• Позитивно ставиться до визнання сенатом США Голодомору 1932-1933 рр. геноцидом Українського народу 69% респондентів, а 62% опитаних вважають, що Україні і далі потрібно добиватися міжнародного визнання Голодомору геноцидом. Обидві ці ініціативи знову ж таки більше підтримують жителі західних та центральних макрорегіонів, вихідці з сіл, а також респонденти, котрі вдома спілкуються українською.
• 68% опитаних зазначили, що будуть цьогоріч запалювати свічку у День пам’яті жертв Голодомору в пам’ять про загиблих від голоду, 21% сказали, що не будуть цього робити. Ця ініціатива знаходить більшу підтримку на Заході та у Центрі (84% та 70% відповідно). Так само більше половини опитаних на Півдні та Сході також зазначили, що візьмуть участь у цій акції.
• Найбільше опитані вважають винним в організації Голодомору особисто Й.Сталіна – 47% (у 2008 році таких було 42%) та загалом центральне керівництво СРСР – 39% (у 2008 – 38%). Ще 28% (у 2008 – 23%) покладають вину за геноцид на каральнi органи СРСР (НКВС, ГПУ), 23% (у 2008 – 17%) – на вище керівництво Радянської України. Лише 3% неуків зазначили, що у Голодоморі винні українські селяни (куркулі), які відмовлялися добровільно віддавати врожай. Тезу про те, що Голодомор був зумовлений природними причинами, дотримуються менше 5% (у 2008 році – 11%). Цікаво, що про особисту провину Й.Сталіна у організації Голодомору в Україні, частіше зазначали мешканці західних та центральних областей. Натомість щодо провини радянських правоохоронних та владних інституцій частіше говорили як мешканці Заходу і Центру, так і Сходу. Респонденти Півдня менше за інших покладають вину на радянських керівників, при цьому частіше вагалися з оцінками, або ж зазначали, що Голодомор був спричинений несприятливими природніми умовами.
• За останні 10 років рівень підтримки ідеї проведення суду над винуватцями Голодомору 1932-33 рр. зріс з 37% до 48%, а ініціативи щодо надання компенсацій постраждалим від геноциду та їх сім’ям – з 46% до 63%. Як і у попередніх твердженнях ці починання користуються більшою підтримкою на Заході та у Центрі, серед мешканці сіл та україномовних.
• Серед історичних постатей найкраще опитані ставляться до Богдана Хмельницького (73%) та до Михайла Грушевського (68%). Також 53% позитивно ставляться до Івана Мазепи.
• 47% і 43% мають позитивне ставлення до Леоніда Брежнєва та Петра І (негативне 39% та 26% відповідно). До Степана Бандери позитивно ставляться 36% (негативно – 34%), Симона Петлюри як позитивно, так і негативно ставляться по 30% респондентів.
• Скоріше негативно, ніж позитивно опитані ставляться до Володимира Леніна та Михайла Горбачова (чверть позитивно, а 51-52% негативно). Найгірше ставлення до Йосипа Сталіна – 21% позитивно, 58% негативно.
• За останні 6 років ставлення до українських історичних постатей в основному покращилося. Ставлення до Сталіна та Леніна практично не змінилося, а до Петра І – погіршилося. Суттєві відмінності у сприйнятті у макрорегіональному розрізі спостерігаються щодо російських та радянських історичних постатей, яких значно краще сприймають у південно-східних регіонах. За винятком Горбачова, до якого краще ставляться на Заході. З іншого боку такі постаті як Петлюра та Бандера краще сприймаються на Заході. Натомість Хмельницький та Грушевський однаково добре оцінюються мешканцями усіх частин України.
Аудиторія: населення України від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,2%. Терміни проведення: 20 – 29 жовтня 2018 р.
