Теребовля – одне з найстаріших міст на західноукраїнських землях. Свою назву, за однією з версій, місто отримало від давньоруського слова “теребити”, що означає розчищати, викорчовувати. Перша писемна згадка про Теребовлю зустрічається в Іпатієвському літописі під 1097 роком, але на ту пору це вже було зорганізоване і добре укріплене місто, а водночас і столиця Теребовлянського князівства.
Історія міста тісно пов’язана з твердинею, що височить на Замковій горі. Перший замок тут виник ще в ХІ ст. за правління князя Василька Теребовлянського. Він був дерев’яним і обгородженим частоколом. Захищали підступи до князівського замку водні укріплення, а також земляні вали та рови, залишки яких збереглися до наших днів. Побудований князем Васильком замок, вірогідно, остаточно був зруйнований ордами хана Батия в 1241 році.
Польський король Казимир Великий у 1360 році на місці княжого замку зводить новий, мурований. Внаслідок частих набігів турків і татар на початку XVI століття Теребовлянський замок був зруйнований і став непридатним для оборони. Виникла гостра необхідність у будівництві нової фортеці.
В 1534 році, за коронного гетьмана Яна Тарнавського, зусиллями каштеляна краківського і теребовлянського старости Андрея Тенчинського в кількамісячний термін великим коштом замок було реконструйовано.
У 1594 році Теребовлянським замком, не пошкодивши його, заволодів Северин Наливайко, ватажок козацько-селянського повстання 1594-96 років. Він захопив значну здобич і покинув місто.
Протягом 1605-1625років Теребовля і фортеця пережили 15 татарських нападів. Зазнавши значних руйнувань, замок втратив свою оборонну міць. Для забезпечення краю від посягань ворогів виникла потреба в будівництві нової більш могутньої фортеці.
До будівництва замку в 1631 році приступив староста Олександр Балабан. На спорудження замку було витрачено 9000 золотих. Він мав три вежі, що сполучались високими стінами. Стіни і башти забезпечені бійницями для ведення вогню з гармат і рушниць. В’їзд до фортеці знаходився в східній стіні і мав вигляд арки. Важкодоступна брама була на висоті 3 метри. В’їзд охоронявся східною вежею, частина бійниць якої спрямована сюди.
У 1648 році козаки Богдана Хмельницького здобули замок. Та вже у 1650 році він витримав 10-денну облогу козаків, а в 1651 році – 9 тижнів облоги. Ще раз під мури Теребовлянського замку приходили козаки Б. Хмельницького разом із союзними російськими військами у 1655 році. В 1672 році, після тривалої турецької облоги, він капітулював.
У 1675році Теребовлянський замок опинився в центрі подій польсько-турецької війни. Протягом 9 днів турецькі війська утримували замок в облозі, і лише завдяки мужності капітанової дружини Софії Хшановської його вдалося врятувати. Пам’ятник цій відважній жінці стоїть на пагорбі за замком.
Завдяки тому, що замок витримав облогу, сейм 1676 році зобов’язав міську владу тримати фортецю у найкращій консервації. Тому незабаром її було капітально реставровано.
Напади турків і татар продовжувались і надалі. 1687 і 1688 роки стали для Теребовлянського замку фатальними. А після повернення Польщею в 1699 році Кам`янця-Подільського, Теребовлянський замок втратив своє стратегічне значення. Його ще час від часу ремонтували, але тільки для того, щоб утримувати в ньому міську і земську канцелярії.
Наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років з ініціативи комісара міста Сильвестра Комісевича і бургомістра Казимира Міссони на замку були проведені реставраційні роботи. Головну вежу розчищено і в ній відкрито корчму, розчищено також колодязь. Учні теребовлянської гімназії влаштували на фортеці театр під відкритим небом. Навесні і влітку на Замковій горі відбувалися українські фестини.
Після Другої світової війни замок перебував в занепаді. Новий етап в його історії розпочався у ХХІ ст., коли в 2008 році замок ввійшов до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля». За цей час пам’ятка змінила не тільки свій зовнішній та внутрішній вигляд, а й своє призначення. Тепер Теребовлянський замок – це місце культурного відпочинку, туристичний осередок, що приваблює численних відвідувачів.
