Це автопортрет, складений з дев’яти років життя бельгійського сценариста, режисера та монтажера Фредерика Ґійома. Він переживає спади та підйоми життя “крізь об’єктив” у своєму повнометражному дебюті “Світлі роки” (Les annees claires). Свіжий та живий кінощоденник, що проносить крізь 9 років життя за 75 захоплюючих хвилин. Ґійом – егоцентричний, схильний до самоаналізу головний герой стрічки, грайливо названої за ім’ям його непостійної партнерки – Клер (Les annees claires – оригінальна назва французькою). Проте головним рушієм подій тут стає їхня донька Джульєта, народжена близько вісімнадцятої хвилини фільма. Клер з’являється і зникає з місця подій із загадковою, мінливою безтурботністю, і саме Джульєта витягає Фредеріка з кризи середнього віку, у якій він загруз на початку картини, запізніло дорослішаючи. У жанрі “кінотерапевтичного” зазирання до відносно стурбованої душі “Світлі роки” не пропонують нічого нового; проте виявляються чудовим листом любові до близьких від першої особи, дивуючи кумедними та зворушливими нотами безперечно справжніх почуттів.
