“Влада має засудити всіх корумпованих посадовців та олігархів, незалежно від політичної партії чи особистого бажання. Це критичний індикатор їхнього зобов’язання щодо принципу верховенства права. Український постреволюційний уряд все ще недостатньо відповідає цьому індикатору”, – наголошував Паєтт. Посол неодноразово закликав розпочати боротьбу з корупцією, наполегливо працювати над реформами, але його слова щоразу зависають у повітрі, бо кінцеві адресати закликів не чують. Критичний індикатор ніяк не згасне: Порошенко і Яценюк не лише не почали боротьбу зі старими корупціонерами – вони оточили себе новими, зі свого оточення. Глухе невдоволення у суспільстві наростає, кришку терплячості може зірвати у будь-який момент. Здається, американці розуміють настрої в Україні значно краще за Порошенка і Яценюка.
Вони розуміють, що в Україні зроблено дуже високі ставки, які не дозволяють програвати лише тому, що Порошенко і Яценюк не планують змінювати звичок своїх та свого оточення. Усе вказує на те, що американці більше не готові робити лише заяви – вони готують резервний план. Вони побоюються, що, у разі браку можливостей для продовження гри у складній партії, зіграє карта Путіна. Як ситуація може розвиватися далі? Найімовірніше, комбінація може бути багатоходовою. На першому етапі, американці спробують домогтися усунення з політичної сцени справді одіозних фігур в оточенні Порошенка і Яценюка. Уже відомо про візит 7 грудня до України віце-президента США Джо Байдена.
Народний депутат Сергій Лещенко прогнозує, що темами переговорів Байдена у Києві стануть діяльність українського уряду і Генпрокуратури, а також корупція у вищих ешелонах влади. “Предметом обговорення можуть стати кадрові перестановки у високих кабінетах”, – підтверджує Лещенко, якого у політичних кулуарах називають “голосом посольства США в Україні”. На другому етапі американці будуть задіювати радикальніший план – аж до зміни гравців у високій політиці. І ось тут з’являється цікаве запитання: а на кого можуть поставити Штати? Кому можуть надати політичну, дипломатичну, розвідувальну та іншу підтримку? І тут багато хто нині звертає увагу на характерну активність екс-очільника СБУ Валентина Наливайченка.
Він нещодавно очолив нову громадську організацію “Антикорупційний рух”, їздив на запрошення американських політиків до Вашингтона, мав там зустрічі у Конгресі та Державному департаменті США. “Ми презентували американським партнерам стратегію боротьби із корупцією в Україні і в політиці, і в економіці, – повідомив після поїздки свого керівника “Антикорупційний рух”. – Наші ідеї американські партнери підтримали”.
Згадують у цьому контексті і відомого українського виконавця Святослава Вакарчука. Наприкінці літа лідер гурту “Океан Ельзи” подався до Штатів на чотиримісячне навчання в одному з найпрестижніших навчальних закладів світу — Єльському університеті. Там опановує… ні, нічого потрібного для подальшого розвитку музичної кар’єри з “Океаном Ельзи”. Музикант опановує лідерську програму, зокрема, має лекції з економіки, історії, психології, курси риторики і так далі.
Перед поїздкою до Штатів Вакарчук дав інтерв’ю одному з українських видань, в якому не заперечив своєї участі у майбутньому політичному житті України. Цікава річ, попри те, що Славко нині в Америці, в Україні він постійно на вустах. Не як виконавець, а як майбутній лідер України. Для того, щоб про нього почали думати саме так, у соцмеражах навіть з’явилася особлива сторінка – “Святослава Вакарчука — у Президенти України”.
Сторінка конкретизована: “Святослав Вакарчук як моральний лідер і громадський діяч!” Усі ці події – не випадковість, кажуть обізнані люди. Наливайченка можуть розглядати у Штатах на роль лідера нової української політсили. Вакарчук може стати його партнером або очолити другу колону нових реформаторів, наприклад, партію на основі групи “Єврооптимісти”, що тепер діє у парламенті. Нікого не здивує, якщо американці гратимуть широким фронтом – це у їхніх звичаях. Отже, усе вказує не те, що в українській політиці назріває дуже цікава партія.
Чи може здобути шанс на успіх цей умовний “план Паєтта” – м’яку заміну владної верхівки без втрати контролю? Аналізуємо ситуацію у розмові з політологами Андрієм Золотарьовим та Геннадієм Друзенком.
— Наскільки великий вплив на кадрові призначення в Україні мають США?
