Десь біля хутора Кулеби де квіти в травах полину,
Серед берізок, сосен, кленів вони загинули в бою.
Відважних семеро Героїв, хто з нас скажіть так би зумів,
Вони повстали в цьому бої проти двох сотень ворогів.
Рвались гранати й кулемети, гарчали як скажені пси,
Та не здавались партизани, хоча ще юними були.
За рідний край за Україну, за матерів, сестер, рідню,
Вони боролись до загину в цьому нерівному бою.
Але закінчились патрони, гранату взяв старший із них
І крикнув: ,, СЛАВА УКРАЇНІ’’, прогримів вибух і затих…
Єдиним свідком того бою було маленьке ще дівча,
Стиснувши кулачки до болю, дивилась на це все вона.
Обнявши ручками черешню, що німим свідком теж була,
Вона піднялась і з сльозами в рідне село своє пішла…
Напевне Бог послав дитину і дав її довге життя,
Щоб дітям, внукам розказала, яка була страшна війна.
…Роки пройшли і тому місці де партизанський бій гримів,
Хрести стоять на обеліску як сім у небі журавлів.
І ми прийшли до цього місця, щоб в День скорботи і жалю,
За мужність силу і відвагу, віддати шану вам свою.
Ми вас ніколи не забудем, пам’ять про вас завжди живе,
Спіть мирним сном наші Герої, хай Бог ваш спокій береже!
В 1944 р. на місці де був бій, свій вірш читав поет Мирослав Кушнір і треба статись такому, щоб через 71 років на цьому місці свій вірш читав я, Іван КУШНІР.
Довідка Вікіпедії
Кулебська трагедія — бій підпільників ОУН проти чималого загону НКВС, що стався на хуторі Кулеби (нині територія Тернопільської області) у ніч з 21 на 22 лютого 1941-го року.
Восени 1939 року на територію Галичини увійшли радянські війська, яких місцеве населення сприймало як визволителів. Однак, дуже швидко примусова колективізація, репресії та вивезення людей до Сибіру змінили ставлення галичан до СРСР. Активно почала діяти Організація Українських Націоналістів, яка мала досвід боротьби з польським окупантами.
У селах Стратин та Добриня Рогатинського району сформувались підпільні групи ОУН. Група не лише ідеологічно не сприймала радянську владу, але вдавалась до збройного опору. Підпільники нападали на міліцейські патрулі, відбирали зброю, поширювали листівки серед населення з закликами не підкорятись радянській владі.
Група складалась із семи чоловік віком від 18 до 27 років. Через зраду сексота у ніч з 21 лютого на 22 лютого 1941-го року енкаведисти провели акцію зі знищення кулебської групи. Вночі великий загін енкаведистів, в якому було 200 бійців, виїхав із Бережан і направився до Стратина. Хутір Кулєби оточили з усіх боків, щоб перекрити шляхи для відступу. В результаті запеклого бою вся Кулебська сімка загинула. Прострілені тіла підпільників енкведисти положили на сані, накрили брезентом і повезли в Бережани. Досі невідомо, де вони закопали тіла підпільників. Пошуки рідних успіхом не увінчались.
Пам’ятник загиблим героям спорудили ще в 1942 році. З новим приходом більшовиків стелу перенесли на кладовище, а тризуб закопали. В 1995 році пам’ятник в Стратині відновили, а в 2002 році під час орання ріллі знайшовся і тризуб, який пролежав у землі 58 років.
