“Отож, чи можливий “демократичний діалог” з Росією, до якого останнім часом нас наполегливо схиляють? Ага, ну справді, чудове слово – “діалог”, а якщо ще й “демократичний”…
Сьогодні на Форумі в Лодзі була на дискусійній панелі “Як міжнародна спільнота може допомогти Україні вирішити конфлікт?” Чесно кажучи, було скучнувато, грузинській міністр говорив про війну з Грузією, чеський депутат – загальні речі про необхідність переговорних процесів, Оксана Сироїд говорила все правильно й емоційно але теж відомі речі про загальноєвропейський масштаб тієї війни, що йде в Україні. Наприкінці мав слово Валерій Соловей з Москви – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедрою громадських зв’язків МГІМО. Словом, “інтелігент”. Він висловився дуже чітко і лаконічно. Головне, сказав він, це бути реалістами і визнати нову територіальну реалість, що склалася, зокрема – новий статус Криму. І повернення до колишнього статусу неможливо. Так, ми розуміємо, що було порушено міжнародне право. але у нас інший підхід, ніж у європейців, які кажуть про права і цінності. У нас головне – це інтереси і справедливість.
Те ж і стосовно Донбасу. Слід визнати, що 50 тисяч бойовиків, які воювали проти України ніколи з нею не змиряться, і з цього виходити у переговорах. Це реалії, які треба визнати.
“Ага, сказала я голосно, – коли тебе гвалтують, слід визнати цю реальність і свій новий статус, і на цій основі вести “діалог” з гвалтівником”. Відреагувала Оксана, яка сказала, що не розуміє, навіщо організатори витягують сюди таких “спікерів” і зазбиралася йти. Кілька учасників (в тому числі й я) теж. Панель швиденько закрили, тим більше що й час вийшов.
А я от що думаю про “діалог”: ця форма взаємодії передбачає наявність якихось спільних засад – спільного визнання законів, цінностей тощо. А який може бути “діалог” із гвалтівником, який вам пояснює, що у нього були такі “інтереси” і свої уявлення про “справедливість” і слід визнати ці нові реалії?
Мені іноді здається, що ми з росіянами живемо у різних світах”,- пише Ірина Бекешкіна у Фейсбуці.
