Танкіст-тернополянин з позивним “Арбек” вважає, що свою машину потрібно слухати

Донбас. Гул від танкових двигунів було чути за декілька кілометрів. Хвилин за 5 на горі з’явилася перша бойова машина. За нею друга, третя, четверта… Колона військової техніки рухалася польовою дорогою в бік річки. Як виявилося, підрозділ було піднято за “тривогою” і наказано вийти у визначеному районі де виявлено підрозділи терористів. Поки танковий підрозділ висувався у бік річки, у найвужчому місці військові інженери вже завершили встановлювати міст. Одна за одною бойові машини долали водну перешкоду, і , без зупинки, рухалися далі. Приблизно в кілометрі від переправи колона наткнулася на засаду і зав’язався бій. Танки розвернулися у бойові порядки по фронту і без зупинки почали переслідувати противника. Коли закінчився боєкомплект, один за одним вони почали виходити з бою прикриваючи один одного. В цей час у тилу почувся гул двигунів іншої танкової колони, яка отримала наказ вийти на підкріплення своїм побратимам. Як тільки танкісти, котрі щойно вийшли з бою перетнули річку і відійшли у напрямку лісу, водну перешкоду вже долав інший танковий підрозділ. Бойові машини так само швидко форсували річку, виявили противника і почали його переслідувати. За пів години, знищивши залишки бойовиків танкісти так само чітко і швидко, як попередній підрозділ поверталися до місця постійної дислокації. Такі завдання у бойових умовах хлопцям доводилося виконувалися дуже часто, тому не дивно, що цього разу будь-яка ввідна виконувалася майже миттєво.

Серед танкістів більшість військовослужбовців добре знають, що таке передова, тому до навчань ставляться дуже серйозно. Навчалися, як під час реальних бойових дій. Всі команди поступали в ході руху колони. Зустріли противника нанесли ураження, здійснили перегрупування, відпрацювавши відійшли, а інший підрозділ вирушив переслідувати противника і наніс йому нищівного удару. Один з командирів танкових підрозділів з позивним Учень розповів: “Поки ми перебуваємо у районі відведення, заняття проводяться щоденно. По-перше, щоб не втрачати навички, а по-друге, частина людей в підрозділі призвана в шосту хвилю мобілізації, тому необхідно у стислі строки їх максимально навчити. Тренування йде щодня, бо на війні завжди є чому вчитися. Для підготовки танкового екіпажу потрібно близько місяця, щоб підрозділ самостійно міг виконувати поставлені завдання. Без взаємодії підрозділів у бою надзвичайно важко. Практично не буває тут і випадкових людей. Кожен займається саме тим, що йому до душі і що вміє найкраще. Буває, що командир танка хоче стати механіком-водієм і навпаки. На війні все по справжньому, тому ті, хто продовжують служити за контрактом добре знають, для чого тут. Запорука успіху танкіста на передовій – нічого не боятися і йти вперед. Коли ми вийшли з передової сюди, наші з одного боку були раді, що зможуть відпочити, а з іншого постійно переживали за тих, хто залишилися без підтримки танків на передовій. Та хлопцям, які зараз на передовій, хочу сказати, що в будь який час доби, в будь-яку погоду у разі потреби за 10-15 хвилин ми вирушимо на допомогу”, – зізнався військовослужбовець.

Начальник інженерної служби бригади з позивним “Гетьман” зазначив, що завданням його підлеглих було забезпечити безперешкодне просування наший військ. Саме у бойових умовах стає добре зрозуміло, що без інженерних військ важко вести наступальні дії.

– Сьогодні ви бачили, як танкові підрозділи пройшли по важкому механізованому мості. Відпрацювали хлопці просто ідеально, але, якби не було мосту, то навіть у найвужчому місці пройти зміг би лише один танк. Другий би вже не подолав водну перешкоду. Міст, по якому пройшли танки було встановлено за 10-15 хвилин. Перед цим пройшла розвідка інженерно-розвідувальним дозором, які визначають ширину, глибину переправи та щільності грунту, – зазначив офіцер.

Механік-водій танка Т-64 тернополянин з позивним Абрек, у зоні АТО вже вісім місяців.

– Строкову службу я служив на такому самому танку, але це було 25 років тому. Але, як кажуть, навички, здобуті у війську не забуваються. То ж під час навчань у Десні я швидко повернувся до строю. Найбільше в АТО з хорошого – це люди. Вони відверті, чесні, ні в кого немає за душею чогось темного. Найстрашніше – це не самі обстріли, бо їх було дуже багато. Важко, коли є втрати. Добре пам’ятаю, як поранили мого друга, – каже тернополянин. – Сьогодні, під час навчань, для мене важкого нічого не було, ми вже звикли. При подоланні таких перешкод, коли навколо багно, головне слухати свою машину. Танк знає, як треба їхати, його потрібно чути. Жодна машина сьогодні не підвела, всі відпрацювали дуже гарно, бо кожен розуміє відповідальність у майбутньому. Кожен старався, ось і вийшло.

Для танкіста важливо не лише знати добре свою справу, але працювати всім, як одне ціле. Один замешкався і екіпажу немає. Механік, навідник, командир, жоден не має права на помилку. Не можна розгубитися, розслабитися, запанікувати, тому в екіпажі не має бути жодного невпевненого в собі.

– Я механік, знаю добре машину, звісно може кожен з нас замінити один одного, але я можу і розгубитися, то ж повністю покладаємося на екіпаж. Мрія одна – повернутися додому і побачити дітей. Це наша країна, тут наші діти, жінки і ми сюди нікого не просили. Воювати починали не ми, чужі люди нас змушують а ми просто захищаємося, – зізнається наш земляк.

Леонід Матюхін,

речник прес-центру штабу АТО,

Фото автора