Шістнадцяте серпня 2016 року назавжди увійде в історію української мізогінії. Саме в цей день мер Івано-Франківська Руслан Марцинків дав розпорядження, за яке б його в країнах ЄС якщо не звільнили, то виписали б «останню китайську» догану. Він наказав жінкам із департаменту житлової і комунальної політики попрасувати 1880 прапорів України, які потім мали розвісити по всьому місту з нагоди 25-го Дня Незалежності. «У департаменті є жінки? У них вдома є праски. Хай принесуть і попрасують», ‒ звелів міський голова, імовірно, забувши, у якому ми столітті.
В ідеалі політик – це якщо не взірець для наслідування, то принаймні адекватна людина з сучасними поглядами, чиї вислови не викличуть занепокоєння в сусідніх дружніх країнах. Вислови івано-франківського міського голови (не лише про жінок, а й про неспроможність сексуальних меншин і нехристиян бути патріотами, а також про необхідність заборонити аборти) поки що викликали резонанс тільки в українській пресі й Вікіпедії.
Задавши google-запит «мер сказав: жінки повинні (мусять, мають, зобов’язані)», можна побачити чимало цікавого, сумного й (на той час) повністю проігнорованого громадськістю та пресою. Нижче ми наводимо найбільш симптоматичні сентенції та вчинки українських політиків щодо жінок за останні кілька років, а також даємо читачам і читачкам можливість подивитися цим політикам у вічі.
Чубірко Володимир Володимирович, голова Закарпатської обласної ради:
«Я, звичайно, радий, що є гендерна політика, але жінок треба використовувати там, де вони дадуть максимальний ефект. Кожен має свою мету. Стати депутатом просто, але стати, щоб просто побути там – нема сенсу. Жінка, яка має свою мету й можливості її реалізувати, повинна переконати, що може це зробити. Жінки керують навіть країнами. При наявності жінки наше суспільство створює менше конфліктів у роботі, це реальна правда. Жінка є балансом між системами. А щоб жінка реалізовувала політику, треба таку підшукати… Керувати мужчинами… наш менталітет, думаю, не готовий до цього», передавав слова держслужбовця galagov.tv.
Як-то кажуть, без коментарів.
Ярослав Шафарь, заступник мера Ужгорода:
«Жінкам сьогодні чи не найважче. Чоловіки воюють на Сході, а жінки не мають часу звернути увагу на себе та своє здоров’я, ‒ каже заступник мера. – Крім того, треба подумати про наступне покоління, щоб жінки мали змогу народжувати здорових дітей», цитував заступника мера mukachevo.net.
фото: kavilnews.com
Також у жовтні 2015 року пан Шафарь дав розпорядження розвісити в Ужгороді білборди з агітацією жінок перевірятися на рак молочних залоз. Бо ж треба буде чимось вигодовувати дітей, хіба ні? Печінку, нирки, шлунок перевіряти ніхто не закликав. Про частоту й летальність раку простати теж ніде не згадується. Узагалі-то рак однаково небезпечний для всіх органів і – більше того – для обох статей. Про це треба пам’ятати, перш ніж витрачати податки населення на соціальну рекламу сумнівної якості.
Василь Чиж, голова Лугинської РДА, підписав розпорядження щодо дрес-коду працівників Лугинської райдержадміністрації. Наведемо кілька цитат:
«Жіночий діловий одяг обов’язково передбачає панчохи або колготи (у спекотні дні наявність панчіх не є обов’язковою), колір яких відповідає загальній гамі одягу. Виключаються кольорові колготи з малюнком або візерунками», – цитує політика zhitomir.today.
На цей «модний вирок» (до речі, підписаний рівно за місяць до одіозного вислову Марцинківа) відреагувало тільки два Інтернет-видання й тільки одне – у негативному ключі. Можна лише поспівчувати лугинським політикиням, яких спинятимуть і розвертатимуть на вході зі словами «ваш костюм недостатньо жіночний» або «сьогодні недостатньо спекотний день: де ваші панчохи?».
Політикиня Інна Богословська має власну позицію щодо здатності жінки бути мером:
«…наша позиція полягає в тому, що, перш за все, ми повинні прийняти закон, у якому чітко розмежувати компетенцію глави адміністрації в місті Києві й мера в місті Києва. І вже під ці функції обирати мера, щоб жителі Києва теж розуміли ‒ хто у них чистий господарник, який повинен забезпечити дороги, каналізації, комунікації й так далі, а хто в них державний службовець, який виконує політичні функції столиці.
Якщо будуть розділені функції голови адміністрації і мера, то, звичайно, мером може бути жінка. Тому що функції господині й матері для української ментальності ‒ це функції людини, яка тримає на собі весь дім. Чоловік заробляє гроші, а дружина тримає на собі будинок, тому я впевнена, що вона може бути і мером», – цитувало Богословську newsradio.com.ua.
