Він підібрав нас на півшляху до селища Онишківці. Мабуть, на розпеченій Сонцем дорозі, двоє втомлених мандрівників виглядали зовсім жалюгідно. Ми збиралися подолати шлях з Кременця до села пішки, але можливість швидко доїхати до джерела з прохолодною водою змусила переглянути плани і залізти в задушливий мікроавтобус.
Територіально Онишківці знаходяться в Ровенській області, хоча у більшості асоціюються з Кременеччиною. Це пояснюється тим, що селище гармонійно вписується у доволі популярний маршрут релігійними місцями півночі Тернопілля: Почаїв – Кременець – Божа гора – Джерело Святої Анни.
«Погляньте, скільки сьогодні людей в Онишківці їдуть – сказав водій, киваючи на десятки машин, які ліниво тягнулися одна за одною попереду нас, – а при Совєтах там хіба тільки селяни худобу випасали».
При радянській владі паломництво, м’яко кажучи, не заохочувалося, а саме джерело було завалене бетонними плитами.
Погоджуємося, сенсу немає.
Не дивлячись на подібні наліпки, дрес код тут доволі умовний
Територія святині тільки підтвердила слова водія, ім’я якого залишилося для нас таємницею. Величезна кількість людей метушиться біля прилавків з церковною атрибутикою, занурюється з головою у крижану воду джерела, терпляче вистоює довгу чергу заради можливості торкнутися ікони. Все навколо дуже чисте, дороге, блискуче.
Ціни високі – за довгу сорочку для занурення у цілющу воду джерела просять від 140 гривень
Вода, як і обіцяли, виявилася крижаною. Але залишити Онишківці без занурення у цілюще джерело було б неправильно.
Зверху за людьми, що весело занурювалися у джерело, по-батьківськи тепло спостерігав священник
Крижана вода додала бадьорості. Її ми потребували якнайбільше. Адже попереду нас очікувало близько 15-ти кілометрів пішої прогулянки додому по залитій Сонцем дорозі.
