– Друже Грузин, розкажи, як розпочинався твій шлях воїна?
– Цивільна освіта у мене- це інженер- механік і я думав тільки нею займатись, навіть коли пішов в армію то поросився в інженерні війська( стройбат по простому), щоб будувати, конструювати та життя розпорядилось по іншому. У 1991 році заколотники при підтримці Росії і військ Закавказького регіону, почали наступ на тодішнього законного президента Грузії- Звіада Гансахурдію, тоді ж і розпочались смути в Осетії. Я до того ненавидячий зброю, був змушений взяти її в руки, щоб зберегти цілісність країни, та на жаль перемогли російські найманці і владу захопила “хунта” на чолі з Шеварднадзе, що призвело до застою країни на довгі роки. Росіяни, нове керівництво України називають хунтою, хоча насправді весь народ висловився проти режиму Януковича, а ось в Грузії владу справді захопили купка виродків з підтримкою московських найманців. Після цих подій, я переховувався у Росії, як це не парадоксально звучить, тому що там мене ніхто не шукав. Коли розпочалась агресія Москви проти Чечні, я і ще декілька однодумців виступили проти них , ос там і познайомився з українськими хлопцями з УНА-УНСО, які воювали на боці чеченців. У нас усіх був спільний ворог, це розуміли усі, на жаль ситуація в даний час, залишається такою ж. Я тепер порівнюю війну Чечні і в Україні і дивуюсь ситуації, яка склалась. Чеченці, воюючи проти Росії не мали: Градів, танків, гелікоптерів, вони бились до останньої краплі крові усіма підручними засобами, хоча проти них воювали озброєні до зубів військові. Що ж я бачу в Україні: величезна територія з багато мільйонним населенням, здає Крим без єдиного пострілу,. Та потрібно було прислати чоловік 500: когось арештувати, хто противиться фізично- розстріляти і Крим залишався б Українським. Горстка сепаратистів захоплює Слов’янськ, Донецьк, Луганськ і вище керівництво нічого не робить. Це ж зрада, воєнна зрада Україні. Їх небагато було, чому не застосували силу, чому не вчиняли по Конституції? Висновок напрошується сам- це було вигідно комусь з українського керівництва, хто лобіює інтереси Путіна. З цього напрошується інше запитання, чому ніхто не заарештований, не наказаний? Чеченці зубами вигризали землю від російських окупантів, а українці байдуже спостерігають, як убивають їхнє майбутнє.
-Тоді можливо ви мені поясните, чому ці “моджахеди” підтримують своїх ворогів, воюють тут проти нас, а президент Чечні відкрито признається в любові Путіну? Чого він забув, що росіяни убили, зґвалтували, покалічили, десятки тисяч чеченців?
– Та який це президент, він осел, котрий продав свою країну за гроші, мерзота яка проміняла пам’ять про батьків на владне крісло. Так же ж і ці прості чеченські солдати, які підтримують Росію, воюють проти України, вони не варті назви-” Сини Ічкерії”- це звичайнісінькі продажні люди. Для них гроші- пре вище моральних цінностей, вони продали душу дияволу.
– Скажіть, як ви відноситесь до Михайла Саакашвілі, як президента Грузії і губернатора Одеси?
– Ніяк не відношусь. Після вбивства першого президента Грузії- Звіада Гансахурдії і захоплення влади Шеварднадзе, всі люди, які очолювали країну- нелегітимними. Тож ставлення до них у мене негативне. Що стосується його праці на посту керівника області, то тут від нього нічого не залежить, адже все вирішує президент з своїм оточенням.
– Ви приїхали сюди до хлопців з УНА-УНСО, проте воювати розпочали і воюєте з добровольцями від ОУН, чому так?
– Справді, я думав, що зв’яжу свій воєнний український шлях з хлопцями, яких знаю по війнах в Чечні, Абхазії, Грузії та на жаль зараз в унсовців нелегкий період, молоде покоління не може поладнати з старим, а я не хочу бути інструментом у міжусобній війні. Тому, я воюю з ОУН і буду вірним цій організації до кінця.
-Ви воювали під Пісками, в Пісках, яке враження на вас справили українські військові?
– Коли приїхав в Україну і побачив, що за балаган тут відбувається, був надзвичайно здивований. Та особливо мене вразила- відсутність армії, я навіть собі подумати не зміг, що у вас її не має, що у вас не має служби безпеки, яка б змогла протидіяти сепаратистам. Більшість офіцерів і рядового складу не хочуть і не вміють воювати, їм наплювати на війну, для них головне протриматись і отримати пільги від держави. Хоча є багато молоденьких хлопчаків і особливо серед добровольців, які воюють щиро за Україну, та їх набагато менше, проте все рівно ми зможемо перемогти, була б політична воля вашого керівництва, але закінчення війни воно на жаль не хоче, комусь надто вигідно списувати всі негаразди на бойові дії.
-Українське керівництво випрошує зброю для ведення війни і говорить, що Захід не хоче дати. Та це повна нісенітниця. Держави по всьому світу, через приватні фірми купляють різну зброю, живим прикладом є Сирія, в кінці-кінців все можливо дістати на чорному ринку, тому такі відмазки влади є ще одним свідченням у її зацікавленості не закінчення війни.
-Близько 90 процентів моїх співвітчизників знають про неї і підтримують Україну, адже у нас з вами спільний ворог. Свідченням підтримки українського народу є те, як грузинські спортсмени на Олімпіаді- держали в руках ваш жовто-блакитний стяг. А під час матчу по регбі між збірними Грузії і Росії, коли лунав гімн останньої, тисячі грузинських вболівальників піднялись і співали гімн України, тримаючи в руках ваші прапорці. Це відео є в інтернеті, я коли дивлюсь його- у мене серце тремтить від хвилювання. Знаєш, за Україну воює багато воїнів з Грузії, проте я з “Грузином”, дали клятву, що будемо битись проти москалів, допоки будемо живі, допоки Крим, Донецьк, Луганськ, знову не буде вільним. Допоки ми не вийдемо на Кубань, не пройдемося маршем по Красній площі- останнє звучить, як утопія, тільки ми так хочемо дожити до цих часів.
-Україна одна з найбагатших країн Європи, а живе найбідніше. Ви маєте все, але одночасно не маєте нічого. Ви єдина країна в світі, де війну веде народ, а не держава, ви країна, де тисячі людей втікають від війни і їм за це нічого немає, а цих хлопців, що ідуть воювати безплатно, влада переслідує, саджає в тюрми- це не по Божому, не по совісті. Тому хочу усім вам побажати перемоги у війні, Божого благословення і Божого покрову.
Спілкувався Михайло Ухман
