Тільки ви мамі не кажіть, що я тата теж люблю, дуже

Текст написала дитячий, медичний психолог. А ви уважно почитайте. Це дуже важлива iнформацiя!

На прийомі: (хлопчик 6 років, важкий невротичний розлад)

— З ким ти живеш?
— З мамою.
— А тато?
— А ми його вигнали.
— Як це?
— Ми з ним розлучилися … він нас принижує… він не мужик … зіпсував нам кращі роки…

На прийомі: (підліток 14 років, важкі мігрені, непритомність, протиправна поведінка)

— А чому ти не намалював тата, адже ви ж одна сім’я?
— Краще б його взагалі не було, такого тата…
— Що ти маєш на увазі?
— Він матері все життя спаплюжив, вів себе як свиня…зараз не працює…
— А особисто до тебе тато як ставиться?
— Ну, за погані оцінки не свариться…
— … все?
— І все …чого від нього ще? …я навіть гроші сам заробляю собі на розваги…
— А чим заробляєш?
— Кошики плету…
— А хто навчив?
— Тато…він мене взагалі багато чому навчив, я ще рибу ловити можу…за кермом їду… по дереву трохи… ось до весни човен смолили, на рибалку з батьком поїдемо.
— Як же ти в одному човні сидиш з людиною, якої б краще взагалі не було на світі?
— … ну, взагалі у нас з ним не так-то… відносини цікаві … коли мама їде, у нас добре…це вона з ним не ладнає, а я то і з мамкою і з батьком можу, коли вони не разом…

На прийом: (дівчинка 6 років, проблеми зі спілкуванням, не уважна, нічні кошмари, заїкання, гризе нігті …)

— Чому ти намалювала тільки маму з братом, а де ж тато і ти?
— Ну, ми в іншому місці, щоб у мами був гарний настрій…
— А якщо ви будете разом?
— То погано…
— Як це погано?
— … (дівчинка плаче)
Через деякий час:
— Тільки мамі не кажіть, що я тата теж люблю, дуже…

На прийом: (підліток з важким невротичних порушенням)

— …Ваш син дійсно вірить у смерть свого батька?
— Так! Ми це йому спеціально сказали,… а то не дай бог з ним зустрітися захоче і набереться від нього, … але ми з бабусею про батька тільки хороше говоримо, щоб не переживав і прагнув стати хорошою людиною.

На прийом: (хлопчик 8 років, важка депресія і ряд інших захворювань)

— … А що з татом?
— Не знаю…
Я звертаюся до мами:
— Ви не говорите про смерть батька?
— Він знає, ми говорили про це… (мама плаче), та він і не питає, і фотографії дивитися не хоче.
Коли мама виходить з кабінету, я питаю хлопчика:
— … тобі цікаво про тата дізнатися? Хлопчик оживає і перший раз дивиться мені в очі.
— Так, але не можна…
— Чому?
— Мама знову заплаче, не треба.

За час роботи з дітьми, у свої практиці мені довелося зіткнутися з такими фактами.

1. 1. Діти люблять своїх батьків одинаково сильно, незалежно від демонстрованої ними поведінки.
   2. Дитина сприймає маму і тата як одне ціле і як найважливішу частину самої себе.
   3. Ставлення дитини до батька і батька до дитини завжди формує мама. (Жінка виступає посередником між батьком і дитиною, саме вона транслює дитині: хто її батько, який він і як до нього слід ставитися).

Мама має абсолютну владу над дитиною, вона робить з нею усе, що захоче, свідомо чи несвідомо
Така сила дана жінці природою для того, щоб потомство змогло вижити, без зайвих сумнівів. Спочатку сама мама є світом дитини, а пізніше вона виводить дитину в світ через саму себе. Дитина пізнає світ через маму, бачить світ її очима, акцентує увагу на тому, що значимо для мами. Свідомо чи несвідомо мама активно формує сприйняття дитини. З батьком дитину теж знайомить мама, вона транслює ступінь значущості батька.

На прийомі:

— Моїй донечці 1рік 7 місяців. Вона з криком тікає від батька, а коли він бере її на руки, то плаче і виривається. А останнім часом стала казати батькові: “Іди, я тебе не люблю. Ти поганий».
— А що ви насправді відчуваєте до свого чоловіка?
— Я сильно ображена на нього…до сліз.

