Міф перший. Всім відомий. Солодка легенда про дві половинки одного цілого (фрукт підставляється в залежності від регіону). Правда ж радикально інша – насправді ані психологічно, ані духовно ніхто нікому не підходить. Щоб скластися, як дві половинки, потрібно добряче попрацювати на собою: відмовитися від свого егоїзму, від частини своїх звичок на користь частини звичок іншої людини, притертися, підлаштуватися, докласти зусиль… Що це означає? Що за бажання можна жити довго і щасливо практично будь із ким, при умові, що це бажання буде взаємним і перейде в площину практичної реалізації. А якщо це бажання підкріплене коханням, то проблем з реалізацією взагалі бути не повинно, бо є потужний стимул. Звісно, є люди, які сходяться легше за інших, які більш контактні та безконфліктні, які краще пристосовуються і легше приймають чужі «правила», але буває і навпаки. Але головне — бажання будувати єдність та подружню любов, бо цього за вас ніхто не зробить. Отже, не варто шукати міфічної «половинки» —творіть своє майбутнє з тим, хто поруч, і хоче того самого, що і ви.
Міф другий. Пожити разом, щоб переконатися у сексуальній сумісності. Суперечить, до речі, першому. Якщо ми знайшли свою половинку, то все має скластися без «репетиції». Хіба ні? Так багато про секс ще не говорили, як це роблять від середини минулого століття і до сьогодні. Якщо йдеться про подружжя, то секс є важливою частиною єднання чоловіка та дружини, але загалом його значення у буденному житті пересічної неодруженої людини дещо перебільшене. Але зараз не про це. Надто багато пар сильно переживають, що одружаться і виявляться несумісними у ліжку.
Насправді ж, у той час, коли психологічно ніхто не підходить нікому, то фізіологічно всі підходять усім. Це лише питання терплячості та довіри один до одного. Оскільки сексуальність чоловіків та жінок суттєво відрізняється, тому потрібно трохи часу, щоб пара осягнула гармонію у сексуальних стосунках. Але це можливо лише тоді, коли пара це розуміє і орієнтується на єднання, а не виключно на заспокоєння фізіологічних потреб. І як би парадоксально це не звучало, але запорука вдалого сексу — не співжиття до одруження, а активне спілкування, вибудовування довіри, створення емоційної близькості. І все це не лише можна, але і треба робити до одруження і продовжувати в процесі сімейного життя. Чим краще ви можете порозумітися в одязі та серед білого дня, тим кращими будуть ваші інтимні взаємини, бо вони вийдуть за рамки предметного використання партнера з метою зняття напруги. А для того, щоб розмовляти, повноцінно спілкуватися і краще один одного пізнавати, необов’язково жити разом до одруження. Крім того, секс це така тонка сфера нашого мозку (так,саме мозку), яка тільки страждає від надмірної кількості статевих партнерів, бо вони замість досвіду створюють додаткове обтяження і прирікають наш мозок на створення порівняльних файлів, адже кожна людина інша і має відмінні реакції, різні інтимні особливості і до кожної треба пристосуватися. А мозок мусить постійно всю цю інформацію приймати, обробляти і класифікувати, накопичувати, сортувати і порівнювати, порівнювати, порівнювати… А міг би назбирувати у той час інформацію про постійного партнера і вдосконалювати відчуття від контакту саме з цією людиною. Якщо ви мало розмовляєте, постійно сваритеся і не довіряєте один одному, то навряд чи те, що відбувається у вашій спальні, можна назвати інтимними стосунками — це радше обмін послугами.
