– Паспортом на ім’я шахіста Стефана Попеля.
– Хто ж це?
Стефан Попель був визнаним поліглотом, бо мав вісім робочих мов: польською, російською, французькою, німецькою, латинською та англійською мовами. Був магістр редактором львівських часописів «Szachista» і «Спортові вісти».
У 1943 р. Попель написав і видрукував у Львові підручник «Початки шахіста» українською. За це романтика шахів викликала окупаційна влада. Попель мав пояснити, чому він ігнорував уособлення арійського духу Зігберта Тарраша, а згадав чемпіона світу Еммануїла Ласкера, жидівського походження. Попель відповів: як неможливо писати історію філософії, не згадуючи імені єврея Баруха Спінози, писати про християнство, не згадуючи Ісуса з Назарета, так неможливо замовчувати ім’я чемпіона світу з шахів. За таку горду відповідь Попіль на деякий час потрапив до буцегарні.
До останнього дня митрополита Андрея Шептицького Стефан був його особистим (світським) секретарем (1929–1944). У 1944 р., коли до Львова наблизився фронт, Степан Попіль, знаючи ставлення сталінських визволителів до української інтелігенції, виїхав із батьківщини. Та запеклий шахіст не зміг утриматися: він заїхав до Кракова, зіграв матч із чемпіоном СРСР і чемпіоном України 1937 р. киянином Федором Богатирчуком.
Наступні кілька років Попель жив у Парижі, грав у шахи вдень і вночі, інколи вигравав гроші, майстер любив грати бліц-партії. Щирий, добрий Степан Попель кожного дня когось із українців пригощав, комусь давав притулок. Серед тих українців були й політичні діячі й бойовики, тому секретні служби стежили за його будинком, тягнули з наданням громадянства. Нарешті сорокарічний шахіст здався Гіменею – одружився з Валентиною Шаповал, яка мала сина Володимира. Згодом у них народилися Ольга та Олекса. Втім наявність родини не змінила характер роздай-біди: пан Стефан давав прилисток усім гнаним і голодним українцям.
А він поступово утвердився: виступав у шаховому клубі «Каїсса», ставав чемпіоном Парижа у 1951, 1953 і 1954 роках. Поділив 4-6-те місця (серед 10) у міжнародному турнірі в Гастінґсі (Великобританія) 1951/52, де виступали такі всесвітньовідомі майстри, як Светозар Глігорич, Даніель Яновський, Ян Гейн Доннер та інші. У рейтингу Британської шахової федерації був під 82 номером.
У 1955 р. майстер мав можливість приїхати в СРСР і зустрітися з рідними, але побоявся, бо не мав французького паспорта. І Стефан Попель зважився виїхати до США. У 1956 р. взяв участь у Відкритому чемпіонаті США в Оклагома-Сіті, де зіграв унічию з 13-річним феноменом Боббі Фішером. Українець разом із вундеркіндом поділив 4-8 місця.
Виграв чемпіонат штату Мічиган тричі поспіль — у 1957, 1958 і 1959 роках. Стефан Попель був одним із найкращих шахістів української діаспори США — ставав віце-чемпіоном УСЦАК 1966 року та чемпіоном 1969 року. Та шахи родину не прогодують, тому Стефан почав викладати іноземні мови у публічній школі в Детройті (1957–1961); згодом, одержавши американське громадянство у 1961, був професором французької мови та літератури в Університеті штату Північна Дакота, у Фарґо (з 1961 до пенсії). Проживав у Північній Дакоті, далеко від великих шахових центрів, що не сприяло розвитку його майстерності: там у нього не було сильних конкурентів — і від 1965 до 1980 року аж 11 разів перемагав у чемпіонаті штату. Стефан Попель був першим, кого включили до Шахової зали слави Північної Дакоти (англ. North Dakota Chess Hall of Fame) — у 1983 році.
Знесилений хворобами та операцією справжній романтик шахів помер 27 грудня 1987 р. в місті Фарґо (Північна Дакота).
«Шахи ми на шахівниці, пан Господь – то наш гравець», – писав Агатангел Кримський…
Ганна Черкаська
Краєзнавець, вчитель, журналіст.