Ще однією цікавою пам’яткою архітектури Теребовлі є монастирський комплекс отців-кармелітів. Вони прибули до міста на початку XVII століття на запрошення старости міста Петра Ожги. На лівому березі річки Гнізни староста дарує кармелітам ґрунт для будівництва костелу і кляштору. В 1624 році вони зводять невеликий дерев’яний монастир, а в 1635 році розпочинається будівництво кам’яного. Монастир є комплексом споруд оборонного типу, до якого входили Успенський костел і монастирські келії. Перед головним фасадом костелу була дзвіниця. Територію монастиря оточували масивні стіни з чотирма наріжними оборонними баштами. Оскільки монастир виконував захисну функцію і входив до оборонної системи міста, вежі і мури забезпечувались бійницями. Спочатку територія монастиря була розділена на дві частини: на монастирське подвір’я, що примикало до келій, і територію костелу. Цей мур розібрали у другій половині ХХ століття. За будівлею монастиря вздовж берега річки Гнізни знаходився монастирський город, сад з пасікою, конюшня та інші господарські будівлі.
Найвеличнішою спорудою ансамблю є Успенський костел (нині церква рівноапостольного князя Володимира). Він являє собою тринавну чотиристовпну базиліку, стіни якої укріплені двома контрфорсами з півдня та одним з півночі. Над головним фасадом храму первісно знаходились дві оборонні вежі, що були знищені у другій половині XVII століття. Головний в’їзд на територію монастиря влаштовано з південної сторони. Він має вигляд арки, над якою в ХІХ столітті надбудовано дзвіницю.
На монастирський комплекс, як і на місто у середині XVII століття, неодноразово здійснювали напади завойовники, в результаті чого монастир був зруйнований. Лише наприкінці XVII – на початку XVIII століття вдалось його відбудували.
У середині XVIII століття костел відреставрували. Стіни і склепіння костелу покривали фрески роботи Йосифа Майєра, одного з найкращих майстрів фрескового стінопису Речі Посполитої. Кошти на це пожертвувала баронеса Єлизавета Дульська та її син Самуель Дульський, який був похований в гробниці в підвалі костелу. Відреставровані костел і монастир у 1781 році освятили. З 1810 року по 1927 рік монастирський костел використовувався для парафіяльних цілей, оскільки дерев’яний парафіяльний костел згорів.
У другій половині ХІХ століття монастир знову потребує реставрації. В 1906-1910 роках відреставровано південно-східну і південно-західну вежі, південну частину мурів з в’їзною брамою і дзвіницею. Під час Першої світової війни в монастирі розташовувався російський військовий госпіталь, а костел був закритий. У 1920-30 роках монастирський комплекс був в занедбаному стані, кармеліти полишили його і перебрались у Львів. Парафіяльна громада про храм особливо не дбала, оскільки тривало будівництво нового парафіяльного костелу. Монастирський корпус став приватною власністю. На другому поверсі були житлові приміщення та історичний музей, на першому – конюшня.
У 1930-х роках проводяться реставраційні роботи, під час яких укріплено стіни і склепіння храму, відреставровано фрески, замінено гонтовий дах костелу на залізний, перекрито бляхою дах монастиря.
В післявоєнний час монастирський комплекс орендує фабрика ялинкових прикрас. Для розбудови фабричних корпусів розбирають північно-східну вежу та частину оборонних мурів. До східної стіни монастиря прибудовують виробничі цехи фабрики. Храм використовують під склад, а монастирські келії під гуртожиток. Пожежа 1987 року повністю знищила настінний живопис Успенського костелу.
У 1990 році костел передали Українській автокефальній православній церкві. Нині відроджений храм тішить теребовлянців та гостей міста.
До унікальних оборонних культових споруд нашого регіону належить церква святого Миколая. Перша писемна згадка про неї припадає на 1614 рік, але точна дата будівництва пам’ятки невідома. Дослідники вважають, що храм існував уже наприкінці XVI століття.
У 1734 році на кошти теребовлянських міщан і завдяки старанням отця Антона Римбали здійснено перебудову церкви, в результаті якої вона набула тринавного планування. Західну частину, що, можливо, закінчувалась вежею, розібрано, і до церкви прибудовано великий об’єм нави та притвору. При цьому нава попередньої церкви була перетворена на вівтарну частину.
Найдавніша східна частина церкви, що датується XVI століттям, представлена в наш час квадратною в плані навою і п’ятигранною апсидою. Над апсидою зберігся бойовий ярус, що вказує на оборонний характер храму. Ззовні нава і апсида мають однакову висоту, однак перекриття апсиди є значно нижчим, що зумовлене влаштуванням над нею бойового ярусу з бійницями.
