Тоді з відчаю та обурення на весь салон загукав: «Маладец, братан! Правільно делаєш! Долбі єтіх вшівих бандеровцев нашим аружієм! Ми їх там градами хлєщем, а ти тут – песней!»
А тоді повернувся до людей: «Вам що позакладало? Не чуєте, як з вас знущаються, як вас шматою під ноги кидають? Наче телят везе на убій цей запроданець, а вам хоч би хни?! Насолоджуєтеся?!»
Яка гадаєте була реакція? Третина покірно опустила голови. Третина поспішно відвернулася до вікон. А решта дивилися озлоблено на… мене, як на лютого ворога та почала обурливо гуготіти. Водій і не думав скручувати радіо. І жодного голосу не почув у підтримку, жодного з вимогою перемкнути радіохвилю. Жодного!!!
І це у моєму рідному Тернополі. Мабуть, просто минули Шевченківські дні й усі поскидали нарешті маски награного патріотизму. Чи як?
Олег Герман