Ставлення батька до дитини теж формує мати

Наприклад, якщо жінка не поважає батька дитини, то чоловік може відмовити дитині в увазі. Достатньо часто повторюється одна і та ж ситуація: достатньо тільки жінці змінити внутрішнє відношення до батька дитини, як він несподівано виявляє бажання бачити дитину і брати участь в її вихованні. І це навіть в тих випадках, коли батько до цього довгі роки ігнорував дитину.

• Якщо у дитини порушена увага, пам’ять, неадекватна самооцінка, а поведінка залишає бажати кращого – то в душі дитини катастрофічно не вистачає батька.
• Відкидання батька в сім’ї часто веде до появи інтелектуальної і психічної затримки розвитку дитини.
• Якщо порушена комунікативна сфера, висока тривожність, страхи, а пристосовуватися до життя дитина так і не навчилася, і скрізь відчуває себе чужою – це означає, вона ніяк не може відшукати маму в своєму серці.
• Дітям легше справлятися з проблемами дорослішання, якщо вони відчувають, що мама і тато приймають їх цілком, такими, які вони є.
• Дитина росте здоровою емоційно і фізично, коли вона знаходиться поза зоною проблем своїх батьків – кожного індивідуально і/або їх як пари. Тобто вона займає своє дитяче місце в системі сім’ї.
• Дитина завжди «тримає прапор» за знехтуваного батька. Тому вона з’єднуватиметься з ним в своїй душі будь-якими способами. Наприклад, вона може повторювати важкі особливості долі, характеру, поведінки і т.п. Причому, чим сильніше мати не приймає ці особливості, тим яскравіше у дитини вони виявляються. Але як тільки мама щиро дозволить дитині бути схожим на свого батька, любити його відкрито, у дитини з’явиться вибір: з’єднуватися з батьком через важке або ж любити його безпосередньо – серцем.

Дитина віддана мамі і татові однаково сильно, вона зв’язана любов’ю.

Але коли відносини в парі стають важкими, дитина силою своєї відданості і любові глибоко включається в те важке, що заподіює біль батькам. Вона бере на себе стільки, що дійсно багато в чому полегшує душевні страждання одного або обох батьків відразу. Наприклад, дитина може стати психологічно рівною батькам: другом, партнером. І навіть психотерапевтом. А може піднятися ще вище, замінюючи психологічно їм їх батьків. Така ноша є непосильною ні для фізичного, ні для психічного здоров’я дитини. Адже, у результаті, вона залишається без своєї опори – без батьків.

Коли мама не любить, не довіряє, не поважає або просто ображена на батька дитини, то дивлячись на дитину і побачивши в ній багато проявів батька, усвідомлено або неусвідомлено дає малюку зрозуміти, що його «чоловіча частина» погана. Вона ніби говорить: «Це мені не подобається. Ти не моя дитина, якщо ти схожа на свого батька». І з любові до матері, а точніше із-за глибокого прагнення вижити в даній сімейній системі, дитина все-таки відмовляється від батька, а отже і від чоловічого в собі.

За подібну відмову дитина платить дуже дорогу ціну. У душі цієї зради вона собі ніколи не пробачить. І обов’язково покарає себе за це зламаною долею, поганим здоров’ям, невдачами в житті. Адже жити з цією провиною нестерпно, навіть якщо вона не завжди усвідомлюється. Але це ціна її виживання.

Щоб приблизно відчути, що відбувається в душі дитини, спробуйте закрити очі і уявити двох найдорожчих для вас людей, за яких ви можете не замислюючись віддати життя. А тепер ви всі троє, міцно тримаючи одне одного за руки опинилися в горах. Але гора, на якій ви стояли, несподівано впала. І так сталося, що ви чудом втрималися на скелі, а дві ваші найдорожчі людини повисли над прірвою, тримаючись за ваші руки. Сили закінчуються і ви розумієте, що двох вам не витягнути… Врятувати можна лише когось одного. Кого ви виберете? В цей момент мами, як правило, говорять: «Ні, краще вже вмерти всім разом. Це Жахливо!»

