Вчора у Тернополі відбулося закриття концертного сезону у філармонії. У першому відділенні симфонічний оркестр під керуванням Мирослава Кріля давав прем’єру – концерти для скрипки з оркестром Віктора Косенка та Євгена Станковича.
Солісткою була лауреат міжнародних конкурсів Богдана Півненко. Сьогодні відома скрипалька грала доволі добре, не так, як це було три роки тому. Тоді пані Богдана просила журналіста “Про все” не виставляти відеозапис частин концерту, бо “була не у формі”. Це дещо здивувало журналіста. Вчора ж Півненко лише раз збилася на початку концерту…
Не хочеться думати, що до Тернополя приїжджають зірки лише для того, щоб “зробити касу”, а “піпл все схаває”… Хоч донедавна, здебільшого, так і було…
Вчора заслужена артистка України, яку називають «українською Паганіні в спідниці
З 1918 викладав у Музичному технікумі в Житомирі (пізніше — директор Житомирського музичного училища). Жив з дружиною Ангеліною у будинку № 6 (тепер № 10) по вулиці Дмитрівській. У 1938 році училище назвали його ім’ям.
З 1929 викладав у Київському музично-драматичному інституті (з 1932 — професор). В 1934-37 працював у Київській консерваторії. В історію української музики Віктор Косенко увійшов, насамперед, як неперевершений лірик. Його вокальна, камерна і симфонічна творчість наповнена романтичними інтонаціями слов’янської музики і народної пісні.
Житомирське музичне училище імені Віктора Косенка
Одному з небагатьох українських композиторів того часу — Косенкові пощастило отримати європейську музичну освіту. Його дитинство пройшло у Варшаві. Він був справді вундеркіндом: ще у віці шести років, не знаючи нот, з голосу грав «Патетичну сонату» Бетховена. Унікальні здібності хлопчика розвивали професори Варшавської консерваторії. Музичну освіту Косенко продовжив у метрів Петербурзької консерваторії. Її тодішнім директором був відомий російський композитор Олександр Глазунов. Оцінивши обдарованість Косенка, Глазунов звільнив його від платні за навчання. У Петербурзі юний музикант зустрічався з Рахманіновим, Скрябіним.
Більшу частину життя Віктор Степанович прожив у Житомирі. Тут Косенко і його друзі-музиканти створили мистецьке середовище, яке не поступалося столичному. Як згадує співачка Зоя Гайдай, їхніми слухачами були, насамперед, селяни, робітники і солдати. На життя молодий Косенко заробляв ілюструючи музикою німі фільми. Сучасники розповідають, що глядачі бігали за ним із кінотеатру в кінотеатр, щоб послухати дивовижну гру музиканта. Адже Косенко був феноменальним піаністом.
Композитор прожив лише 42 роки. Уже професор Київської консерваторії, Косенко створив симфонічну «Молдавську поему», яку так і не зміг почути. Вона прозвучала лише в наші дні.
Виступав як піаніст із сольними концертами та в ансамблях. У своїй творчості, різноманітній за жанрами та переважно ліричній за характером, В. Косенко спирався на традиції російської (П. І. Чайковський, С. В. Рахманінов, О. Скрябін) та української класики (М. В. Лисенко).
Товаришував із оперним співаком Іваном Паторжинським.
Помер 3 жовтня 1938 року. Похований на Байковому кладовищі
Творчість
Віктор Косенко залишив після себе десятки творів, які увійшли до золотого фонду української фортепіанної музики. Серед них «Альбом дитячих п’єс», на якому зростало багато поколінь юних піаністів.
Для симфонічного оркестру
Героїчна увертюра для симфонічного оркестру (1932)
«Молдавська поема» (1937);
Для фортепіано з оркестром – Концерт (1928–37), завершений Л. Ревуцьким та Г. Майбородою)
Камерні ансамблі, в тому числі:
Тріо 1927
Соната для віолончелі та фортепіано 1923
Соната для скрипки та фортепіано 1927
Соната для альта та фортепіано 1928
Скрипковий концерт
Для фортепіано:
6 поем (1915–21),
2 поеми-легенди (1921),
3 сонати (1922, 1924, 1926–30),
2 концертні вальси (1931);
Романси на сл. укр. і рос. поетів (П. Тичина, О. Пушкін, О. Блок, О. Апухтін, К. Бальмонт та інших);
Пісні, обробки укр. нар. пісень для чол. квартету без супроводу (1929–36),
24 твори для дітей, в т.ч. цикл із 6-ти дит. ялинк. пісень (1936–37);
Музика до к/ф «Останній порт» (1934, реж. А. Кордюм), вистав;
Аранжування і гармонізація укр., рос., білорус. нар. пісень.
Етюди, Прелюди, Поеми, твори для хору.
На фортепіанну музику композитора створений балет «Світанкова поема» (1973, оркестрування, згодом – Симфонічна сюїта Л. Колодуба, лібрето В. Тимофєєва), поставлений у Київському театрі опери і балету ім. Т. Шевченка і Донецькому театрі опери та балету.
Пам’ять
1938 року за порадою поета Максима Рильського відкритий меморіальний кабінет-музей митця у Києві, по вулиці Михайла Коцюбинського, будинку № 9 (на той час вулиця Тимофіївська, будинок № 11), квартирі № 4, де Віктор Косенко проживав з 11 травня 1938[4] і до смерті. Музеєм опікувалася дружина композитора — Ангеліна Володимирівна Канеп-Косенко. 1964 року музей офіційно отримав статус народного, а з 2007 — державного. З 2009 року має назву Музей-квартира В. С. Косенка. Тут зберігаються особисті речі, рукописи, фотоархів, епістолярна спадщина композитора, видання та грамзаписи його творів.
На будинку встановлено меморіальну дошку (скульптор Г. Кальченко).
На Байковому цвинтарі, де похований Віктор Косенко, – пам’ятник роботи скульптора Л. Шервуда, арх. А. Ігнащенка.
Ім’я Косенка присвоєно Житомирському музичному училищу, Київській дитячій музичній школі № 3, його іменем названо вулиці в Києві та Житомирі.
2001 року Міністерство культури і мистецтв України та НСКУ заснували мистецьку премію імені Віктора Косенка за значні творчі досягнення в галузі музики для дітей та юнацтва.
***
Євген Станкович народився у місті Свалява, в сім’ї вчителів. У віці 10 років розпочав навчання в музичній школі (клас баяна), продовжив навчання в Ужгородському музичному училищі у класі баяніста і композитора Степана Мартона, а згодом — у класі віолончеліста Й. Базела. Після закінчення музичного училища вивчав композицію у Адама Солтиса у Львівській державній консерваторії імені Миколи Лисенка. Низку інших музичних предметів (гармонія, читання партитур, поліфонія тощо) у Станковича викладали такі відомі музиканти, як Станіслав Людкевич, Роман Сімович, Анатолій Кос-Анатольський, Стефанія Павлишин. У Львові Є. Станкович провчився півроку, після чого був призваний до армії. Відбувши військову службу, продовжує навчання в Київській консерваторії у класі Бориса Лятошинського, а з 1968 р. — Мирослава Скорика. Закінчивши у 1970 р. навчання в консерваторії, починає працювати музичним редактором у видавництві «Музична Україна».
Член КПРС з 1975 року[2].
З 1976 року — заступник голови правління Київської організації Спілки композиторів України. З 1979 року — заступник голови правління Спілки композиторів України. З 1984 року — секретар правління Спілки композиторів України. Був головою правління (1990—1993), та головою (2004—2010) Спілки композиторів України; з 1988 — професор Національної музичної академії України, завідувач кафедри композиції.