А. Золотарьов: — Якщо подивимося, як західні партнери нині оцінюють ситуацію в нашій країні, то побачимо у їхніх заявах дедалі більше розчарування, роздратування, натяків на те, що нинішня влада гальмує реформи у країні, що вплив олігархів на політику залишився таким самим, як за часів Януковича. У Сполучених Штатах мають дуже добре уявлення про те, що відбувається у нас. І вже секрет Полішинеля, що їхній терпець на межі. У такій ситуації Штати змушені будуть робити вибір: або ще трохи потримати нинішніх керманичів держави, або йти на радикальні кадрові зміни і натиснути кнопку “reset” (тобто “перезавантаження”). Це не може не турбувати не лише Яценюка, а й Порошенка. Адже претензій чимало до обох. Зрозуміло, що без зовнішньої фінансової підтримки українська влада і трьох місяців не протримається. Тому вона уважно дослухається до всього, що їй кажуть у будинку номер 4 на вулиці Сікорського у Києві (у ньому міститься американське посольство. — Ред.) Треба розуміти: вплив Сполучених Штатів у нашій країні нині потужний. Власне, він вирішальний. Не так від Меркель чи Олланда, як від Білого дому залежить, скільки ще керуватиме нинішня українська влада.
Г. Друзенко: — Так, Україна ще ніколи не була така залежна у конкретних кадрових призначеннях від зовнішніх партнерів. Від підпорядкованості Москві ми перейшли до залежності від Вашингтону. Арсеній Яценюк остаточно втратив довіру населення, розгубив свій електорат, його партія вже не ходить на вибори. Чому його не усувають? Бо на цьому етапі у Вашингтоні вважають, що Яценюк стримує порив Порошенка до зосередження влади в одних руках. Тож у США його у цій ролі і підтримують — не як доброго прем’єра, а як противагу Порошенкові.
— Чи Порошенко та Яценюк мають шанс повернути свій рейтинг до наступних виборів?
А. Золотарьов: — У Порошенка певні шанси ще є, а в Яценюка вже нема. Він перетнув межу, коли кількість репутаційних втрат перейшла в якість. Антирейтинг Яценюка нині значно вищий, ніж свого часу антирейтинг Азарова. Яценюк — фігура з негативною капіталізацією. Певний час він вбирав у себе весь негатив, блокував негатив, що міг би перепасти Порошенкові. Усі добре розуміють: Арсеній Петрович — як валіза без ручки: і кинути шкода, і нести важко… Саме тому кадрові рішення нині на часі. І ймовірність дострокових як парламентських, так і президентських виборів зростатиме. Після візиту Джо Байдена в Україну дійсно можлива кардинальна ротація у владних кріслах. Але зрозуміло, що це не розв’язує проблеми, не відведе того негативу, який накопичився проти чинної влади. Тому в перспективі зовнішнім партнерам доведеться робити щось радикальніше. Треба вводити у гру нових політичних лідерів, інакше втримати ситуацію буде дуже важко. — Як ви оцінюєте шанси екс-керівника СБУ Наливайченка як одного із можливих претендентів на цю роль?
А. Золотарьов: — Помітно, що він намагається нині активно співпрацювати з американцями. На лідера нової політсили він за всіма формальними ознаками підходить. У США його сприймають як доволі респектабельну і позитивну фігуру. Зокрема, беруть до уваги його спецслужбівське минуле і той факт, що за ним не тягнеться такий корупційний шлейф, як за Яценюком. Та насправді як політичний лідер Наливайченко має певні вади. Йому бракує харизми і парторганізаторських здібностей. Час від часу він демонструє незрозумілу поведінку, і це залишилось у суспільній підсвідомості.
Г. Друзенко: — А я не вірю, що з Наливайченка можна зробити лідера – навіть забезпечивши належну підтримки. Це людина, яка побувала у кожній владі, колишній очільник СБУ, народний депутат. Свого часу, в часи Ющенка, він уже мав шанс очолити “Нашу Україну”, навіть рішення про обрання його головою політради було, але Ющенко не хотів віддавати реальну владу в партії екс-голові СБУ, а сам повести людей за собою той не спромігся. Так нічим і закінчилася та його спроба себе в ролі публічного політика. Думаю, у США можуть розглядати Наливайченка хіба що як одного з гравців. І, як максимум, створити під нього одну з альтернативних партій. — Українські медіа повідомляли про те, що дочка Наливайченка орендує квартиру в Нью-Йорку за 13 тисяч доларів, а дружина за сумнівними схемами дістала в подарунок чотири земельні ділянки й елітну квартиру в Києві. Це не змушує їх обережно ставитися до Наливайченка?
