Ситуація з українцями була ускладнена: у галичан, що виїхали на заробітки, були польські паспорти, тож за наказом уряду їх зарахували до польського легіону, що базувався у Бретані. «Звісно, коли ти українець і твоя земля окупована Польщею, легко зрозуміти, що 6 тисяч українських добровольців відмовилися воювати під польським прапором. Вони хотіли стати на захист Франції, але під французькими прапорами», – розповідає пані Білобран-Кармазин. За її словами, між українцями та урядом відбувалася тривала й емоційна дискусія щодо того, як вчинити у цій ситуації; дехто з волонтерів навіть опинився у в’язниці, адже відмова стати під польський прапор була фактично відмовою виконувати наказ.
Українські волонтери у складі французької армії брали участь у боях на Соммі, більшість брали участь в обороні Ліону, серед них було чимало загиблих і поранених. Коли Ліон впав під наступом німців, вони продовжили відступ до Марселя. У цей час маршал Петен підписав сумнозвісну капітуляцію. «На півдорозі, поблизу Гренобля, українці зупинилися у невеличкому селі, очікуючи демобілізації. Їм довелося пробути там 2-3 місяці. Там, у лісі, була велика скеля. На ній вони визубрили тризуб і написали «900 українців», а з іншого боку визубрили карту України», – розповіла Аннік Білобран-Кармазин. Після цього стежки легіонерів розійшлися – дехто повернувся до цивільного життя, дехто долучився до Руху Опору, інші потрапили у табори військовополонених.
Пані Білобран-Кармазин з дитинства знала історію, проте після виходу на пенсію вирішила більш ґрунтовно дослідити тему. Вона відшукала скелю з розповіді батька та вийшла на контакт з ветеранами Іноземного легіону. «Я провела пошук і знайшла дані про приблизно 100 українців, що воювали поруч з батьком. У мене є документи, фотографії та інші свідчення», – зазначає вона. У легіоні, зокрема, підтвердили, що волонтери-українці прибули у Францію безпосередньо з України і жодним чином не співпрацювали з Німеччиною. Аннік Білобран-Кармазин додала, що кожного року 2 листопада вшановують пам’ять волонтерів Іноземного легіону, українська діаспора також долучається до цих заходів.
Пані Білобран-Кармазин розповіла також про те, що наразі між російською та українською спільнотою у Франції склалися досить непрості стосунки на тлі суперечок щодо церемонії вшанування радянських військових та військовополонених, що загинули на території Франції. Таких місць пам’яті у Франції два. Перше із них – у Бан-Сан-Жан (Лотарингія). «Там знаходився найбільший табір, де нацисти утримували 22 тисячі радянських військовополонених. Лише українська спільнота зберігала пам’ять про них і опікувалася тим місцем, тому що більшість із них були українцями», – зазначила пані Білобран-Кармазин. Нещодавно, у 2011 році, після 15 років зусиль української спільноти, на місці табору встановили меморіал у пам’ять всіх, хто загинув у концтаборі. «На жаль, нам не вдалося знайти нащадків загиблих українських солдатів і запросити їх, проте росіяни, які доти нічого не зробили для цього місця, знайшли декількох нащадків росіян, з РФ, і саме росіяни приїхали тоді на відкриття цього меморіалу», – пояснила АннікБілобран-Кармазин.
Ще гарячіші суперечки розгорілися навколо кладовища у Нуає Сен-Мартен, що за 100 км від Парижу. Після завершення війни саме там виділили місце для поховання радянських військових. Оскільки у Франції їх загинуло небагато, там же перепоховали жертв концтабору військовополонених із Бан-Сан-Жан – всього 2879 осіб різних національностей з усього СРСР, серед них, зокрема, 78 українок. «Кожного року на святкування свята перемоги лише Росія піднімала свій прапор біля меморіалу поруч із французьким[…]. Я завжди вимагала, щоб на цьому кладовищі було 15 прапорів, оскільки у СРСР було 15 республік, які тепер стали незалежними державами», – підкреслила пані Білобран-Кармазин. Французька спільнота у цьому питанні дотримується обережного нейтралітету, оскільки єдина їх мета – уникнути конфлікту з усіма сторонами.
У 2014 році, після початку збройної агресії проти України, проблема загострилася як ніколи раніше. «Я заявила, що українці більше не зайдуть на це кладовище разом із делегацією Російської Федерації», – розповіла Аннік Білобран-Кармазин. Суперечка супроводжувалася взаємними ультиматумами та навіть переговорами на рівні МЗС. Російська сторона тоді заявила, що погодиться не піднімати свій прапор, якщо українська процесія погодиться заходити разом з ними. Оскільки щодо виконання російського гімну компроміс не було знайдено, делегації заходили все ж таки окремо. «У 2015 році військовий аташе при російському посольстві запропонував підняти над кладовищем радянський прапор – аби вирішити всі протиріччя», – повідомила пані Білобран. Українська спільнота була категорично проти. Президент асоціації також зазначив, що піднімати прапор неіснуючої держави було б недоречним, відповідь Лорана Фабіуса, тогочасного міністра МЗС Франції, також була негативною.
«Зараз на кладовищі лише французький прапор, і заходимо ми туди завжди окремими процесіями», – підсумувала Аннік Білобран. Вона додала, що українська спільнота спробує також вирішити питання щодо надгробків над могилами 78 українок, де й досі зазначено «пам’яті невідомої радянської громадянки», хоча усіх їх давно ідентифікували.