Справді, так було б легше, але умови життя такі, що дитині доводиться робити цей неможливий вибір. І вона його робить. Частіше в сторону матері. Уявіть, що ви все-таки відпустили одну людину і витягнули іншу.
– Що ви відчуватимете по відношенню до того, кого ви не змогли врятувати?
– Величезну, спопеляючу провину.
– А до того, ради кого ви це зробили?
– Ненависть.

Але природа мудра – тема злості на матір в дитинстві суворо затабована. Це виправдано, адже мама не тільки дарує життя, вона його ще і підтримує. Після відмови від тата, мама залишається єдиною людиною, яка може підтримати в житті. Тому, виражаючи свій гнів, можна відрізати гілку, на якій сидиш. І тоді цей гнів звертається на самого себе (аутоагресія). «Це я погано справився, я зрадив тата, я зробив недостатньо для того, щоб… , і тільки я один. Мама не винна – вона слабка жінка». І тоді починаються проблеми з поведінкою, психічним і фізичним здоров’ям.

Чоловіче – це значно більше, ніж схожість на власного батька. Принцип чоловічого – це закон. Духовність. Честь і гідність. Відчуття міри (внутрішнє відчуття доцільності і своєчасності). Соціальна самореалізація (робота до душі, хороший матеріальний дохід, кар’єра) можлива, тільки якщо в душі людини є позитивний образ батька.

Якою б чудовою не була мати, але тільки батько може ініціювати дорослу частину усередині дитини.

(Навіть якщо батькові самому не вдалося збудувати стосунки з власним батьком. Для процесу ініціації це не так важливо). Ви, напевно, зустрічали дорослих людей, які інфантильні і безпорадні як діти? Починають одночасно купу справ, мають безліч проектів, але жоден так і не доводять до кінця. Або ті, хто бояться почати справу, проявити активність в соціальній самореалізації. Або ті, хто не можуть сказати «ні». Або не тримають даного слова, на них складно в чомусь покластися. Або ті, хто постійно брешуть. Або ті, хто бояться мати власну точку зору, погоджуються з багатьма проти власної волі, «прогинаючись» під обставини. Або навпаки, ті, хто поводяться зухвало, воюють з навколишнім світом, протиставляючи себе іншим людям, багато що роблячи просто наперекір, або навіть поводяться протиправно. Або ті, кому життя в соціумі дається з величезними зусиллями,  і т. д. – все це ті люди, у яких не було доступу до свого батька.

Тільки поряд з батьком маленька дитина вперше пізнає межі. Власні межі і межі інших людей.

Межі дозволеного і недозволеного. Свої можливості і здібності. Поряд з батьком дитина відчуває, як діє закон. Його силу. (З мамою відношення будуються за іншим принципом: без меж – повне злиття). Саме у чоловічості формуються гідність, честь, воля, цілеспрямованість, відповідальність – у всі часи високо ціновані людські якості.

Іншими словами, діти, яких мама не допустила до батьківського (свідомо або несвідомо) не зможуть легко і природно розбудити в собі урівноважену, дорослу, відповідальну, логічну, цілеспрямовану людину, – тепер доведеться докладати величезні зусилля. Тому що психологічно вони залишилися хлопчиками і дівчатками, так і не ставши чоловіками і жінками.

Тепер за мамине рішення: захистити дитину від батька, людина все життя платитиме неймовірно високу ціну. Немов вона втратила благословення на життя.

Батько грає різні, але значущі ролі для сина і дочки.

Якщо мати була відкрита в своїй любові до малюка, то надалі, ставши дорослим, такий чоловік буде дбайливим чоловіком, ласкавим коханцем і батьком, що любить.

З дочками цей процес йде трохи інакше. Дівчинка теж, приблизно, до трьох років знаходиться з мамою, насичуючись жіночим. У районі трьох – чотирьох років вона переходить під вплив батька і знаходиться в полі його впливу приблизно до шести – семи років. В цей час активно ініціюється чоловіче: воля, цілеспрямованість, логіка, образне мислення, пам’ять, увага, працьовитість, відповідальність і т. д. А найголовніше, саме в цей період закладається розуміння того, що дівчинка відрізняється від тата по статі. Що вона схожа на маму і скоро вона стане такою ж красивою жінкою як мама. Саме у цей період дочки обожнюють своїх батьків. Активно проявляють знаки уваги і симпатію по відношенню до тата. Добре, якщо мама це підтримає, а тато зможе показати дочці, що вона прекрасна і що він її любить. Надалі саме цей досвід спілкування з найголовнішим чоловіком в житті дозволить їй відчувати себе привабливою жінкою.

