У південних районах Тернопільщини проблема – у криницях масово зникла вода. На сполох б`ють не лише люди, які страждають від нестачі питної води, але й екологи та науковці. Останнім часом, через масові скарги людей, почала вже нарешті якісь кроки робити і влада. Це болюче питання розглядалось на сесії обласної ради, були слухання і в районах. Працівники обласного управління водних ресурсів стверджують:проблему можна вирішити, потрібно лише розуміння самих людей і очільників громад.
Про криниці доведеться забути?
Василь Майка, начальник відділу техногенно-екологічної безпеки обласного управління водних ресурсів і ще декілька працівників цього відомства побували із роз`яснювальною роботою у Заліщицькому і Борщівському районах. Спілкувалися з головами новоутворених територіальних громад і сільськими головами. За переконанням фахівців, у селах, де гостро постало питання нестачі питної води, слід проводити централізоване водопостачання, будувати водонапірні башти. Тільки такий підхід зможе допомогти людям отримати воду в достатній кількості і належної якості. Прогнози дуже песимістичні: якщо і надалі будуть такі посушливі роки, води в криницях не буде. Зміна кліматичних умов, відсутність снігу взимку і брак опадів влітку потягнули за собою зникнення води у підземних і поверхневих шарах, що призвело до зниження рівня водоносного горизонту та до гострого дефіциту води.
Така ситуація є типовою для всієї України, однак Тернопільщина, і зокрема її південні райони, страждають найбільше. Не вистачає води майже у кожному населеному пункті Борщівського і Заліщицького районів. Найбільш напружена ситуація у селах Устечку, Шутроминцях, Солоному, Слобідці, Буряківці, Шипівцях, Лисівцях, Поділлі на Заліщанщині. А у Берестку цього ж району вода зникла з криниць взагалі і людям її довозять. На Борщівщині від гострої нестачі води страждають жителі Кривчого, Ніври, Сапогова, Лосяча, Озерян, Констанції, Скали-Подільської, Іванкова, Турильчого. Довозять воду жителям Мельнице-Подільської, Шупарки, Горошової і Висічки. У селі Сенькові на Монастирищині люди теж потерпіли від посушливого літа – у всіх криницях масово зникла вода. Тому сьогодні питання по водозабезпеченні стоїть гостро як ніколи.
Василь Майка розповідає, що фахівці їхнього управління можуть надати усі необхідні послуги: виготовити проектну документацію, провести земляні роботи потужною бурильною технікою, збудувати башти. Нещодавно такі роботи проводили у селі Криволуках, Чортківського району, де теж була привозна вода.
– Із вирішенням цього болючого питання ми запізнилися на два роки, – стверджує В. Майка. – За прогнозами, таких безсніжних зим і посушливих літніх днів слід було чекати. Останній великий сніг випадав у нашому регіоні ще у 2012 році. Для того, щоб води було достатньо, потрібні сніжні зими, дощові осені. Прикро, що на державному рівні цю ситуацію не визнано критичною і не робиться нічого, щоб її усунути. Ось для прикладу, коли у міському водогоні 3 дні немає води, то це вже надзвичайна ситуація. Але коли вода зникає у людей в криницях – то ні. Чому? Звідки ж їм брати воду? Залишається одне – бурити свердловини у себе на подвір`ї. Так і роблять. Але через деякий час вода і там пропадає. Бо вода у землі розпорошується на багато точок. Це не вихід. Тому ми і пропонуємо людям інший шлях – централізовано підвести воду, збудувати вежі, над якими мають тримати контроль фахівці.
В області діють державні програми «Чиста вода Тернопілля», «Чиста вода», але потрібна проектна документація під ці програми. Тож громадам слід негайно її виготовити і приступити до роботи. За словами фахівців з Тернопільського управління водних ресурсів цьогорічну засуху слід визнати надзвичайною ситуацією на державному рівні. Адже якщо повені, паводки і підтоплення мають такі класифікації і на подолання їх наслідків виділяються державні гроші, то чому тут всі мовчать. Дивно, адже люди залишились практично без води. Багато запитань до влади і на державному, і на місцевому рівнях. Але однозначно, сьогодні потрібно проводити роз`яснювальну роботу серед самих жителів села. І це мають робити очільники новоутворених громад, залучати депутатів, виносити ці питання на розгляд районних і обласних комісій, рад. Сума, яку слід зібрати громаді для побудови водогонів і веж досить підйомна, стверджують фахівці. Виготовлення проекту, проведення земляних робіт і побудова вежі обійдеться селу в межах 100 тисяч гривень. На такі цілі, як сказано було вище, гроші частково виділяє держава, треба тільки знати, якою саме програмою слід скористатися. Сьогодні у селах дуже багато запущених, напівзруйнованих водонапірних веж, які не діють, а їх можна відновити, це обійдеться дешевше.
