрієм Об’єщиком, який приїхав на позашляховику Nissan Navara, 2007 року випуску. (Де державний службовець взяв кошти, приблизно 600 000,00грн. на придбання такого дорогого автомобіля? Над цим питанням треба добре задуматися.) Чому особа, яка має бути на своєму робочому місці опинилася аж у Чортківському районі з питань, які не відносяться до її компетенції?
    Я приїхав у кар’єр і зовсім не був налаштований на конфлікт, не заперечував проти документування фактів видобутку піщано-глиняної суміші для підсипання доріг та власних потреб правоохоронними органами. Але коли мій тракторист, уже пенсіонер, сказав, що пан Об’єщик заліз до нього в трактор, перед яким стояли люди та заглушив його, я не стерпів. А якби він замість заглушити трактор дав газу та наїхав на людей. Хто б за це відповідав пан Об’єщик чи я? Коли я заступився за 70-річного тракториста Об’єщик витягнув пістолет та став мені погрожувати. Пану Об’єщику ніхто не мішав спостерігати, а провокувати мене на незаконні дії, кажучи, що буду це трактувати як самооборону не потрібно.
    Пізніше виявляється – він ще вів приховану відеозйомку, яка кваліфікується як злочин згідно зі статтею 359 Кримінального кодексу України (Незаконні придбання, збут або використання спеціальних технічних засобів отримання інформації, а згідно статті 307 Цивільного кодексу України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Тому треба замислитися чи особа, яка порушує законодавство може боротися за наведення порядку в державі.
    Тому виходить , що пан Об’єщик у робочий час займається справами громадської організації та порушує законодавство України прикриваючись військовими та кіборгами, які захищали Донецький аеропорт. Кіборги зайшли, з мого дозволу на території підприємства, переконалися, що піщано-глиняна суміш не продається і сказали, що їх інформували про зовсім іншу ситуацію. А п. Об’єщик, знову порушуючи законодавство, проник на території Дзвону, провокуючи не тільки мене, але й охорону підприємства.
    Жителі Звиняча та Скомороше ставляться з повагою до моєї праці, тому що знають, який вагомий внесок я роблю у розвиток сіл. А саме: газифіковано Звиняч та Скомороше, встановлено вуличне освітлення, покращено стан доріг, проведено благоустрій на кладовищі с.Звиняч: встановлено огорожу, дві тверді площадки вартістю 100 000,00грн. За кошти ПАП «Дзвін» були зроблені в’їзд у село Звиняч, автобусна зупинка у Звинячі, збудована капличка Матері Божої, перекрита греко-католицька капличка с.Звиняч, також мозаїкою оформлені її фасади церкви, надана жовта бляха для позолоти куполів православної церкви с. Звиняч, зроблений кам’яний вхід до даної церкви, спільними зусиллями з сільською радою відремонтований дитячий садочок, повністю укомплектований ДНЗ постільною білизною, подушками та ковдрами, надаються продукти для харчування дітей. У Скоморошу ПАП «Дзвін» побудувало міст, допомогло перекрити греко-католицьку церкву, зробити в’їзд до неї, побудувати каплицю св.Яна (якого вкрали), надало допомогу для будівництва каплиці біля православної церкви та багато інших справ, яких і не перелічиш. І коли в статті пишуть фермер, що краде народне добро, то про кого йде мова.
    Про того, який зимами 2013 та 2014 років, коли замело дороги до сіл Звиняч та Скомороше цілодобово прогортав власною технікою дороги Косів –Скомороше, Вербівці – Звиняч, щоб підтримувати сполучення. На дані роботи використав 30т дизельного палива, роботу механізаторів, техніку загальною вартістю 600 000,00грн. І заслужив подяку від жителів села у районній газеті. А хіба тут я не порушав Закон? Хіба я мав право прогортати сніг на дорогах, які є у підпорядкування райавтодору. Але тут порушень з моєї сторони пан Юрій не побачив. Він аж сьогодні захотів написати «свою правду».
    Ті кошти, що я вкладаю у розвиток сіл в 10 разів більші вартості піщано-глиняної суміш, яка була накопичена для підсипання доріг, тому що я ціную благополуччя, довіру та підтримку своїх пайовиків, допомагаю їм, а вони віддячують взаємність.
    А такі борці за справедливість, як Гринчишин Юрій, (до слова, я йому не погрожував, він збрехав, я йому подякував за його вчинок) хай на власному прикладі показують, як потрібно піднімати село.

    Я не хотів до опублікування на сайтах «За Збручем» та «20 хвилин» статті «Фермер, котрий розкрадав народне добро, накинувся з кулаками на активістів» нічого коментувати , але якщо в нас демократія і боротьба за справедливість, то потрібно навести порядок не тільки зі мною, але ще й у Звиняцькій ЗОШ І-ІІ ст., де працює Гринчишин Юрій Ярославович, який поставив собі за ціль очорнити мене, як директора ПАП «Дзвін», який не може терпіти п’янства у школі.
