Не можу мовчати, коли Суспільне в Україні знищує телебачення в регіонах! Цинічно. Підступно. Брудно. Нехтуючи українським законодавством та нормами моралі. Все відбувається під яскравим соусом оптимізації, реформації, ребрендингу, трансформації та інших гарних слів. А за ширмою краснослів’я – знищення регіонального медійного майданчика, зведення роботи місцевого мовлення, врешті-решт, до корпунктів! Поступово, але впевнено, не зважаючи ні на що, керівництво «Суспільного» реалізовує цей план.
Житомирське обласне телебачення, як і інші регіональні канали по всій Україні, скоро можуть припинити своє існування. Цього бажає зграя київських «реформаторів». А зупинити їх може і повинна Наглядова Рада Суспільного, призначена Верховною Радою. Наглядова Рада повинна контролювати діяльність тих, хто обіцяв РОЗВИВАТИ ТБ, а НЕ РУЙНУВАТИ його.
Трошки спогадів. Я згадую лютий 2017 року. Саме тоді нам повідомили, що на базі регіональних держтелерадіокомпаній створюється Суспільне телебачення. З одного боку – це припинення самостійності телерадіокомпаній, з іншого – ми ж стаємо частиною Суспільного! А працювати на Суспільному – це ж мрія журналіста!
Чесно, я була щаслива, що в Україні з’явилося Суспільне! Адже державні телерадіокомпанії – це передусім підпорядкування місцевим органам влади, відповідно – і висвітлення їхньої діяльності у вигідному для них світлі. А суспільне давало надію на незалежну, об’єктивну, збалансовану і прозору журналістику. Дійсно, на початку так все і було. Були і люди, які вболівали за розвиток ТБ.
Пам’ятаю, як із ентузіазмом ми, журналісти, взялися за вдосконалення власних програм, як пірнали з головою у роботу, намагаючись відповідати стандартам Суспільного… Нам відповідно обіцяли покращення умов праці, зокрема… Але обіцянки залишилися на рівні балачок. Але це інша історія.
А у 2018 році ми отримали шалене скорочення годин власного мовлення. «Токсичні!» – це чи не найпопулярніше слово кінця 2017 – початку 2018 років в лексиці київських телевізійних реформаторів, які так зверхньо називали більшість регіональних програм. Отож, «токсичні» програми треба закрити, а «напівточкисні» (це також з термінології тівіначальників) треба вдосконалити, так би мовити «модернізувати контент».
Таким чином залишають всього 3 години власного мовлення в регіональних філіях (з них 2 години займає ефір програми «Ранок», годину – новини і вечірня програма). Рубають програми, вдосконалюють контент, починають звільняти працівників ТБ.
Не знаю, як на інших філіях, але в Житомирі тоді скоротили, якщо не помиляюся до сотні працівників. А у Києві навпаки – з’явилося дуже багато керівників-продюсерів-менеджерів. Між іншим, левова частка бюджету Суспільного витрачається на утримання Центральної дирекції в Києві. Зі зменшенням кількості годин мовлення звужується і інфопростір. Ми вже не обласне ТБ, на жаль, тому що в райони області, як це було при ОДТРК, майже не їздимо. Ми стаємо місцевим телебаченням. Але я ще вірю, що там, у Києві, все краще знають і знають, як розвивати ТБ.
Пам’ятаю, що увесь час чекала на тренінги, де б можна було б отримати нові знання, поспілкуватися з провідними журналістами. Єдиний тренінг аж для 1 людини з редакції спромоглися організувати у березні 2019 року. Та й то, вочевидь, через те, що Наглядова Рада висловила пану керівнику Суспільного недовіру і відправила його у відставку (згодом все і всі стали на свої місця). Саме тому заметушилися в Олівці і давай швиденько тренінги «клєпать».
На тому одному тренінгу все і закінчилось. І в Києві почав згасати інтерес до регіонів. Закралися в мене підозри, що 3 години власного мовлення в регіонах непокоїть кивїських реформаторів. Підтвердилася здогадка восени. Саме тоді перша ластівочка на хвості принесла інформацію, що ранкову програму (а це 2 з 3 годин мовлення) хочуть закрити.
Коли поставили питання руба щодо закриття «ранків» керівникам і в центральній дирекції, і місцевим менеджерам-продюсерам, ті ніяково відмовчувалися, мовляв, чекаємо нову концепцію, тоді і розкажемо. Нібито ту концепцію не вони пишуть, а чекають її з Космосу. Нарешті прилетіла, як комета, концепція і нова профрознарядка на початку січня. Там йшлося про все на світі. І зверхньо так: ранків не буде, залишається 1 година мовлення в регіонах. А я додам: а через рік нічого не буде. Буде корпункт і 2 людини, які робитимуть відео про якусь подію, яку цікаво подивитися там, у Києві. А для Житомира і області цей канал зникне.
Регіональний інфопростір потрібно навпаки РОЗШИРЮВАТИ, а не зменшувати кількість годин мовлення!!! Ми повинні більше розповідати про важливі суспільно-політичні, соціальні, культурно-мистецькі та інші події області. Ми повинні об’ємніше висвітлювати питання децентралізації, аграрні питання, медицину, освіту, політику, культуру в регіонах. Треба висвітлювати життя області в усіх його аспектах. Ми реалізуємо конституційне право кожного громадянина на отримання інформації, врешті решт. Мешканцю Житомирщини цікаво те, що відбувається в його регіоні, а не лише в столиці. Таке враження, що у нас не децентралізація, а централізація! Адже кількість ефірного часу про столичне життя збільшується, відповідно кількість годин мовлення про регіони зменшується. А зменшувати об’єми мовлення, в тому числі ранкові програми, є обмеженням права жителів області на отримання неупередженої інформації.
Найбільш цинічними діями київських телекерманичів вважаю те, що кошти на Суспільне телебачення на 2020 рік виділено у повному обсязі. А це 2 мільярди гривень. Зекономлені в регіонах гроші зграя реформаторів виділить на створення контенту продакшн-студіями. Не здивуюся, якщо власники таких бізнесово-творчих майстерень будуть дотичними до керівників НСТУ, адже «знайомство» і «кумівство» там ніхто не відміняв.
Якщо такі реформатори не здатні творити якісне Суспільне в Україні, то може вони – купка випадкових профнепридатних людей? То може їм варто самим піти у відставку, а не чекати, коли їх із ганьбою та принизливо вигнали?.. Але ні, вони цупко вхопилися за «кормушку». А, очевидно, питання «кормушки» актуальне. Про це говорять їх зарплати і стотисячні премії. А розвиток ТБ – то не модно. Модно сьогодні матюкатись, плюватись і курити. Там очі не горять. На жаль.
Без сумніву, в Центральній дирекції є люди, яким небайдуже телебачення і які вболівають за його розвиток. Але їх небагато. Давайте згадаємо про огірки! Якщо один свіжий огірок кинути в банку із маринованими, то за якийсь час і сліду свіжості не залишиться у тому одному-єдиному. Він може й не хотів стати маринованим, та його замаринували проти волі.
Написала про те, що турбує мене… Я всією душею вболіваю за Суспільне телебачення в Україні. Це знають всі, хто знає мене особисто. Я розумію, що боротися мені, звичайній журналістці, дуже складно із системою. Але мовчки спостерігати не можу.
Наталія Дехтієвська
P.S. 1. Пишу це, все ще працюючи в структурі Суспільного.
2. Пишу все це, сподіваючись на силу здорового глузду та притомних людей в Наглядовій Раді Суспільного.