Тут можна багато говорити про стокгольмський синдром, але все-таки хочеться думати, що Богословська в той момент не зовсім розуміла, що казала.
Секретарка Комітету ВР з питань охорони здоров’я Лілія Григорович погрожує не реєструвати дітей, народжених не в пологових будинках. Ось як вона коментує власне рішення:
«І з огляду на те, що доба кріпаччини й шевченківських хат давно минула, я особисто вважаю, що матері можуть піддаватися величезному ризику, народжуючи десь під тином, під копою чи де завгодно, навіть у себе в хаті у ванній, що сьогодні нібито стає модним. Оскільки наші діти сьогодні інші: вони можуть зомлівати на уроках фізкультури або навіть і гинути», – сказала Григорович в коментарі UNN.
фото: img.112.agency
Невідомо, чи чула пані Григорович про опцію комфортних домашніх пологів із найкращими лікарями, медсестрами й усім необхідним обладнанням. Чи чула вона про те, що саме так і народжують жінки, які свідомо вирішили оминути пологові будинки? Саме так – і аж ніяк не попідтинню, не в старій ряднині і – тим паче – не під шевченківською хатою в оточенні кріпаків. Винятками є малозабезпечені й неблагополучні родини, але ж хіба не легше вказувати жінкам, де народжувати, ніж підбадьорити їх, надати соціальні пільги, гарантувати відсутність корупції тощо?
Зіновій Фітель, перший заступник міського голови Івано-Франківська (до речі, Руслана Марцинківа) погрожує приватній клініці «Гал-Діагност» відмовою в оренді, якщо в ній і надалі будуть проводитися аборти.
«Ви маєте право роботи аборти, а ми маємо право відмовити вам в оренді. Наші два права зійшлися, і кожен може залишитися зі своїм», цитував Фітеля report.if.ua.
Своє право відмовляти клініці в оренді мер і його заступник аргументують тим, що вона побудована на державній землі.
А тепер подивимося, до чого призводять подібні ситуації за кордоном
Після масових нападів на німецьких жінок у новорічну ніч мер Кельна Генрієтта Рекер мала необережність порадити жінкам не гуляти поодинці й триматися від чоловіків на відстані простягненої руки. Слова Рекер викликали колосальну хвилю обурення в соцмережах і провідних ЗМІ, і Рекер, яка вдалася до віктимблеймінгу 5 січня, офіційно перепросила за нього вже 7 січня на власній Фейсбук-сторінці. Але відтепер сторінка, присвячена пані Генрієтті на Вікіпедії, рясніє покликаннями на статті саме про цю ситуацію. Навіть щирі й оперативні вибачення не врятували кельнську обер-бургомістриню.
Лорд-мер Ньюкастла Наталі Нелмес висловила обурення зверхнім ставленням чоловіків-парламентарів до жінок-парламентарок. Її підтримало багато інших жінок, і звинувачення в сексизмі починалися вже з недостатньо чемного тону або одноразового перебивання.
Колишній прем’єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі висловив припущення, що Джорджія Мелоні, лідерка однієї з італійських партій, не підходить для ролі голови Риму.
«Матір не може бути мером. Бути мером означає працювати в офісі 14 годин на день. Я не вважаю, що це може бути правильний вибір для Мелоні», ‒ виголосив Берлусконі під час власного інтерв’ю радіостанції Rai Radio. На цей пасаж миттєво й обурено відреагувала провідна преса всіх країн ЄС, а також міністерка здоров’я Італії Беатріс Лоренцін.
І нарешті ‒ скандал навколо Ніколя Саркозі, який нещодавно пообіцяв заборонити буркіні у Франції, щойно його оберуть президентом у 2017 році. Зважаючи на негативний резонанс, який викликала ця спроба вказати жінкам, як треба вдягатися, ‒ Саркозі не зможе нічого забороняти чи дозволяти у 2017 році.
Остання крапля
Можна зробити висновок, що мачистська сентенція Марцинківа чи не вперше викликала справжню хвилю обурення в українському суспільстві. Саме за такими хвилями обурення йдуть зміни на краще. Сторінка Вікіпедії, присвячена Руслану Марцинківу, уже тепер майже повністю присвячена його, м’яко кажучи, несучасним поглядам щодо сексуальних меншин. Інцидент із прапорами ще не додано, але все попереду: європейський патерн реакції на несправедливість уже вловлено. Відтепер українським політикам не будуть просто так минатися необережні вислови щодо жінок. Політики середньої й вищої ланки побоюватимуться вітати жінок зі святом «краси і весни». Більше того: журналісти добре подумають, перш ніж питати кандидаток у депутати або мери: «Навіщо такій гарній жінці, як Ви, йти в політику?» Можливо, наші прогнози аж надто оптимістичні, але все до цього йде. Руслан Марцинків, сам того не усвідомлюючи, поклав початок новому – кращому – етапові української демократії.
Оксана Осмоловська
