Якби він лишився живим – могло й не бути драматичної розвилки між Кучмою та Симоненком.
Багато чого могло б не бути.
Але 25 березня настала фізична смерть. Політично ж його спробували вбити за місяць до того.
З 48-ми осіб у фракції його зрадило 30-ть.
Це унікальний випадок навіть для нашої історії.
Коли на трибуні Верховної Ради оголошували про усунення Чорновола з посади керівника фракції – комуністи аплодували стоячи.
І, прізвища найвідоміших зрадників, таки варто нині нагадати.
В‘ячеслав Кириленко, Юрій Костенко, Роман Зварич, Іван Заєць, Ігор Юхновський, Ігор Тарасюк, Іван Драч, Дмитро Павличко, Володимир Черняк.
Можливо, не усі були свідомими виконавцями замовлення Банкової.
Дехто, ще з совєцких часів – з гумовим хребтом.
Інші – голодні та агресивні гієни, в яких текла слина при запаху грошей.
Але, в цьому списку цікаві три прізвища.
Костенко, як еталон самозакоханого гетьманчика.
Кириленко, як дубуватий комсомолець під синьо-жовтим прапором.
Зварич, як втілення ukrainian dream – міністр юстиції без диплому.
Хтось, перегодований клюєвським баблом – зірвався з політичних еверестів.
Хтось має багаторічну місію – заміняти меблі в уряді.
А хтось, от-от, складе присягу народного депутата від «Народного фронту».
«Не так страшні московські воші, як українські гниди».
До скількох ж історій можна припасувати цю класику?
Яка, врешті, є лише прологом до іншого – «українську історію не можна читати без брому».