А. Золотарьов: — Американці не вдаються у такі дрібниці — вони вважають їх другорядними або сподіваються, що політтехнологи підправлять ситуацію, якщо доведеться зробити ставку на Наливайченка. До речі, саме той факт, що в Україні системно з’являється інформація про статки Валентина Наливайченка, може свідчити про замовну кампанію проти нього. Очевидно, дехто бачить у Наливайченкові реального конкурента у перспективі, розуміє, що ставки можуть змінитися і що нинішню владну команду можуть відправити на політичне кладовище.
Г. Друзенко: — Штати мають набір лідерів, значно перспективніших, ніж Наливайченко чи навіть, скажімо, Саакашвілі. Але на сьогодні видно, що Сполучені Штати не готові щось кардинально тут змінювати. Я знаю, що вплив Вашингтону є однією з основних причин стримування України від перевиборів, від перезавантаження парламенту, хоч він уже давно не відповідає електоральним уподобанням.
— А наскільки ймовірна ставка американців на Святослава Вакарчука, який поїхав на чотиримісячне навчання до одного з найпрестижніших університетів США?
Г. Друзенко: — Я б не поспішав з висновком, що навчання Вакарчука у США створить нового лідера. Таку ж лідерську програму свого часу опановував у Єльському університеті юрист і політик Сергій Головатий, а також колишній міністр екології Ігор Шевченко. І чи додала вона їм реальних лідерських рис і вміння керувати? Зрештою, як на мене, Вакарчук не підходить на роль лідера. Він чудовий митець. Але чудовий митець на троні — це катастрофа для країни, як на наш час. Він ніколи б не впорався з економічними проблемами чи питаннями оборони країни. Я з великою повагою ставлюся до Славка Вакарчука за те, що він свого часу пішов із парламенту, побачивши, що абсолютно неефективний там.
А. Золотарьов: — Я не згоден. Триває кастинг на лідера нової політсили. І цілком ймовірно, що на таких людей, як Вакарчук, нині у США роблять ставку. На тлі розчарування українців у новій владі повернення Вакарчука в політику цілком можливе. Ми ж пам’ятаємо, що Славкові свого часу вистачило сили волі самому покинути депутатське середовище. У Вакарчука позитивна репутація. Позитивна репутація — це довіра. А без довіри неможливі політичні інвестиції. Тож Вакарчук — непоганий капітал.
— Але ж він музикант. Хіба це не є його недоліком?
А. Золотарьов: — У Сполучених Штатах одним з найкращих президентів був кіноактор Рональд Рейган, хоча, на відміну від Вакарчука-співака, він артистом був доволі посереднім. З його походу в президенти опоненти глузували, казали: “Це обмежена людина! Він не зможе працювати на найвищій державній посаді!”. Але Рональду Рейгану все вдалося. Епоха Рейгана — це епоха, коли Сполучені Штати поновили свій вплив у світі, відійшли від “в’єтнамського синдрому”… Тому не варто робити беззаперечних висновків про те, що співак не може стати Президентом України. Чому б ні? Основне — щоб вистачило моральних рис, сили волі й послідовності. Якщо особа бодай розуміється на людях, якщо не конструює паралельну реальність, а здатна визначити, хто перед нею, коли добирає команду, то це вже непогано. Тому що Президент не мусить на всьому розумітися. Він передусім повинен сформувати команду — знайти людей, яким довіряє, які довіряють йому і які чесно працюватимуть.
— З якими гаслами мала б іти до людей нова політсила? Чи можливо її створити до ймовірних парламентських перевиборів?
А. Золотарьов: — Українська політика конче потребує нових партій з чіткою ідеологією. Щоб люди розуміли, за що голосують. Виборцям пропонують обгортку, не кажучи, що всередині. Сполучені Штати можуть підготувати реальну політсилу.
Г. Друзенко: — Дуже сумніваюся, що Штати можуть створити в Україні ефективну політичну силу. Творити нову політсилу можна з того, що природно виростає. Урешті-решт, в Америці не знають, що у нас діється “on the ground”, тобто в самому низу — не в Києві, не в обласних центрах, а серед простого народу. Тому думаю, що США будуть приречені працювати з тими елітами, які виграватимуть вибори.
А. Золотарьов: — А я не відкидаю, що той же Валентин Наливайченко або ж Святослав Вакарчук працюватимуть у команді. Бачу, що у США є певні візії того, як структуризувати українське середовище. Людям набрид політичний театр в Україні, коли політики грають певні ролі (хтось – роль патріотів, хтось – господарників, хтось — патетичних захисників людей праці), але всі мають спільні інтереси: гроші й влада. Від цього усі втомилися, тому чекають, хто буде не фейковим, а справжнім.
Наталія ВАСЮНЕЦЬ, газета “Експрес”
expres.ua