    Батько Юрія – Ярослав Іванович, колишній директор Звиняцької школи, якого я з бухгалтером у 1998 році привезли з Тернополя УАЗом з лікарні та на руках занесли до хати, у передсмертному листі, який зачитав отець Михайло, просив мене та сільського голову Безушко Надію Олексіївну допомагати та підтримувати його сім’ю – дружину Марію Василівну та синів Ігоря та Юрія. Усі витрати на поховання я взяв на себе, тому що правильно допомогли ближньому у тяжку хвилину.
    І коли постало питання – кого призначити новим директором школи? Відповідь у всіх була однозначно – Марію Василівну Гринчишин, вчителя математики. Нехай вона продовжить діло свого чоловіка. Директор взяла на роботу до школи старшого сина – Ігоря, після здобуття ним вищої освіти. Це не дивно, тому що ми повинні дбати про наших дітей.
    Марія Василівна у 1999 році просила мене: «Василь Степанович зробіть газифікацію та ремонт у школі, бо якщо Ви цього не зробите, то ніхто не зробить.» Я як випускник Звиняцької ЗОШ І-ІІст. не мав права її відмовити. За кошти, очолюваного мною господарства, був зроблений ремонт у спортзалі школи, їдальні – хотілося щоб для дітей були створені усі умови для навчання. Також підприємство здійснювало безоплатне харчування дітей школи та утримувало поварів. Господарство з сільською радою спільними зусиллями здійснило газифікацію школи, у той час коли у канторі підприємства ще палили вугіллям. Сільська рада виготовила документацію на підведення газопостачання, а ААГ «Правда» побудувало кочегарку, підвело газ до школи за власні кошти. Дякувати Богу, що це вдалося, тому що робили реконструкцію старого опалення. Під час газифікації школи, син директора школи Ігор разом з майстром вкрали газові труби, призначені для газифікації школи. Коли я виявив даних факт, то почалися дивні відносини між мною та директором школи. Марія Василівна вигнала поварів зі школи, залишивши дітей без безплатного харчування, не дозволила найняти вчителя інформатики, придбати комп’ютери, щоб навчати дітей комп’ютерної грамоти, в той час коли комп’ютер був великою рідкістю, тому що притримувала це місце для свого молодшого сина – Юрія Ярославовича.
    Ніхто у селі, в той час, не хотів вірити у те, що людини народжена та вихована у сім’ї вчителів, будучи також вчителем – прикладом для дітей, може потрапити у тенета алкогольної залежності і все дальше і дальше у неї занурюватися. Але така гірка правда. Після смерті батька Ігор, будучи на підпитку, влаштовував вдома такі скандали, що було чути на півсела, ображав матір, погрожуючи що він її вб’є. Я як сусід завжди приходив Марії Василівні на допомогу, рятуючи її він сина-алкоголіка. Моя допомога обернулася тим, що він почав погрожувати і мені, і моїй сім’ї. Після одного такого випадку, коли він наніс мені тілесні ушкоджені, його рішенням суду було засуджено до позбавлення волі терміном на 3 роки умовно. Увесь цей термін та до цього часу ця людина навчає дітей у школі. Який приклад він подає дітям – коли приходить на уроки напідпитку, чи взагалі не приходить, коли посилає дітей у магазин за сигаретами на уроках, коли п’яним бачимо його біля магазину з бутилкою в руках. Це такі сьогодні вчителі, інтелігенція села? Чим завинили наші діти, що мають на таке дивитися?
    У Звиняцькій школі сім’я Гринчишин має 30% уроків. Марія Василівна викладає математику, Ігор – математику, фізику, трудове навчання, Юрій – інформатику та завідує шкільною бібліотекою. Але часто синів на уроках немає, один п’яний, а другий у робочий час займається встановленням супутникових антен. А вихододні у табелі стоять усі і зарплата з держбюджету оплачується повністю – тому, що мати директор школи. Хіба це приватна школа. Чи не пора уже директору, якому 68 років на пенсію, вчителю-пияку не появлятися більше у школі? Бо коли брат з братом не може порозумітися, і щоб себе захистити від Ігоря, Юрій визиває наряд міліції. Що можна більше говорити Це хіба не ганьба професії вчителя? Я висловив дану позицію начальнику Чортківського відділу освіти п. Гульці з закликом поміняти директора школи, але кроків з її боку я не бачу. На що дивляться органи влади, відділи освіти у районі, області. Прошу Вас наведіть порядок у Звиняцькій школі тому, що навіть у мене у Дзвоні ні тракторист, ні водій, ні телятник, ні різноробочий не бувають п’яні. А тут вчитель.
    А ти Юрію Ярославовичу, залишай школу, відкривай власний бізнес, плати податки як усі і тоді ми побачимо, що в Тебе вийде. Чи будеш ти жити так, як зараз на зарплату зі сплачених, в тому числі і мною, податки чи ні.
    Я тепер буду контролювати, як відділ освіти наведе порядок у Звиняцькій школі, щоб там запанували спокій та атмосфера вивчення науки. А новому директору бажаю, щоб була дисципліна у школі і у ній працювало багато гарних вчителів, які можуть і вміють робити свою справу. Просто не треба їм мішати.

Напишіть відгук