Міф третій. Пожити разом, щоб переконатися, що ми порадимо собі у побуті. Ах ці славнозвісні шкарпетки! Якщо ви не дізнаєтеся до офіційного оформлення стосунків, де ваш коханий кидає шкарпетки – як жити далі? Це майже як плід із дерева Пізнання – манить і спокушає. Тільки от яка дивна річ – американці, яким не шкода грошей на всілякі дослідження, навіть найдурніші з точки зору доцільності, цю тему теж дослідили. І в результаті висновок був таким – пари, які почали жити разом лише після одруження, розлучаються набагато рідше, ніж ті, які жили разом до одруження. Чому так? Люди у неформальних зв’язках передчасно прирікають себе на неминучу рутину, яка настає у всіх пар, просто одружені схильні вирішувати проблеми і боротися за свої стосунки більше, ніж ті пари, які вважають свої відносини вільними. Ще якісь американські психологи (можливо, ті самі) провели опитування серед пар, які живуть разом, але не перебувають в офіційно зареєстрованих стосунках. Суть питання була така: ви одружені? Чоловіки відповідали «ні», а жінки «так». Звісно, бувало і навпаки, але суть у тому, що у такому зв’язку кожний обманює себе так, як хоче бути обманутим. У кожного своя ілюзія: жінки вважають, що заміжні, хоча так не є, а чоловіки вважають себе вільними, хоча це не зовсім правда. До чого це я? Хочете бути разом – одружуйтеся і разом вчіться бути разом, долати труднощі, вести побут, радіти успіхам, рости. Не хочете одружуватися? Тоді не крадіть один в одного час – можливо, десь поруч ходить людина, яка готова жити з вами справжнім життям у справжній сім’ї, а не грати в імітацію.
Міф четвертий. Ми одружуємося, щоби бути щасливими. Це не так. Хоча ми всім серцем у це віримо і звучить це дуже романтично. Але насправді щастя — це продукт здорового шлюбу, а не його мета. Сенс шлюбу не у тому, щоб знайти ту свою половинку, якої вам бракувало, а у тому, щоб допомогти один одному стати тим, ким задумав вас Господь. Якщо одружитися у гонитві за щастям, тоді розчарування буде неминучим. Створюйте свою родину з надією на дружбу, підтримку, секс, повну хату дітей та будуйте її на спільних інтересах, спільному світогляді. І коли ви зрозумієте, що все, що ви можете дати один одному, це дар, а не обов’язок, тоді одного дня ви отримаєте щастя, як результат вашої спільної турботи один про одного. Все, що ви сподіваєтеся знайти у подружжі, насправді є у вас самих – любов, доброта, романтика, турбота. І якщо ви не вкладете це у ваші стосунки, то нічого з того і не буде у вашій сім’ї. ” Гаснуть емоції, дохнуть метелики і закінчуються стосунки…
Міф п’ятий. Кохання — це неймовірне почуття. Метелики в животі, трепет в серці, захоплення, піднесення, засліплення і ще багато слів, якими люди часто описують те, що вважають коханням. Але насправді все це опис емоцій. Любов — це не почуття, любов — це взяти на себе відповідальність. Подружня любов — це остаточне рішення взяти на себе відповідальність за іншу людину, за те, що ви будете разом ціле життя, за ваших спільних дітей, рішення про цілковиту відданість іншій людині аж до останнього подиху. Емоції можуть згаснути, змінитися, але прийняте свідомо рішення, особливо закорінене у вірі в Бога, триватиме вічно. Сучасний світ нам каже: «не заморочуйся, немає нічого вічного, знайдеш собі когось нового, якщо тут не складеться», — і ця формула приваблює багатьох. І багато хто так і робить – постійно міняє об’єкт своїх піднесених емоційних переживань. Гаснуть емоції, дохнуть метелики і закінчуються стосунки. Безперечно, симпатія та емоційна складова кохання є надзвичайно важливими, але це не може і не повинно бути підставою для одруження, бо цього недостатньо. Емоції надто мінливі. Дайте їм можливість перерости у щось більш тривале, дозріле і стабільне, збудоване на фундаменті тверезо прийнятого рішення. Любов не сліпа, любов не забирає у нас волю, вона не перетворює нас на рабів. Любов відкриває нам очі, звільняє нас і робить нас людьми, здатними на справжні вчинки. Любі закохані, не бійтеся пускати у ваші стосунки прагматизм та здоровий глузд, вчіться розмовляти та слухати, не бійтеся ставити питання і робити висновки з почутих відповідей, не замикайтеся на собі – будьте відкритими на товариські зустрічі з друзями, спільні поїздки та походи в гості, знайомтеся з родичами. Повірте, відверте спілкування послужить розвиткові ваших стосунків значно більше, ніж співжиття.
CREDO
