“29 травня 2018 року виповнюється 250 років від дня початку Коліївщини — відповідь на соціальний, релігійний та національний гніт українців з боку Речі Посполитої на Правобережній Україні. Ці події Коліївщини несуть пересторогу усім ворогам української нації: окупантам, агресорам і українофобам, котрі посягають на прагнення українців мирно жити на своїй, Богом даній, землі”, – зазначив співавтор проекту рішення, депутат Київради Юрій Сиротюк.
Рішення спрямоване на активізацію патріотичного виховання української молоді та збереження пам’яті про визвольну боротьбу українського народу. Також, за переконанням авторів документу, він сприятиме формуванню єдності української нації.
Рішення підтримали 83 депутати Київради.
***
Річницю Коліївщини пропонується урочисто відзначити у травні цього року. Відповідно до проекту рішення, виконавчий орган Київради (КМДА) спільно з райдержадміністраціями мають організувати тематичні інформаційні, навчально-виховні, культурно-мистецькі та інші заходи у навчальних закладах. Також заплановано проведення науково-практичних конференцій, засідань за круглим столом тощо. Зазначену річницю пропонують включити до переліку відзначення пам’ятних дат у столиці.
“29 травня 2018 року виповнюється 250 років від дня початку Коліївщини — відповідь на соціальний, релігійний та національний гніт українців з боку Речі Посполитої на Правобережній Україні. Ця дата є символом незламності велелюбного духу українців, які прагнуть до об’єднання та життя у своїй суверенній країні. Події Коліївщини несуть пересторогу усім ворогам української нації: окупантам, агресорам і українофобам, котрі посягають на прагнення українців мирно жити на своїй, Богом даній, землі”, – зазначив співавтор проекту рішення, депутат Київради Юрій Сиротюк.
Проект рішення направлений на активізацію патріотичного виховання української молоді та збереження пам’яті про визвольну боротьбу українського народу. Також, за переконанням авторів документу, він сприятиме формуванню єдності української нації.
“Популяризація національних героїв, якими й були гайдамаки, мусить бути невід’ємною складовою державної політики з національно-патріотичного виховання. Виховання молоді на засадах шанування історичної спадщини, цінування народних традицій, культури та рідної мови є гарантією функціонування України як сильної, демократичної і правової держави”, – наголосив співавтор проекту рішення, депутат Київради Володимир Бохняк.
***
Почитав критику на адресу депутатів Київради, які ухвалили урочисто відзначити 250-річчя Коліївщини. Категорично не згоден з критикою! Це дійсно вагома дата.
Коротко – про суть повстання. Одного дня в Мотронинському монастирі з’являється ігумен Мельхіседек Значко-Яворський, який заявляє, що у нього є документ від Катерини ІІ (“Золота грамота”), і ніби цариця благословляє на фізичне винищення деяких категорій населення. З міркувань політичної толерантності та задля дотримання умов інформаційної політики фейсбуку назвемо їх нейтрально – “національних меншин”. За народними переказами, він закінчив свою полум’яну промову словами: “Беріть друзів, теплий одяг, гарний настрій, парасольки, чай і каву – і за ножі!”. За короткий час було вирізано тисячі поляків та євреїв (“Від Києва до Умані лягли ляхи трупом”).
Що маємо у результаті? Польский уряд добровільно запросив російські війська, які повстання придушили і з Правобережної України вже не пішли (через чотири роки цю територію було офіційно проголошено російською). Напад гайдамаків на місто Балта, у якому була турецька залога, став приводом до оголошення Туреччиною війни Росії, внаслідок якої Росія отримала Північне Причорномор’я, а згодом – і Крим.
А в чому вигода для українців? Та ні в чому. Вони зіграли у чужу гру, вчергове витягаючи для когось каштани з полум’я. Зрештою, як і згодом, у 2014 році. І у багатьох інших випадках. До речі, отець Мельхіседек, який спровокував повстання, згодом отримав підвищення – став ігуменом Видубицького монастиря у Києві. Заслужив.
Так от: ми повинні якомога гучніше святкувати річницю Коліївщини. Як символ того, що історія нас нічому не вчить. І як символ того, як нас легко спровокувати на безглузді дії – а потім ще й гордитися цією безглуздістю, зводячи її у ранг одного з наріжних каменів вітчизняної історії. На святкування обов’язково потрібно запросити послів Польщі та Ізраїлю (принаймні, вислухати, що вони скажуть на спробу запросити їх – думаю, попри дипломатичний протокол вони все-таки будуть використовувати переважно російські мати для аргументації своєї відсутності на урочистостях).
А у центрі Києва, на Європейській площі, потрібно поставити памятник Коліївщині: по колу – видатні сучасники цієї акції (Вольтер, Дідро, Руссо, Моцарт, Вашингтон та інші), що з жахом відвертаються від основного постаменту, на якому дві постаті – гайдамацький ватажок із свяченим ножем і громадський активіст у балаклаві і з коктейлем Молотова – дружно наступають на одні і ті ж граблі.