Але після закінчення деякого часу татові дуже важливо відпустити дочку назад до мами – в жіноче, а мамі – її прийняти. Це відбувається, коли дівчинка починає відчувати, що тато любить маму трохи більш ніж її, і що як жінка мама подобається і підходить татові більше. Це гірке розставання з найкращим чоловіком, але неймовірно цілюще. Тепер у дівчинки ініційовані принципи чоловічого, це означає, що вона багато чого зможе добитися в житті. Але найголовніше, у неї є щасливий досвід бути такою, яку приймає і любить чоловік. Повернувшись до мами, вона тепер все життя буде наповняться жіночим. Ця сила дасть їй можливість знайти хорошого партнера і створити сім’ю, народити і виховати здорових дітей.

Як же бути, якщо батька своєї дитини я не тільки не люблю, я його просто ненавиджу?!

Звичайно після подібного відкриття мами відчувають себе розгубленими і повними суперечностей. Всі вони ставлять приблизно одні і ті ж питання: «Як же бути, якщо батька своєї дитини я не тільки не люблю, я його просто ненавиджу?!Його навіть поважати нема за що – людина, що опустилася! Я що, дитині брехати буду, що її батько хороша людина? Та я дитині тільки і говорю: «Подивися на свого батька… Благаю, тільки не будь як він!» Або: «Коли я бачу, що моя дочка хмурить брови, як її батько, я хочу убити їх обох!».

Якщо дивитися на це так, то з’являться злість і відчай. Якщо, в своїй ненависті до батька дитини, зупинитися тільки на одну хвилину і відповісти собі тільки на одне питання: «Які у мене були до нього відчуття, коли ми тільки починали зустрічатися, коли я погодилася вийти за нього заміж?» Практично всі жінки згадують, що колись вони любили своїх обранців, а їх серце було наповнено радістю і теплом. В більшості випадків, дитина все-таки з’являється завдяки цій любові. Любові чоловіка і жінки одне до одного. Дитина плід цієї любові. Вона завдячує цій любові і тому, що мама, колись вибрала цього чоловіка.

Якщо у вас залишилися власні дитячі спогади, то напевно там знайдеться дитяче відчуття подиву і нерозуміння батьківських конфліктів. Адже для дитини двоє батьків рівно значущі і однакова любов до них. Жінка дуже часто змішує свої подружні стосунки з батьківськими. Для дитини це нестерпно. Жінка як би говорить своєму малюку: «Він поганий партнер для мене, означає він поганий батько для тебе». Це різні речі. Дитина не повинна бути включена у стосунки пари.Образно кажучи, двері в батьківську спальню повинні залишитися для неї закритими назавжди. А ось як батьки, ці дві людини залишаються в її повному розпорядженні. Тобто чоловік як партнер і як батько дитини це дві різні людини.Дитина нічого не знає про батька як про партнера. А жінка не знає його як батька. Тому для жінки він тільки партнер, а для дитини тільки батько.

Тому вона не може любити його безумовною любов’ю. А в цьому випадку дитина втрачає доступ до обох батьків. Тепер стосунки з мамою внутрішньо, душевно будуть важкі. Дитина або підлаштовуватиметься і буде догоджати мамі, при цьому частенько хворіючи (так «перепалюється» агресія на матір), або дитина активно протестуватиме. Але ні в першому, ні в другому випадку відкритої любові між матір’ю і дитиною не буде.

До речі, люди, які не люблять себе, вважають себе непривабливими, не приймають свою індивідуальність, а так само ті, хто схильні до надмірного самоосуду і засудження всіх і вся, це ті колишні діти, мати яких засуджувала і відкидала в них їх батька. Тепер відносини з самим собою і життям будуються за засвоєним в дитинстві принципом.