Тернопільщина з точки зору геології має не надто сприятливе розташування. Знаходиться вона на Подільській височині. Усі ріки ніби стікають вниз по цій височині. А ще слід поглянути на довкілля. У якому стані наші річки, джерела? Результат згубного впливу людини на ці об`єкти дається взнаки. Як і масова вирубка лісів, гаїв, парків. Треба братися за роботу і розчищу вати джерела, витоки малих річок, які сьогодні засмічені і знищені, поглиблювати річки.
Борщів показує приклад
Багато років жителі міста потерпали від споживання неякісної води. За усіма характеристиками і показниками вона була придатною лише для технічних потреб. В останні роки вдалося дещо покращити ситуацію завдяки реконструкції систем водопостачання скориставшись деякими програмами. Працівники міської ради розробили декілька проектів щодо централізованого водопостачання міста, зокрема проекти « Будівництво водопровідної мережі по вул. Вовківській», «Будівництво мережі бічних водогонів магістрального водопроводу по вул. Вовківській» та «Будівництво системи водопостачання масиву житлової забудови в м. Борщів (вул. Підлісна, Незалежності, Сковороди, Тичини)».
Заступник міського голови Володимир Чугаєвський поділився результатами проведеної роботи.
– У цьому мікрорайоні у людей зникла вода в криницях. Постало питання: як вирішити цю проблему? Тому один з проектів уже майже реалізований: прокладено водопровід і будується свердловина, одна з яких уже вимурувана. Проект фінансує фонд регіонального розвитку, однак для цих цілей частково залучені кошти з міського і районного бюджету. Проект коштує понад 5 мільонів, але проведені роботи того вартують, адже для жителів великого житлового масиву, а це понад 300 дворів, буде вирішено питання належного і якісного водопостачання. Плануємо, що через місяць, борщівці отримають воду із цих свердловин.
Хороший прогноз і щодо іншого проекту по забезпеченні водою вулиці Вовківської. Якщо міській раді вдасться закупити за власні кошти потужний новий екскаватор, то і це питання вирішиться. Таким чином, після проведених робіт можна буде стверджувати, що Борщів частково забезпечений якісною питною водою. За рік, обіцяє заступник голови, проблемне питання для міста буде знято.
Якщо в Борщеві молода команда міської ради мислить і діє по-європейськи, розробляючи різні проекти, то в районі ситуація із водозабезпеченням є вкрай поганою. Та не завжди так було.
Я зустрілася із колишнім головним лікарем санепідемстанції Віктором Третяченком , який активно турбувався про забезпечення міста і району питною якісною водою ще тридцять років тому. Віктор Васильович каже, що то була справа усього його життя, яку так і не вдалося здійснити частково через бюрократичні перепони, частково через те, що розпався Союз. А які були плани і напрацювання! Саме з ініціативи Віктора Третяченка ще у 80-х роках минулого століття в район була запрошена геологорозвідувальна експедиція, яка дослідила, що наприклад Скала-Подільська лежить на підземному морі питної води. Скважини пробурили у селі Бережанка. Аналіз води із джерел показав її надзвичайно високу якість. І почалась робота. Будувались каптажі, завозились труби. Попарно велась і робота по проведенні водогону с. Вільхівці- смт. Мельнице-Подільська. За прогнозами тодішніх очільників району, із вводом цих водогонів у дію, понад 30 тисяч населення Борщівщини мало бути забезпечене якісною питною водою в достатній кількості. І гроші були, і бажання зробити щось суттєве для людей. Але розпався Союз, прийшли керманичі, для яких політика і гасла були вагомішими, аніж добробут людей і все пішло шкереберть. Добру справу поховали, а на сьогодні вже й забули про неї. Усе що тоді збудували – вже руїна. Ще декілька років тому В. Третяченко намагався з районної трибуни привернути увагу начальників до цієї проблеми. Але даремно. Сьогодні ж починають усе з нуля, вишукуючи джерела для фінансування у такий скрутний для країни час.
Метеорологи запевняють, що посушливі роки чекають нас і в майбутньому. Особливо це стосується півдня Тернопільщини. Тому депутатам, представникам влади, очільникам громад і самим людям варто спільно вирішувати цю проблему. Наприклад, дослухатись до думки фахівців із управління водних ресурсів, які пропонують, як альтернативу, будувати в селах централізовані водогони. Слушна порада, і мабуть єдина, якою нині можна скористатися.
Ірина Мандзій Розміщено в Тернопільській обласній газеті «Вільне життя» від 5 жовтня 2016 року № 78.