18 серпня 1784 року оновлений храм освятив львівський єпископ Петро Білянський. Тоді ж довкола церковного подвір’я та цвинтаря, що існував біля храму, звели мур з подвійною брамою, побудували двоярусну дзвіницю з сімома дзвонами, дяківню та шпиталь. Наприкінці ХІХ століття ці будинки розібрали і звели двоповерховий дім для Руської читальні, крамниць та помешкань. У 1988 році його знесли як аварійний, а церква святого Миколая стала домінантою цієї частини міста.
Нині храм належить греко-католицькій громаді міста, та його двері відкриті для усіх охочих пізнати красу і велич древньої святині. На церковному подвір’ї біля брами стоїть пам’ятний хрест борцям за волю України. Вперше він постав біля храму у червні 1929 року, але вже восени 1930 року його було зруйновано. І тільки у 1992 році пам’ятник відтворено у первісному вигляді. Ще один пам’ятний знак на території церкви присвячується 400-літтю Берестейської унії.
В центральній частині Теребовлі збереглась міська ратуша. Зведена в 1896 році, будівля мала два поверхи. Її довершувала дерев’яна вежа в неоготичному стилі, прикрашена з чотирьох сторін годинниками. Окрім резиденції бургомістра, в будинку самоврядування містилась чотирикласна школа для хлопчиків, яка пізніше стає шестикласною. Вона діяла ще в 1930-х роках.
Під час Першої світової війни ратуша сильно постраждала: було зруйновано дерев’яну вежу та другий поверх будівлі. Відбудували її в класичному стилі: двоповерхова, прямокутна будівля з триярусною вежею (уже без годинника). Завершував вежу флюгер у вигляді герба міста. Фасадну стіну прикрашало ядро, знайдене під час розкопок на Теребовлянському замку. У холі магістрату на стінах висіли королівські дипломи, ярмаркові привілеї та стара карта міста.
В 1970-х роках на другому ярусі вежі встановлюють годинник з мелодійним передзвоном, який подарував місту місцевий годинникар А. Чайка. Ратуша донині використовується за прямим призначенням: у ній знаходиться Теребовлянська міська рада. У листопаді 2019 року під час реконструкції вежі ратуші був виявлений металевий тубус з грамотою 1938 року. Цей тубус заклали 30 листопада 1938 року з нагоди відзначення 20-річчя незалежності Польської Республіки та відновлення вежі на Теребовлянській міській ратуші.
Яскравою пам’яткою початку ХХ ст. є костел святих Петра і Павла. Коли в ХІХ столітті було знищено парафіяльний костел, римо-католицька громада до 1917 року для проведення служб користувалася Успенським костелом кармелітів. На той час парафія налічувала 8 000 вірних, тож постала потреба в будівництві нового храму. Зведений він був у 1924-28 роках за проектом архітектора Адольфа Жишко-Богуша – одного із авторів реставрації Вавелівського палацу. Кошторис будівництва склав 446 тисяч злотих або 89 тисяч доларів за тодішнім курсом валют. Освячення храму виконав митрополит Львівський Твардовський 15 квітня 1928 року.
Костел споруджений у стилі давньоримських базилік, він здатний вмістити 2000 парафіян. Головний фасад оздоблюють одинадцять колон іонічного та коринфського ордерів. Вражає інтер’єр костелу: внутрішній простір храму розділений на три нави двадцятьма іонічними колонами висотою 5,5 м з білого каменю. Стелю прикрашають кольорові кесони.
Справжньою окрасою будівлі були дві вежі висотою 39 метрів, знищені під час Другої світової війни. Парадний двір костелу оточує колонада із 40 доричних колон, виконаних з теребовлянського каменю. Він може вмістити 6 000 осіб. Первісно двір був закритий з трьох сторін стіною. На площі перед входом стояла фігура Спасителя з хрестом на плечах.
У радянський час в костелі розмістився будинок культури. Із проголошенням незалежності України храмом знову опікуються римо-католики. Тут відновлюють богослужіння, а біля входу встановили скульптури святих Петра і Павла.
Теребовля – місто зі славетною історією і яскравими пам’ятками. Центральна частина міста, не зважаючи на історичні перипетії, зберегла свою архітектурну привабливість. Замок, давні храми, ратуша, житлові кам’яниці створюють унікальну атмосферу історичного населеного місця. Саме містобудівна та культурна цінність Теребовлі з її багатою архітектурною спадщиною забезпечують популярність локації на туристичному ринку не лише Тернопільщини, а й усієї України.
Думська Тетяна
молодший науковий співробітник Національного заповідника «Замки Тернопілля»