Але якщо жінці все-таки вистачить мужності і любові до дитини, щоб не вивалювати важкість стосунків з чоловіком на своє чадо, відокремити в своїй душі ці стосунки від батьківських, то у дитини наступить величезне душевне і фізичне полегшення. (Багато дітей перестають хворіти після виконаної душевної роботи їх мамою). Тоді, не дивлячись на те, що батьки розійшлися, або не ладнають, у дитини досить надалі сил, щоб жити і продовжувати життя.

Практика роботи з дітьми, підлітками і дорослими людьми показала, що найсильніший людський біль, що має довготривалі наслідки, це біль від втрати батьків в своїй душі. До речі, саме ця втрата є, часто, причиною депресії.

Тому для полегшення життя дитини і її повного одужання важливо не стільки сама фізична присутність батьків в повсякденному житті дитини, скільки добре і шанобливе відношення до них в його власній душі. Немов батьки ніколи не покидали дитину, а стоять за її спиною. Стоять, як ангели – охоронці. І так з першого і до останнього дня життя. Невипадково, що з десяти заповідей поясненням і мотивуванням супроводжується тільки одна: «Шануй батька і матір твою, щоб ти жив на землі довго і щасливо». Саме це знання дозволяє вижити людству, залишаючись духовно і фізично здоровим.

Адже тільки тоді, коли серце наповнено шаною і подякою своїм батькам, хоча б за безцінний дар життя, можна сміливо йти вперед.

Хочеться розповісти про один випадок, що яскраво ілюструє вище сказане

До мене звернулися мама і бабуся одного семирічного хлопчика. У дитини був дуже важкий стан: окрім неймовірної некерованої агресії, істерик, постійної тривоги, проблем в школі, нічних кошмарів, страхів, були ще сильні головні болі і болісне відчуття мурашок по всьому тілу. Мама з татом у цього хлопчика розлучилися дуже давно. Дитина пам’ятала батька більше по фотографіям. Все своє свідоме життя вона жила з мамою і бабусею. Дитина була повною копією свого батька. Як зовні, так і в характері все частіше виявлялася схожість. Єдине, що чув хлопчик про свого батька, це те, що його батько – неймовірне чудовисько (мама з бабусею не скупилися на епітети), і ще те, що він до їх великого горя якраз на цього чудовиська дуже схожий. І тепер перед дитиною ставилося завдання «перебороти «злі» якості і стати хорошою людиною». А на прийомі переді мною сиділа абсолютно чудова дитина, до того ж з великими творчими здібностями, але міркував він про життя так, як ніби йому років сімдесят, не менше. Ми узялися за роботу всі разом: мама, бабуся, хлопчик і я. Перше, що зробили жінки, це рішуче змінили політику сім’ї.

Мама почала розповідати сину про те, якими хорошими якостями володіє його батько. Про те хороше, що було у них у стосунках. Про те, що їй подобається, що син схожий на свого батька. Що він може бути абсолютний таким же, як тато. Найголовніше, що син не несе відповідальності за їх партнерські стосунки. І не залежно від того, що вони розлучені як пара – як батьки вони залишаться для нього назавжди разом. А син може любити тата нітрохи не менше, ніж маму. Якийсь час опісля хлопчик написав татові лист. У сина з’явилася батькова фотографія на письмовому столі, а іншу, маленьку, він став носити з собою в школу. Потім в сім’ї з’явилися додаткові свята: день народження тата; день, коли тато зробив мамі пропозицію; коли тато виграв матч. А найголовніше, тепер, коли мама дивилася на сина, вона з гордістю вимовляла: «Як же ти схожий на свого батька!» Коли відбулася наша чергова зустріч, мама поділилася, що брехати взагалі не довелося – колишній чоловік є дійсно багатогранною особою. А ось з сином стали відбуватися просто фантастичні зміни: спочатку пропала агресія, потім – страхи, болі; з’явилися успіхи в школі, зникли мурашки. Дитина стала керованою, і знову повернулася до життя. «Я не можу в це повірити, невже батько грає таку роль?!».

Так, кожний з нас – продовження і підсумок злиття двох сил життя: материнського (і її роду) і батьківського (і його роду). Погоджуючись з цим в дитині, приймаючи її такою, яка вона є, – ми даємо їй шанс рости. Це і є батьківське благословення на Життя