У суботу, 17 вересня, у Тернопільському обласному академічному музично-драматичному театрі дуже прісненько стартував фестиваль”Тернопільські театральні вечори”. Чотирнадцятий фестиваль вже не викликає у файному місті ажіотажу, як це було на зорі його створення. Аншлагу не було не тому, що глядач так збанкрутував через недолугу політику Порошенка, а через все нижчу і нижчу якість пропонованих вистав. Тернополяни голосують гривнею. А ось спонсори фестивалю, ймовірно, ще за інерцією підтримують театр. Разом з тим, вже навіть столичні бюрократи з Міністерства культури хочуть вивести міністерство зі співзасновників “вечорів”. Тут не йдеться про бюджетне фінансування зі столиці. У Тернополі вже й забули, коли востаннє виділялись кошти. За слова начальника обласного управління культури Григорія Шергея причина у тому, що на фестивалі не представлено якісної молодої режисури… І це правда. От сьогодні глядачу хочуть підсунути “Ромео і Джульєтту” від режисера Вадима Сікорського. Про режисерський дебют тут не йдеться…
Насправді всі ці розбірки тернополянам не потрібні. Глядач хотів би за свої кошти, які сплачує у вигляді податків для утримання драмтеатру, купуючи квиток – побачити сучасне дійство, а не маразматичний нафталін…
От будьмо відвертими: чому включили роботу Жили до конкурсу цьогорічних вечорів – залишилось загадкою для глядачів. Зі сцени не пояснив ніхто з керівництва театру де там місце “дебюту”. Зрозуміло було лише одне – захід приурочений художньому керівнику драмтеатру Михайлу Форгелю. Він помер 10 років тому і завдяки його зусиллям було започатковано фестиваль. Нині ж Форгель, певно, залаявся б, переглянувши афішу.
Про виставу “Слава героям!” нічого доброго сказати не можемо. Банальний сюжет про протистояння двох ветеранів: Української повстанської армії та радянської у виконанні акторів Маліновича та Папуші викликав лише посмішки у кумедних ситуаціях. Коли ж глядача треба було “брати за живе”, зал шарудів і всіляко демонстрував, що “не вірить”. Грі акторів бракувало майстерності “брата” Мосійчука.
Ймовірно, старше покоління акторів – Сергій Андрушко та Микола Ткачов краще впорається із ролями упівця Остапа Ільковича Шемелі та “визволителя” Андрія Васильовича Чумаченка.
Щодо босих постатей Гітлера і Сталіна, то їхні гіперболізовані “вихиляси” не є виправданими і нагадують карикатурні совдепівські часи. Добре, що генії зла озвучували свої криваві плани щодо України. Але в цілому “занадто багато води”, кривлянь і невиправданої присутності на сцені.
А ось корупційна тема в сучасній медицині розкрита досить переконливо… Принаймні, автор п’єси відзначив букетом Наталю Лемішку, яка виконувала роль завідувача відділення серцево-судинної хірургії.
Де знайшли виконавця ролі сина радянського ветерана – залишилось загадкою. Актор не просто випадав із гри. Він навіть не намагався влитися в ауру дійства. Можливо, його відлякувала “лялькова” дикція 30-річної “внучки упівця”, в яку він мав закохатися…
