На Тернопільщині від коронавірусу помер колишній заступник міністра культури Словаччини

Сьогодні у Тернополі COVID-19 підтвердили лабораторно за допомогою ПЛР-систем у сім’ї: у мами – медичного працівника та двох дітей. Попередньо коронавірус виявили в чоловіка цієї жінки. Він приїхав за-кордону і обстежився у приватній лабораторії, коронавірус підтвердився. Далі, як контактних, обстежили його дружину та дітей.

За даними обласного лабораторного центру два летальні випадки від коронавірусу це – 63-річний житель с. Малі Загайці Шумського району, який, як розповіли місцеві жителі, сходив до церкви моспархату на Великдень та 74-річна жителька с. Новий Кокорів Кременецького району .

Померлий із Малих Загайців -Микола Іванович Павлік,  мешкав у селі останніх одинадцять років. Цікаво прочитати про покійного у моспархатних джерелах, бо мав цікаву долю, оцінку якій дадуть з часом історики

“Всевишній щедро обдарував покійного музичним талантом. Пан Микола ще з юних літ вибрав непросту дорогу митця – з своєї малої батьківщини, рідного Мізоча, пішов навчатися у Дубенське культосвітнє училище. Роки юнацтва буйні молодечим завзяттям розповідав як з хлопцями-студентами тайкома грали на весіллях, а директор «кулька» грізно попереджав, що коли зловить на «гарячому», то освіті їхній гаплик. І, як грім з ясного неба, на весіллі у Бродах побачили серед весільних гостей свого керівника, який був хрещеним батьком одного з молодят. Та, послухавши гарну гру своїх вихованців, сам взяв трубу і приєднався до них, похваливши за хист і майстерність. Переломний момент у життєписі Миколи настає у 1976 році. Батьки переїздять до Словаччини, адже його тато – словак за національністю. У роки Другої Світової війни тато приєднався до совдепівського з’єднання Сидора Ковпака під час  Карпатського рейду, воював разом з майбутнім прокремлівським президентом Чехословаччини Людвігом Свободою, переходив через перевал Дуклю, після настання миру залишився в Україні, одружився на українці. Разом з батьками та братом Микола переїздить за кордон. Добре послуживши совітам, міністр оборони СРСР Гречко дозволив залишити тримісячну службу у радянській армії – у музичній роті в Архангельську.

У Братиславі пан Микола зробив кар’єру – у міністерстві культури Словацької республіки, у складі прокремліської Чехословаччини. Вплинуло на це знання кількох мов – словацької, польської, англійської, російської – та музична освіта. У міністерстві культури Микола Павлік курував чисельними музичними колективами. На пропозицію міністра культури Ярослава Валека став його заступником. Згодом працював у Пряшеві у так званому центральному комітеті культури українських трудящих. Ну, ви розумієте…

Після знищення совка, а як пишуть прокремлівські сили -роз’єднання Чехії та Словаччини з єдиної на дві держави, а насправді цілком логічного самостійного господарювання різних націй, з’єднаних Кремлем після загарбання у 1945 році, Микола працював у словацькому місті Свідник – переважно з українським населенням. Читаючи прилизаний матеріал дивуєшся відсутністю елементарного критичного мислення у шумських журналістів, редактора, який пропустив цю агітаційну маячню.

На зламі тисячоліть Микола Павлік почав поширювати руський мір у так званій духовності – митрополит Миколай, предстоятель православної церкви Чеських земель та Словаччини, рукоположив його у сан диякона. У моспархатній версії вікіпедії йдеться у статті про  митрополита Миколая:”В начале 1990-х годов в Словакии при содействии новых властей происходил массовый переход приходов в униатство, в результате чего православная Прешовская епархия лишилась более 90 % используемых храмов, приходских зданий и здания епархиального управления”. Тобто, з патріотичних почуттів словацьке духовенство покидало лави моспархатного підпорядкування. Але Микола Павлік “практично на відмінно закінчив навчання в Луцькій семінарії, керував мішаними церковними хорами у сусідській дружній слов’янській країні, здійснював обробки творів композиторів Чайковського, Бортнянського для церковного співу чотириголоссям”. Ну ви зрозуміли. Внє палітіки був. По-моспархатній лінії. У 2009 році закінчився тривалий, 33-річний словацький період в його літописі поширення моспархатсва у Словаччині. На запрошення тогочасного ігумена Загаєцького монастиря переїздить в Україну, на Шумщину. Фактично виконує обов’язки регента, працює також зі світським фольклорним колективом – переважно, сільської інтелігенції моспархатного спрямування, для якого теж займався обробками музичних творів. Словом, не стало людини, яка поширювала моспархатну лінію через так звану творчість.

І на завершення:” Микола Павлік – автор слів та музики пісні, присвяченій пам’яті Героя україно-російської війни Романа Мусія – уродженця Загаєць“. Що тут скажеш? Те, що шанували українського героя добре. Але війна насправді – російсько-українська, бо на Україну напала Росія, а не навпаки.

Словом, відділяти зерно від полови ще багато-багато десятиліть будуть українці. Сьогодні ж зрозуміло кожному українцеві, що моспархат в Україні – це філія ФСБ,  замаскована в рясах…

Підписуйтесь на наш ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛ

Долучайтесь до нашої групи у Вайбері

Ми в Instagram

Наша сторінка в facebook

Ми у whatsapp